Брусилів: візуалізація архіву

Немає сенсу з одного архіву робити інший. Візуалізація ж дозволяє оживити інформацію, спонукає нею користуватися. А пам’ятки старовини мають не тільки ремонтуватися, а й розповідати. Такий лейт­мотив виїзного засідання краєзнавців Чернігівського району, яке у п’ятницю, 28 травня, відбулося в Брусилові. Громаді села представлено електронний варіант щойно підготовленої до друку історії села на 880 сторінках (!), але, через неможливість зібрати кошти на друкування, передано місцевим школі та бібліотеці саме такий варіант книги.



– Це вже 25-й літопис Чернігівського району, – каже голова Чернігівського районного осередку Національної спілки краєзнавців України Андрій Курданов. – Але дедалі важче це робити. Ми, краєзнавці, як ті рослинки, що пробивають асфальт...


Андрій Курданов

І пробивають. Вишукуються інші форми донести жителям району історичну і краєзнавчу інформацію. Останній приклад цьому – Брусилів.

На презентацію електронної книги про село, яка відбувалася в місцевій школі, прибув чималий десант спеціа­лістів, науковців, які по ходу коментували відповідні сторінки історії Брусилова.

Чернігівський історик і краєзнавець, кандидат історичних наук Сергій Горобець провів аналіз назви села, походження населеного пункту, час заснування. Старі назви – Перекоп, Новий Брусилів. Поселення засноване на місці впадіння річки Снов у Десну. Перша згадка датується 1527 роком. А вже в наступному столітті тут функціонували перевози через ці обидві річки.

Тему давньої історії села продовжив історик, голов­ний спеціаліст відділу туризму та промоції міста управління культури та туризму Чернігівської міської ради, кандидат історичних наук Олександр Бондар:

– На карті ХVІ століття відмічені п’ять пунктів на Чернігівщині, де були перевози. Це – Чернігів, Навози (нині – Дніпровське), Слабин, Виблі та Перекоп (тобто Брусилів). У ХVІІ ст. село перебувало у власності Яна Горбачевського, потім – Адама Киселя, Миколи Фірлея Броневського.


Генеральний опис Лівобережної України (Рум’янцівський перепис)

Ключовий об’єкт у селі – церква. В Брусилові – на честь архангела Михаїла, тобто Михайлівська. Вона вже згадується в 1765 році. 1901 року розпочато будівництво нової, також дерев’яної. Від старої залишився престол. А 1992 року будівлю обклали цеглою. Першим священником на початку ХХ століття служив батюшка Ромашка, який у 1930 році був репресований і висланий із сім’єю до Рибінська, де, працюючи на лісоповалі, і помер.

Нині в Михайлівській церкві служить отець Миколай (Старчук). Йому і було вручено пам’ятну меморіальну дошку для встановлення біля храму.

Фігура Миколи Ромашки, настоятеля Михайлівської церкви у важкі часи революцій, війн та репресій справді легендарна. Про це повідала завідувачка відділу краєзнавства Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Володимира Короленка Ірина Каганова. Він відсталу парафію перетворив у зразкову.

Продовження ця тема отримала у розповіді члена Національної спілки краєзнавців України, письменника, автора щойно виданої книги про село Черниш, Івана Кириєнка. Черниш і Брусилів дуже пов’язані. Схожі і долі Миколи Ромашки та Івана Любенка, священника Клочківської церкви.

Далі розмова переходить про поштову станцію. Так, була тут така. Згадується вона 1753 роком. Відома навіть ціна проїзду від Чернігова до Брусилова. А в розпису руху Катерини ІІ під час подорожі Україною значився і Брусилів, де звели навіть придорожній палац і було завезено харч на випадок зупинки цариці.

Освіта. Інформації на цю тему дуже і дуже багато.

1885 року відкрилася місцева школа, і даних про її діяльність включно по 1913 рік чимало, не кажучи вже про радянський період.

Останній характерний не так досягненнями, як прикрими сторінками. Репресії 30-50-х років. Директорка Чернігівсь­кої обласної універсальної наукової бібліотеки імені Володимира Короленка Інна Алефіренко представила пошуки і знахідки Людмили Студьонової. Цей період історії якнайкраще характеризують слова Наполеона: «Є дві речі, які допомагають рухати людьми – страх і особистий інтерес». В яблучко!

Друга світова війна. Це не тільки сорокові роки минулого століття – це і сьогодення. Відлуння війни і пам’ять.

Василь Журахов очолює Чернігівське обласне відділення Союзу пошукових загонів України, які відшукують, ідентифікують та перезахоронюють загиблих воїнів на території Чернігівської області. Він знайомить з останніми знахідками, демонструє їх, розповідає про пророблену роботу. Такі цифри: в 70-х роках минулого століття по селу значилися 126 загиблих, потім стало 144, на сьогодні вже 155. Пошук триває. І не тільки часів Другої світової, а й радянсько-фінської, інших локальних збройних конфліктів.

Післявоєнний період у Літопису села представлений матеріалами преси, зокрема районної газети «Шляхом комунізму» (нині – «Наш край»). Їх багато, різної тематики. А цікавинку про той період повідав молодший науковий співробітник нау­ково-просвітницького відділу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Олександр Литовченко, який був свого часу відряджений до Москви на кіностудію «Мосфільм» віднайти деталі зйомок художнього фільму «Вій». Зберігся щоденник зйомок (300 аркушів). Згадуються там і місця зйомок, зокрема й Чернігів, Седнів, Киїнка. І... Брусилів. 21 серпня 1966 року зйомки проходили в Брусилові, з 7 години ранку до 17-ї вечора тривала робота. Брали в тимчасове користування у людей гусей, курей... Але багато таємниць про цей період зйомок ще залишається.

– Колосальна робота проведена, щоб зібрати такий обсяг матеріалів про одне лише село, – підсумувала представлений краєзнавцями Чернігівського району Літопис Брусилова редакторка газети «НК» («Наш край») Наталія Бушай. – У нас уже мало що залишилося, тому потрібно охороняти, берегти те, що маємо. Є запис у книзі, в газеті – значить, ви увійшли в історію...

Віталій Адруг, «Деснянка» №22 (861) від 3 червня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.