Віднайти своє коріння, дізнатися про долю репресованих родичів чи намалювати власне генеалогічне дерево (відео)

Подібні думки змушують людей звертатися до різних архівів. Побувавши в ролі шукача інформації, подолавши низку перепон, перечитавши «сповідальні розписи», «ревізькі казки» та «брачні обиски» пересічні громадяни поступово розуміють – без допомоги спеціалістів опрацювати величезні масиви інформації та не отримати поразку майже неможливо. І це доводить, зокрема, досвід роботи архіву Служби безпеки України в області.



Сьогодні отримати інформацію значно легше після прийняття кілька років тому законів «Про доступ до публічної інформації», а також до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму. Але… За сім років скористалися такою можливістю особисто прийшли до СБУ лише 260 чоловік. До того ж перебороти страх деяким вдається лише на порозі смерті. Як розповідає Тетяна Гапієнко, співробітник архіву, переступити цей поріг не дозволяє «ген страху».

Подолати стереотипи і допомогти в архіві намагаються, відповідаючи на письмові запити та навіть у телефонному режимі. Переважна більшість допитувачів прагне відновити чесне ім’я своєї родини, та інколи трапляються випадки, що інформацію знаходять у фонді колаборантів – тих, хто співпрацював з окупантами.

Зрозуміти людину, яка змушена виживати сама і рятувати дітей, не побувавши на її місці, важко.

Семенівський бургомістр платив гроші, відмовляв, зволікав, купляв довідки про тиф та малярію для своїх односельчан. За всю окупацію з Семенівки до Німеччини вивезли лише п’ятьох людей. І коли у 1943-му Орловського намагалися засудити, численні свідки просто не дали цього зробити. І кримінальну справу закрили. За часів, коли все мало бути лише чорно-білим, подібний випадок не міг стати прецедентом для інших, тож в 1946 справу знову відкрили і людину засудили на 25 років. Його подальша доля невідома, але слугує прикладом для більш ретельного розгляду кожної справи, кожної сторінки архіву.

А наскільки важко гортати пожовклі листочки, знає не з чуток Галина Люберець. Сюди вона прийшла, аби дізнатися про долю свого батька, Миколу Мельника. Несправедливо звинувачений, пройшовши через допити і тортури, він загинув через три місяці після свого арешту. Маму як ворога народу вислали до виправних таборів. Трирічну дитину направили до Ніжинського інтернату, де діти помирали від голоду і врятувало її одне – те, що вона впізнала свою тітку, яка намагалася відшукати і забрати дівчинку. Так у неї з’явилася друга мама і другий тато… За черговим доносом забрали і другого батька. Більше його ніхто не бачив. Що керувало людьми, які писали наклепи? Чи можна зрозуміти і їх?

Ще одна мотивація, яка рухає людством, – це помста. В ті часи вона вела до фальсифікованих справ, зараз намагається зійти за справедливу відплату.

Жити майбутнім, враховуючи уроки минулого — якщо керуватися цим принципом, проста цікавість до родинної історії стає не простою мотивацію зануритися в архіви. І будь-які, навіть несподівані висновки – це ваше право на правду.

«Сівер-центр»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.