Духовні святині Чернігівщини

ДЗВІНИЦІ ЧЕРНІГІВЩИНИ

       До нашого часу зберегла первісний вигляд дзвіниця Воскресенської церкви в м. Чернігові, зведена у стилі бароко 1772-1779 рр. Вона відокремлена від церкви вулицею, являє собою муровану, тридільну, гранчасту в плані споруду. Над восьмигранною серединою підноситься башта для дзвонів, увінчана банею з високим шпилем. За формами та оздобленням нагадує будівлі українського архітектора І. Г. Григоровича-Барського( 1753-1791рр.).
       Дзвіниця Домницького монастиря Різдва Богородиці перебудована з Миколаївської церкви (1774 р.) на початку XIX ст. у формах класицизму. Автор перебудови, імовірно, архітектор Дж. Кваренгі або його послідовник. Будівля - мурована, двох'ярусна, тридільна. Півсферичний купол, що вкривав середню дільницю, не зберігся. Дзвіниця сполучає риси українського бароко та класицизму.
       Дзвіниця Єлецького Успенського монастиря - найранніша висотна споруда м. Чернігова, висота до бані становить 34 м. Побудована в 1670-1675 рр. на місці дерев'яної. Восьмикутна в плані, двох'ярусна, 1 -й ярус - триповерховий: на першому - брама, на 2-му і 3-му зберігався архів. Яруси підкреслено в оздобленні фасадів горизонтальними профілями, що оперізують восьмерик, а по кутах його знизу вгору тягнуться неширокі пілястри, що імітують виступаючі вінця зрубу. Ремонтувалася в 1815,1876-1878 рр. і в післявоєнні роки XX ст. У 1977 р. проведено ремонтно-реставраційні роботи.
       Дзвіниця Іллінської церкви в м. Чернігові збудована в 1908-1910 рр. - у період "історизму" - на південному схилі Болдинних гір, на північний захід від Іллінської церкви. Триярусна. Два перші яруси муровані, прямокутні в плані, несуть дерев'яний восьмерик дзвонів. Увінчує споруду барокова баня з маківкою. У 1981-1982 рр. проведено ремонтно-реставраційні роботи.
       Дзвіниця Крупицько-Батуринського монастиря біля с. Осіч Бахмацького району зведена у XVIII ст. із цегли монастирських споруд, зруйнованих під час воєнних дій 1708-1709 рр. Перебудована в 1823-1825 рр. У 1853 р. розібрана й споруджена заново за зразком дзвіниці максаківського Спасо-Преображенського монастиря. Повторює поширений тип дзвіниць - восьмерик на четверику, увінчана бароковою банею. Трьох'ярусна. Перший ярус прорізаний аркою проїзду. В декорі відчутний вплив класицизму.
       Дзвіниця максаківського Спасо-Преображенського монастиря споруджена одночасно з муром як надбрамна. її 1 -й ярус датується кінцем XVII ст., 2-й - результат перебудов 1829 та 1850 рр. За своєю структурою нагадує дзвіницю Крупицько-Батуринського монастиря і повторює класичний тип дерев'яних дзвіниць - восьмерик на четверику, увінчаний бароковою банею (не збереглася). Мурована, стіни розчленовано багатоступінчастими профільованими нішами й отворами.
       Миколаївська надбрамна церква-дзвіниця Густинського монастиря збудована в 1693-1708 рр.
       Дзвіниця Миколаївської церкви у м. Ічні вимурувана 1879 р. разом із храмом, який не зберігся. Споруда чотириярусна. Два верхніх круглих у плані яруси, де були дзвони, спираються на четверик, що стоїть на восьмерику з високою півциркульною аркою. Колись 1-й ярус зовні був розписаний.
       Дзвіниця собору Різдва Богородиці в Козельці зведена в 1766-1770 рр. архітектором А. В. Квасовим. Являє собою муровану, чотириярусну будівлю. Первісне завершення після пожежі 1848 р. замінено півсферичною банею зі шпилем. Висота до хреста становить 50 м. У плані - квадрат з вигнутими гранями й зрізаними кутами. Нижній ярус оздоблено рустом, верхні - пучками колон по кутах: тосканського ордера на 2-му ярусі, іонічного - на 3-му, коринфського - на 4-му. Після пошкоджень в роки Великої Вітчизняної війни відреставрована в 1961-1970рр.
       Дзвіниця Спасо-Преображенського монастиря в м. Новгороді-Сіверському побудована в XVI ст. як надбрамна башта із західного боку монастирських укріплень. З оборонних міркувань розташована з відступом, завдяки чому перед нею утворився майданчик, оточений стінами з баштами по боках. Була зруйнована в 1605 р., але на початку XVII ст. відбудована за первісним планом. Верхній ярус оперізувала бойова галерея, діяв ланцюговий звідний міст. Наметовий верх у першій половині XIX ст. замінено на шоломоподібну баню. Дзвіниця мурована, двох'ярусна, восьмигранна в плані, зі східного боку сполучається з двох'ярусною відкритою галереєю. Архітектура поєднує російські та українські будівничі традиції. Реставрована в 1981-1985 рр.
       Дзвіниця Троїцько-Іллінського монастиря в м. Чернігові побудована в 1771-1775 рр. як надбрамна у формах бароко водночас з цегляною огорожею та кутовими вежами. Являє собою 58-метрову п'ятиярусну муровану споруду, складного плану з вигнутими гранями та пучками колон по кутах. У нижньому ярусі прорізано велику в'їзну арку, якій у верхніх ярусах відповідають півциркульні та круглі отвори, що йдуть до останнього ярусу, де 1809 р. було встановлено годинник з боєм (не зберігся). Нижній ярус прикрашають виступи пластичної форми - волюти, за якими сховано контрфорси. Дзвіниця, відреставрована в 1955-1960 і 1981-1982 рр., надає всьому комплексові монастиря динаміки і завершеності і є художньою домінантою Болдиних гір й усього міста.

       У ДОРОГИНЦІ ДЗВОНИ ДЗВОНЯТЬ

       І в Дорогинці був храм. Та й який храм! Було, як задзвонять дзвони, то не лише у навколишніх селах - у Ніжині їх чули. Старі люди розповідають, що десь дзвонів із десять у церкві було. Один великий, інші - менші, менші й іще менші. А дзвонаря такого в окрузі більше не знайти. Коли він приводив у рух мідних співунів, сам перетворювався на нестримну бурю. Ходили ходором руки, ноги, все тіло двигтіло! Дзвони то ревіли, то затихали, потім народжували ледь чутні звуки, знову шаленіли. Це так впливало на людей, що старі й малі спершу підводили голови, а за хвильку рушали на їхній поклик...
       Тепер у Дорогинці кажуть: "Ото дзвони були!"
       Коли і як вони зникли, пересічний дорогинець достеменно не скаже. Ходять чутки, що під час руйнації церкви хтось десь їх закопав, аби зберегти для нащадків. Якого року це сталося, багато селян, з якими довелося розмовляти, не знають. Одні кажуть, що відбулося то після голодовки 1932-1933 рр., інші - що під час війни.
       Навіть 95-річний дід Антон Сергійович Вакула не зміг пригадати цих подій, хоч пам'ять має світлу і ясну.
       - Я до цього непричетний. Ідіть до Степана Остапця. Чи не його батько, мій тезко, ті дзвони закопав?..
       Нічого не знають і милі сусідки Вакули Параска Миколаївна Кокотюха та Надія Петрівна Ясько, які щодня варять і приносять дідові юшку чи борщ.
       - Питайте в Остапця...

       Степан Антонович Остапець і його дружина Ольга Петрівна (у дівоцтві Петриченко) пам'ятають і церкву, і дзвони. Але пам'яттю раннього дитинства: - Яку тумані, і служба, і піп, і звучання дзвонів...
       - Ну, а того не чули, що батько ваш Антон Макарович Остапець, коли церкву руйнували, зняв і закопав дзвони?
       - Які там дзвони? Як він міг закопати? - ніби перепитує Степан Антонович. - Батька ж мого розкуркулили. Забрали корову, кабана, воза, коня, збрую, плуга, борони. Потрощили клунк). На очах його, мами і нас, восьми дітлахів. Про дзвони таке скажу. Один із них висів у бригаді, кликав людей на обід. Потім язичок у нього відірвався чи щось таке... Викинули того дзвона, а батько мій підібрав...
       - Тож недарма кажуть, що Остапець про дзвони знає...
       - Оце й усі знання. А щоб крапку поставити, скажу, що цей дзвін у нас украли... Через не одні руки перейшов він до Миколи Гирянського. Побалакайте з ним... Ось тут недалечко живе... І ще навідайтеся до Григорія Івановича Мироненка. Той теж щось знає...

       Гирянського вдома не застали. Вирішили одразу навідати Мироненка.
       Григорій Іванович виявився людиною і щирою, і розумною, і пам'ять у нього добра. Справді, один із дзвонів він побачив випадково, коли проходив повз заготувача металобрухту. Серед різного мотлоху лежав у кучугурі й дзвін. Упросив заготувача Михайла Михайловича Кокотюху, аби той віддав дзвона замість чогось іншого. Домовилися...
       Приніс Григорій Іванович свою знахідку додому, де вона й пролежала два десятки літ.
       - А коли ж усе-таки зруйнували церкву? - прискіпуюся.
       - Про це вам краще мій тесть розкаже...
       У цей час я помітив у дворі невисокого чоловіка в темно-голубому костюмі й такого ж кольору кашкеті. Підійшли до нього. На наше запитання тесть Мироненка Григорій Васильович Шадура впевнено відповів:
       - Як колективізацію проводили, тоді й церкву валили. Комсомольці. Був серед них заводіяка Грицько Остапець. Коли дзвони познімали, усе церковне начиння повиносили, він улаштував цілий шабаш. Танцювали, калатали, кричали - одне слово, казилися... Вже немає того Грицька. І дружки його повмирали...
       - А тепер у селі є церква, тільки в хаті, - додає Ганна Григорівна, донька Шадури і дружина Мироненка. - А нова он будується, красуня буде...От і дізналися про два дзвони з десятка. Від інших же ніякого сліду не лишилося. Усі співрозмовники сходяться на думці, що їх, напевно, переплавили або пустили на якісь інші потреби в часи класової боротьби.
       А може, й дзвонять десь... Хто його зна...

       Гирянського ми знову не застали. Але його дружина Надія Михайлівна, підтвердила: дзвін потрапив до них зіпсованим і довго лежав у повітці. Тепер, слава Богу, виконує свою місію і дзвонить у поки що тимчасовій церкві...
       У Дорогинці дзвонять дзвони. Дзвони пам'яті та надії.

       Станіслав Реп 'ях