Тато у декретній відпустці

Незабутні Тарапунька та Штепсель іноді обіцяли боротися за рівні права жінок і чоловіків. «У них вихідний – у нас вихідний, у них свято – у нас свято…», – говорив Штепсель. А Тарапунька радо додавав: «У них декретна відпустка – треба і нам, мужчинам, декретну відпустку!» Зал вибухав оплесками – дотепний жарт! Справді, дуже непросто знайти чоловіка, котрий погодиться на такий подвиг – кілька років, день у день няньчитися з сином чи донечкою.



– Мужчина в декретній відпустці? Супер! Я мрію знайти собі такого мужчину…

– Я навіть не можу уявити такого. Який жах!

– Рідко який чоловік зможе витримати щось подібне. Ще ж якби він і в декреті був, і гроші міг для сім’ї підзаробити…

(З опитування на чернігівських вулицях)

Олексій Прокопенко – 32-літній чернігівець, який уже двічі побував у декретній відпустці!

– Почалося з того, що моя дружина народила донечку, – розповідає він. – Взагалі, Надя – дуже активна, їй непросто навіть один день вдома висидіти. До того ж, мала тоді постійну роботу – працювала медсестрою. Зарплата – невелика, але їй подобалося. Ну, а коли у нас народилася Катруся, я саме сидів удома. Так сталося, що змушений був звільнитися зі своєї посади – так би мовити, добровільно-примусово…

– Що трапилося?

– Не склалися стосунки з шефом. Просто я – людина нелицемірна: говорю, що думаю. Хабарів ніколи не даю і не беру, не брешу. А в наш час це не всім подобається. Чесні люди – не в пошані. Знаєте, як тепер говорять? Чим у тебе більше грошей, тим ти краща людина…

– Ким Ви трудилися?

– Менеджером. Закінчив технологічний університет. Ну, от – дружина мала роботу, а я – ні. Якось вона пожартувала: «Любий, а ти не хочеш піти в декретну відпустку?» Я тільки розреготався у відповідь. А потім замислився: а чому б і ні? Доглядати за донечкою мене Надя навчила. І пелюшки вчасно міняю, і бавити дитину можу, як належить. Собі ради дам, ще й дружині їсти наготую. Можу нормально куховарити, як слід мити посуд, прати, прасувати, прибирати в оселі…

– Справді, хіба це не праця?!

– Праця, та ще й яка! Просто ми, чоловіки, її не дуже цінуємо, мовляв, то – суто жіноча робота. А от спробуйте протягом року щодня хоча б їсти готувати для своєї родини – сніданки, обіди, вечері… Тепер я значно краще свою дружину розумію, жалію її, допомагаю в усьому.

– І як відреагувала дружина, коли ви зголосилися побути в декреті?

– Прекрасно! Звісно, наші близькі й знайомі, почувши таку новину, дуже здивувалися. Як це – тато в декретній відпустці?

– Неймовірно!

– А мені сподобалося. Можна постійно сидіти вдома й гуляти на свіжому повітрі з улюбленою донечкою, ще й гроші від держави одержувати. До того ж, повірте, кожен чоловік, який побуває у декретній відпустці, навчиться розуміти дітей. Коли я вперше пішов у декрет, моїй донечці Каті було п’ять місяців. Дружина спокійно ходила собі на роботу, час від часу телефонувала мені додому, і я завжди її бадьоро заспокоював, що все гаразд. Врешті-решт вона вже мені цілком довіряла й не дуже хвилювалася.

– Невже не було жодних проблем?

– Відверто кажучи, спочатку було психологічно важко впоратися з пелюшками. А потім я інтуїтивно збагнув, що потрібно робити. Сусіди лише недовірливо хитали головами, сприймаючи мій декрет, мов якусь екзотику. Казали: «Вау, як же так?!» Але я вважаю, це – нормально. Коли ти з дитиною увесь час, прекрасно розумієш свого малюка і дійсно відкриваєш для себе його світ. Крім того, ти розумієш, як тяжко буває жінці виховувати дитину, коли у неї немає підтримки. Тобто, це справді така школа, яка сприяє взаєморозумінню. Це зміцнює сім’ю.

– Зараз Катрусі – сім років, і вона залюбки няньчить свого маленького братика – допомагає таткові…

– Тепер я, так вийшло, вдруге в декреті, – посміхається Олексій. – У мене маленький синочок – Ярослав. Йому вже два рочки. Дружина поміняла роботу, займається торгівлею, їздить за кордон. А я тут – із нашими дітьми. Дуже їх люблю, обожнюю! Надя, коли в дорозі, часто телефонує, постійно «есемески» надсилає. Приїжджає, побуде трохи з малечею, і знову – в путь…

– Тобто Ви тепер для своїх дітлахів водночас і тато, й мама?

– Я стараюся огорнути їх увагою та піклуванням настільки, щоб вони менше відчували цю розлуку. Увесь свій вільний час проводжу з дітьми. Готую їхні улюблені страви, перу та прасую одяг, гуляю з ними на вулиці і бавлюся в найрізноманітніші дитячі ігри. Якось ми вдома грали у піжмурки. Я швиденько старшеньку знайшов, а малого ми вже вдвох потім довго шукали. Просто не могли подумати, що він міг заховатися в таку щілину за диваном! Навіть коли він озвався, ми ще тривалий час його скрізь виглядали…

– Кмітливий хлопчик!

– Взагалі, наш Славко дуже любить поратися на кухні – допомагає куховарити татові та сестричці. Якось я на мить відволікся, то він мені яєчню зготував. Взяв сковорідку, поставив на табуретку. І все, що я роблю, він так само повторив, тільки на вогонь сковорідку не поставив…

– А ще які у нього хобі?

– Слава любить мити підлогу! Бере ганчірку, швабру, набирає води, приходить у коридор чи в кімнату і починає демонстративно все це робити. Ми йому не забороняємо. У нас на тижні є спеціальний день для прибирання, і завжди кожен отримує своє завдання: хтось миє підлогу, а хтось витирає пил. Головне – малому це надзвичайно подобається!

Друзі та знайомі Олексія Прокопенка вже нічому не дивуються і навіть захоплюються таким його талантом. Адже тато у декретній відпустці – це наче друга професія, якою мій співрозмовник, на думку приятелів, оволодів бездоганно. Хоч він не приховує, що інколи доводиться нелегко:

– Буває, увечері почуваюся страшенно стомленим. Так хочеться спати! А вони стоять «на вухах» і пізно лягають. Я їх прошу, благаю, а потім махаю рукою: «Все, я пішов спати!» І вони вже самі вкладаються в ліжечка…

Діти розповідають батькові всі свої секрети. Він для них – найкращий друг та порадник. Якось донька привела додому свого однокласника, щоб познайомити його з татусем…

– Я був дуже втішений такою довірою Катрусі, – каже Олексій. – До своєї малечі ставлюся з повагою й любов’ю, з трепетом; тому що діти – вони щирі, ніжні та лагідні. І для того, щоб осягнути їхній світ, просто потрібно навчитися з ними домовлятися. Запитати: «Що ти відчуваєш? Що ти хочеш?» І після цього, коли вони тобі все розкажуть, ти станеш для них ближчим. Не просто мамою й татом, а справжнім другом – на все життя!

Олексій Прокопенко говорить, що дуже любить Чернігів, отож не хоче переїжджати до гамірного Києва. Водночас, він розуміє дружину, перед якою там відкрилися нові можливості. Адже це – надзвичайно важливо, що кохана людина має роботу до душі! Тому мій співрозмовник і далі перебуватиме у своєрідній декретній відпустці – стільки, скільки це буде потрібно. Власне, він радить кожному татусю, хоча б короткий час, скажімо, кілька місяців, подоглядати за своїм малюком. Отримаєте неповторні враження! Та й дружина хоч трішки перепочине…

Сергій Дзюба, «Чернігвщина» №26 (739) від 27 червня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.