«Може, колись і у нас земля золотою стане. А поки навіть дачники хати покидали»

У Хрещатому за двома гектарами черга не стоїть.



Хрещате Козелецького району одне з п’яти сіл області, де зараз пропонують безплатну землю. 30 гектарів. Про це повідомляє офіційний сайт обласного управління Держгеокадастру (там можна глянути, що ще є до розподілу). Два гектари безкоштовно від держави має право отримати кожен громадянин. Але насправді все не так просто.

«Як треба, то й до Верховної Ради дійду»



Уже другий рік як своїм правом на два гектари скористалась 69-річна Тамара Чуста, місцева жителька. Вони з чоловіком учителі. Тамара Василівна викладає іноземну у місцевій школі.

— Поставила за мету — доб’юсь. Дійду, як треба, і до Верховної Ради, а свої два гектари отримаю, — розповідає Тамара Василівна. — Це поки працюю, то добре. Та вже роки. Як захворієш, то і на зерно не вистачить, щоб курці дати. Прийшла у сільраду. Там порадили, де є вільні ділянки.

Тоді у Козелець поїхала, а далі — в Чернігів. Справа довга. У мене з усім місяців дев'ять те зайняло. Але тепер маю землю. Здаю в оренду.

Воно наче все просто. Але ось хотіла і доньці оформити. Теж, як всі, має право. Але не вийшло.

Люди спочатку кинулись. А тоді, як дізнались, що не зовсім воно безплатне, передумали. Оформлення документів коштує більше чотирьох тисяч. Та ще ж і поїздити треба. То відмовлялись від свого права.



— Питати за вільні ділянки у сільраді треба. У них там і карта є. Висить на всю стіну, — розказує 68-річна Тамара Бова, учителька математики хрещатенської школи. — Тож і мені виділили землю. Правда, хазяїн сказав, що то майже болото. А мені і те добре. Зерно ж, яке попаде, не обов’язково з тієї ділянки.

Серед тих, хто отримав землю у Хрещатому, — три АТОвці, четвертий завершує оформлення.



— Син звернувся до сільради. Запасні куски є. Підказали, — розповідає про процедуру 48-річний Олексій Журба, працівник місцевої школи, батько 24-річного АТОвця Андрія Журби. — Зібрав документи і на Чернігів відвіз.

Займався у середині березня. Ще й грошей не платив.

У процесі. Як АТОвець, має пільгу 50 процентів на оформлення.

Йому добитись землі не важко було.

— То оброблятиме чи здаватиме?

— Та хто там оброблятиме? Хіба він у село вернеться? Здасть «Баришівській компанії». Вони, наскільки знаю, і зараз ту землю обробляють. Тільки тепер гроші з оренди синові йтимуть.

— В інших селах списки бажаючих величезні, скандальні черги. А у вас навіть вільна земля є. Чому так?

— Ближче до Києва і сотки не дадуть. А в нас справді простіше. Знаю, що навіть з Десни (Козелецькт район) тут розподіляли. Може, прийде час, і сюди поналітають, розберуть, і буде на вагу золота. А поки земля є.

Хат порожніх — отак, — Олексій Михайлович проводить рукою по горлу. — Нікому воно не нужне. Тут ось в район рік нічим їхати. Автобуси до Козельця з січня 2018-го їздити перестали. Так весною наче вже веселіше. А взимку якось дві години на трасі простояв, та так ні з чим додому і вернувся. Ніхто мене не забрав, не підвіз.

«Розпоряджається Чернігів. Нам не звітують»



— Землями за межами населеного пункту розпоряджається Головне управління Держгеокадастру у Чернігові. Справа сільради тільки проінформувати, — говорить Олександр Бокач, землевпорядник Хрещатенської сільради. — Я сам, як і ви, у комп’ютері дивлюсь на сайті. Так і дізнаюсь.

— З вільних, як значиться на сайті, три ділянки: вісім, дев’ять та 13 гектарів. Що то за земля?

— Ділянки розташовані на відстані кілометр-два від Хрещатого. Це рілля, сіножаті, пасовища, — Олександр Миколайович підводить до карти, про яку розповідала Тамара Бова. На карті показує кожну ділянку. — Землі, що свого часу не підпали під розпаювання.

Та це ми з вами думаємо, що там вільно. А хто знає, може, вже на них і заяви лежать. Документи виготовляються довго.

Та вже й на сайті бачив, що шматки розібрані. Ось дивіться, — разом йдемо до комп’ютера. Олександр Миколайович відкриває чергу, натискає на ділянки. — Ця вже зайнята, і ця, і ось ця. Бачите, кадастровий номер є.

— То кому ж вони дістались?

— Нам не звітують. Наприклад, ті, що дев’ять гектарів, уже роздані. І там, де 13, теж. Ці. знаю, АТОвцям давали. Наші там отримали в тому числі. На шматку, де вісім гектарів, поки ще вільно, принаймні на карті.

— Чи ведете ви списки бажаючих отримати землю?

— Ніяких списків чи чергу нас немає.

— І не віриться. Район майже столичний, до Києва близько. Земля золота.

— У нас? — моє запитання викликає сміх.

— Ну, це хіба як з Новгородом-Сіверським порівняти, тоді, може, й близько. А так нам хоч би до Козельця дістатись. А не те що до Києва.

У нас найдальше село району. До райцентру — 47 кілометрів. Це крайня точка. Щоб у райцентр виїхати, то треба до Кіптів якось добратись. А звідти вже попуткою.

Дачники з Києва і ті будинки покидали. Невигідно, мабуть. До Києва туди-назад 120 кілометрів, оранка, труйка. Легше на базарі купити картоплі. А ті, що відпочивати хочуть, — то у нас тут ні озера, ні річки. І ліс за шість кілометрів. Є, звичайно, але небагато.

Місцеві будинки попереоформлювали на продаж. А ніхто не купує. Коротше, золотої жили нема.

— Чи є орендарі?

— Два. ТОВ «СВК «Дружба» та ТОВ «Баришівська зернова компанія». Вони й орендують людські паї. Платять по 10 відсотків від вартості паю.

Марина Забіян, «ВісникЧ» №15 (1717) від 11 квітня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.