Про люльку Лисянського та присмак солоного бризу в Ніжині

У 2023 році Ніжин святкуватиме 250-річчя від дня народження Юрія Федоровича Лисянського – українського мореплавця, географа, океанографа, письменника.

Про ніжинського першопрохідця та підготовку до його ювілею наша розмова з Олександром Морозовим – науковим співробітником музею імені Юрія Лисянського, директором бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, членом Національної спілки краєзнавців України.

– Олександре Сергійовичу, Ви досліджуєте життєвий шлях Юрія Лисянського. Чому обрали саме його?

– Я ніколи не думав, що буду займатись Юрієм Лисянським... Ніжинці насправді мало що знають про нього. Що нам відомо? Моряк, народився у Ніжині, батько був священиком, здійснив навколосвітню подорож… Ось, мабуть, і все!..

Особисто для мене головним поштовхом стала книжкова виставка до 240-річчя від дня народження Лисянського, яку ми зробили в бібліотеці університету в 2013 році. Під час підготовки зрозуміли, що у колекції нашого Музею рідкісної книги збереглося чимало книжок, присвячених і самому Лисянському, і його навколосвітній експедиції. Є декілька унікальних книг, які, за розповідями колишніх працівників бібліотеки, були подаровані самим мореплавцем! Про це навіть писали місцеві газети, але ні довести, ані спростувати це твердження ми не могли: дарчих написів на них, звісно, ніяких не було… Ось у мене і з’явилося бажання з’ясувати, чи дійсно ці книги – подарунок Юрія Лисянського.

Півтора року пошуків у ніжинських архівах виявилися недаремними: вдалося знайти листування Лисянського з дирекцією Гімназії вищих наук князя Безбородька, з якого випливало, що ці книги він дійсно подарував навчальному закладу в 1824 році. Загалом було два комплекти видань, і у мене є підозри, що один комплект був із особистим дарчим написом Юрія Федоровича. Але, на жаль, цей комплект пропав з бібліотеки ще у ХIХ столітті... Куди саме він подівся – ніхто не знає. На сьогодні зберігся лише один комплект – двотомник дорожніх нотаток Юрія Лисянського «Подорож довкола світу» та атлас до нього – «Зібрання карт та малюнків до подорожі капітана Ю. Лисянського» (Санкт-Петербург, 1812). Водночас пощастило натрапити на інші документи, у яких розповідається про родину Лисянських.


Пам'ятник Юрію Лисянському у Ніжині

Згодом ми порівняли цю інформацію з тією, що вже була опублікована в монографіях, й зрозуміли, що багато чого про видатного першопрохідця з Ніжина ми насправді не знаємо. Відтоді я розпочав відшукувати всю наявну інформацію. У нас був певний позитивний досвід: у 2018 році ми, спільно з ніжинськими ентузіастами, відкрили меморіальну кімнату Ю. Лисянського у Музеї рідкісної книги, де тепер постійно експонуються подаровані мореплавцем книжки. У листопаді цього року виповнюється 250-річчя друга й соратника Лисянського з навколосвітніх мандрів – Адама Йоганна фон Крузенштерна. Цю подію будуть святкувати на батьківщині адмірала, в Естонії. Отже, ми вирішили, що нам у Ніжині треба зробити те ж саме, оскільки у 2023 році відзначатимуть 250-річчя Юрія Федоровича Лисянського. До речі, ювілей нашого земляка потрапив до національного календаря пам'ятних дат і буде відзначатися на державному рівні.

– Цікавих фактів, пов’язаних з Юрієм Федоровичем, чимало. Чи дізналися Ви щось особливе?

– Є такі дуже промовисті дрібниці… Наприклад, з’ясувалося, що у навколосвітній подорожі Крузенштерна супроводжував його улюблений пес – рудий спанієль! А щодо Лисянського, то у нас була напівжартівлива дискусія, чи варто у нашу музейну експозицію вміщати люльку. Чи курив наш земляк?

Адже відомо, що моряки зазвичай палять тютюн, але немає жодного зображення Лисянського з люлькою! Але зовсім нещодавно ми знайшли в мемуарах інших учасників навколосвітньої мандрівки відомості, що Лисянський дійсно курив люльку! Для мене це був цікавий факт, про який я не чув.

– Знаю, що Ви займаєтеся створенням меморіального музею Юрія Лисянського. Що саме Вас надихнуло на цю нелегку справу?

– Мабуть, усе-таки сама постать Лисянського. Коли ближче познайомитися з документами, мемуарною літературою, архівами, то стає зрозумілим, що у цієї людини був надзвичайний життєвий шлях. Якщо про навколосвітню експедицію Крузенштерна-Лисянського зняти кіно, то вийде бестселер не згірше, ніж «Пірати Карибського моря»!

Там були справжні морські пригоди! Наприклад, виникали збройні сутички з американськими індіанцями на Алясці! Або, під час відвідин Маркізьких островів, Лисянському довелося спілкуватися з татуйованими з ніг до голови представниками місцевого племені канібалів… Ці дикуни-людожери показували мандрівникам дбайливо збережені черепи з’їдених ними ворогів… До речі, Лисянський був першим дослідником, який склав словник їхньої мови.

Були й справжні катастрофи. Одного разу під час жорстокого шторму вітрильники «Нева» та «Надія», якими командували Лисянський та Крузенштерн, наблизилися один до одного на небезпечну відстань, яка складала лічені сантиметри… Аварія ледь не сталася через помилку матроса, який переплутав команду капітана й у неправильному напрямку повернув штурвал. Члени експедиції ледь не загинули разом із обома кораблями, і Лисянський в гніві дав гучного ляпаса бідоласі – винуватцю пригоди.

Були й відкриття нових загадкових земель, коли корабель Лисянського у жовтні 1805 року сів на мілину біля нікому не відомого острова. Юрій Федорович став першим європейцем, який уперше ступив ногою на його берег та наніс на карти. Тепер цей острів має його ім’я і входить до складу заповідного Гавайського архіпелагу (США)…

Траплялися також непорозуміння поміж членами екіпажів. Нерідко суперечки між офіцерами закінчувалися викликами на дуель. Були й, на жаль, смертельні випадки через хвороби або банальну неуважність та порушення техніки безпеки матросами... На «Надії» трапилося самогубство: за два тижні до завершення експедиції не витримав і застрелився молодий офіцер. Мали місце й психологічні проблеми, оскільки перебування замкненого чоловічого колективу в обмеженому просторі, в екстремальних умовах, що тривали практично три роки, виявилося дуже непростим. Лисянський із Крузенштерном не стали винятком: між двома друзями та капітанами виникали суперечки, які згодом призвели до певного охолодження стосунків. Але, незважаючи на непорозуміння, вони на все життя зберегли повагу та шанобливе ставлення один до одного!

На основі щоденників учасників подорожі можна написати гарний пригодницький роман, який буде надзвичайно читабельним. Можна навіть сподіватись на літературну премію! Думаю, це в нас іще попереду. Письменники вже працюють!

– Ви досить довго вивчаєте літературу, пов’язану з мореплавцем-Лисянським. У Вас не виникало бажання написати про мандрівника особисто?

– Виникало. Вже понад рік виношую в голові ідею книги. Я хочу написати документально обґрунтовану науково-популярну біографію Юрія Федоровича Лисянського, бо все те, що написано зараз, – це белетристика. Тобто, про нього писали переважно письменники, а не історики. Вони не мали у своєму користуванні архівних документів. Думаю, сьогодні це завдання ми можемо виконати. Тим паче, дата – 250 років – до цього нас спонукає.

– Олександре Сергійовичу, чи планували Ви відкрити музей Лисянського раніше? Якщо так, то яка причина невдачі?

– Ну, власне, не ми є авторами цієї ідеї. Про створення меморіального музею Юрія Лисянського ніжинські музейники та історики-краєзнавці говорили ще з кінця 1980-х років. Напередодні 1000-ліття Ніжина, яке відзначали у 1993 році, місцева влада підтримала цю ініціативу і записала її у свої плани на майбутнє… Але проблема полягала у тому, що в будинку, де мешкала родина Лисянських, та у церкві Іонна Богослова, де батько-священик Федір Лисянський власноруч у 1773 році похрестив свого новонародженого сина – майбутнього навколосвітнього мандрівника, розташовувалася Ніжинська філія Чернігівського обласного архіву. Щоб зробити музей, треба було кудись перенести архів – а це тисячі й тисячі дуже цінних історичних документів! Справа з переселенням архіву тривала понад 25 років і, нарешті, минулого року архів отримав нове місце для розташування, а церква була передана релігійній громаді. Тепер у храмі відновлюються богослужіння.

Щодо будинку Лисянського, то у грудні 2019 року депутати ніжинської міської ради одноголосно підтримали його передачу на баланс Ніжинського краєзнавчого музею під створення меморіальної експозиції видатного українського мореплавця. Власне, відтепер ми цим і займаємося.

– Хто допомагає Вам у створенні музею?

– Безумовно, без волонтерів та меценатів створити сучасний музей практично «з нуля» дуже складно. Поки що штат музею Лисянського (а це за своїм статусом є відділ Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського) складається з одного наукового співробітника. Також над цим певною мірою працює практично весь колектив краєзнавчого музею. Активну позицію займають міський голова та депутати Ніжинської міської ради. Особливо велика наша вдячність директору краєзнавчого музею Дудченку Геннадію Миколайовичу, який дуже багато зусиль, насамперед адміністративних, докладає до цієї справи. У нас є також низка громадських активістів, які допомагають музею розшукувати нові цікаві експонати. Адже в Ніжині дуже важко з морською атрибутикою, без якої наш музей просто неможливий. Ми співпрацюємо з іншими музеями та архівними установами, військово-історичними товариствами, Асоціацією ветеранів Військово-морських сил України, окремими ентузіастами…

Ми хочемо не тільки відтворити побут родини священика – нащадка ніжинської козацької старшини ХVIII-ХІХ століття, але й цікаво розповісти про подорожі, наукові відкриття та морські пригоди його видатного сина-мореплавця. Можу сказати, що нам вже вдалося отримати деякі унікальні експонати, завдяки допомозі небайдужих ніжинців.

– Гадаєте, музей буде популярним серед ніжинців?

– Мені б дуже хотілося, щоб він був популярним. Я вважаю, що для сухопутного Ніжина тема морських пригод є дуже цікавою, тим більше, що у нас дійсно є багато цінного, про що варто розповісти!

– Відомо, що влітку проходили археологічні розкопки на території будинку Лисянських. Чи було виявлено цікаві артефакти?

– Так, звичайно. Археологам вдалося простежити історію садиби. Знайдено дуже багато залишків посуду, і не тільки часів Лисянського, але навіть ХІІ-ХІІІ століття! Отже, вже у той час тут жили люди. Деякі тарілки нам вдалося відновити за їхніми фрагментами. Тепер можна уявити, яким посудом користувалась родина Лисянських. Чимало знахідок постраждали внаслідок пожежі: 1797 року в Ніжині була велика пожежа – місто горіло майже два тижні. Нам вдалося натрапити на сліди цієї нищівної катастрофи…

Дуже цікавими, на мій погляд, є фрагменти пічних кахлів та уламки старовинних скляних кухлів XVIII століття.

– Чи з’являється останнім часом якась вартісна література, нові публікації, пов’язані з Юрієм Федоровичем?

– Безперечно. За останні три роки в Україні надрукували декілька дуже захопливих книжок. Одна з них – це, власне, праця самого Ю. Ф. Лисянського, його мандрівні нотатки «Навколосвітня подорож на шлюпі “Нева”», видані київським видавництвом «Темпора» наприкінці 2019 року. Ми пишаємося, що в основу цього видання покладено ніжинський примірник книжки Лисянського – його власноручний дарунок з нашого музею...

Також у Ніжині була перевидана дуже важлива монографія під назвою «Тричі перший. Видатний мореплавець та географ – Юрій Лисянський». Автор книги – Віктор Шевченко, професор кафедри географії Київського університету, який певний час також працював у нашому Ніжинському університеті імені Миколи Гоголя. Він, практично уперше в Україні, 2003 року власним коштом видав книжку, в якій не тільки подав біографію Ю. Лисянського, але й першим назвав його саме українським мореплавцем. У 2020 році ми перевидали цю книгу в кращому поліграфічному виданні. Буквально два тижні тому у Києві, у Київському яхт-клубі, відбулася презентація надзвичайно цікавого літературного видання – першої вітчизняної белетризованої біографії нашого земляка Юрія Лисянського. Відомий письменник-мариніст Антон Санченко назвав свою вікі-повість «Круз та Лис. Напередодні». До речі, автор книги – сам досвідчений моряк. Він активно допомагає нам «розкручувати» (у гарному сенсі цього слова!) тему Лисянського в Україні. Я знаю, що книжка вже є у декого з ніжинців, і є вже перші схвальні відгуки. Зберігаючи інтригу, не буду розкривати сюжет, а запропоную читачам особисто ознайомитися з цим твором і самостійно скласти про нього уявлення! Скажу тільки одне: книга для гурманів, не пошкодуєте!

– У колекції майбутнього музею Лисянського чимало експонатів. Який Вам подобається найбільше?

– Таких у мене декілька. Один з них – це модель (детальна реконструкція) шлюпа «Нева», на якому здійснив навколосвітню експедицію Юрій Федорович Лисянський. Про цю модель ми мріяли дуже давно і шукали майстра, який візьметься за роботу. Пам’ятаю, що у 2004 році ми таки знайшли чоловіка, котрий погодився взятися за «Неву», але він запросив надзвичайно великі гроші за роботу… Ми були змушені відмовитися від співпраці. Але два роки тому нам вдалося познайомитися з дуже цікавою людиною – киянином Валентином Степановичем Яковенком, ветераном Військово-морського флоту, справжнім моряком і майстром, як кажуть, «золоті руки»… Він погодився зробити модель «Неви» для ніжинського музею. Працював майже півтора роки: вивчав архівні матеріали, розробляв технічні креслення, власноручно виточував усі деталі… Умілець категорично відмовився від оплати праці, просто зробив подарунок музею. Ми дуже пишаємось нашою «Невою». Це, безумовно, один із ключових експонатів нашої колекції!


Олександр Морозов та Валентин Яковенко

Інший, зовсім непоказний, але дуже цінний предмет – це справжній компас кінця XVIII століття, призначений для топографічної зйомки та складання карт, виготовлений відомою берлінською фірмою майстра навігаційного обладнання на прізвище Елкнер. Нам його пощастило придбати у звичайного торговця кольоровими металами. Відтепер ми маємо справжній навігаційний прилад часів Юрія Лисянського!

Мабуть, варто виокремити ще один експонат. Коли влітку у садибі Лисянського розпочалися археологічні розкопки, то першою цікавою знахідкою археологів стала… Що би ви думали? Справжня козацька люлька! Досить символічно, оскільки Юрій Федорович Лисянський походив з ніжинської козацької родини!

– Можливо, наостанок Ви хотіли б щось додати від себе?

– По-перше, хочу порадити обов’язково прочитати книжку «Круз та Лис. Напередодні» Антона Санченка. Автор, наскільки я знаю, вже активно працює над продовженням повісті. Будемо сподіватися, що він напише захопливу трилогію про нашого земляка та його пригоди. По-друге, закликаю всіх небайдужих долучитися до поповнення музею Юрія Лисянського експонатами. Ми хочемо створити сучасний, привабливий, інтерактивний, естетичний та пізнавальний музей, у якому буде цікаво і дорослим, і дітям.

Олександр Воронуха, «Чернігівщина» №50 (815) від 10 грудня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.