Сторінки музичної освіти Чернігівщини
 |
 |
 |
 |
 |
Театральна та музично-просвітницька діяльність громадських об'єднань Чернігівщини у другій половині XIX на початку XX століття
Активний розвиток мистецького життя на Чернігівщині у другій половині XIX ст. прискорив процес певного розмежування сфер театрально-музичної та концертної діяльності які поступово виділилися у самостійні напрямки. Зокрема, театрально-музичне життя цього періоду розвивалося в середовищі громадських об'єднань культурно-мистецького спрямування, до яких ми в першу чергу відносимо аматорське театральне об'єднання "Товариство, кохаючих рідну мову", або як його ще називали "гурток шановців своєї народності", заснованого в 1860 р. видатним українським поетом, байкарем, драматургом та культурно-громадським діячем Л.І. Глібовим.1 Діяльність цього громадського об'єднання, яке налічувало близько 30 членів, стала новим етапом в організації культурно-мистецького життя на Чернігівщині у другій половині XIX ст. Л.І. Глібов згуртував навколо себе відомих діячів української культури: фольклориста і етнографа О. В. Марковича режисера і драматурга Д. Старицького історика О.М. Лазаревського.
Серед активних учасників товариства також була талановита виконавиця та збирачка народних пісень М. Загорська-Ходот (саме від неї М.В. Лисенко дещо пізніше зробив записи українських народних пісень які війшли до третього випуску зібрань композитора),2 вчитель і наставник М.К. Заньковецької поет М.А. Вербицький, ординатор губернської лікарні І.Лагода, лікар і етнограф С.Д. Ніс, а також Г.І. Паливода, П.Г. Борсук, І.П. Вовк, дружина Л.І. Глібова - П.Ф. Бордоніс, О.М. Шрамченко, О.О. Ходот та ін.
Аматорське об'єднання мало чітку організаційну структуру. Так, художньо-творче керівництво здійснювала загально обрана колегія. На кожного члена колегії покладалися конкретні творчі та організаційні обов'язки по забезпеченню життєдіяльності товариства. Зокрема, Л.І. Глібов відповідав за літературно-репертуарний напрям роботи гуртка; О.В. Маркович керував оркестром та виконував обов'язки композитора-аранжувальника народних мелодій; І. Дорошенко здійснював режисерсько-постановчу роботу; подружжя Ґалаґанів К.В. та І.П. забезпечували вірогідність історичного та етнографічного матеріалу у художньому оформленні вистав. Важливо підкреслити, що культурі сценічної української мови особливу увагу приділяли Л.І. Глібов, О.В. Маркович, Д. Старицький.
При цьому звернемо увагу на те, що боротьба за утвердження української сценічної мови в діяльності товариства стала органічним продовженням мовознавчої полеміки, яку було розгорнуто на сторінках глібовського тижневика "Чернігівський листок". (Тижневик приділяв постійну увагу принциповим питанням життя української громади того часу: українському правопису, навчанню грамоти українською мовою, самостійності українського письменства, мови і т. ін. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує низка статей, вміщених в тижневику українською мовою М.Т. Симонова (Номиса), який переконував, що "рідне слово після подій XVIII ст., стало майже єдиною зброєю самодіяльності та самовиявлення народу, оборонцем його чеснот і благ").
Безперечно, у мовознавчому напрямку діяльності товариства на перше місце можна поставити чітко спланований та національно-виважений репертуар театральних постановок.
За період своєї діяльності аматорське об'єднання здійснило сценічні постановки кращих драматургічних творів українських авторів:
"Москаль-чарівник" І.П. Котляревського, "Шельменко-денщик" та "Щира любов" Г.Ф. Квітки-Основ'яненка, "Назар Стодоля" Т.Г. Шевченка, "До мирового" Л.І. Глібова, "Гаркуша" О.П. Стороженка та ін. Доречно підкреслити національно-виважена репертуарна спрямованість особливо виразно простежується на фоні сценічного репертуару іншого театрального об'єднання, яке в цей час також працювало в Чернігові. Основу якого складали водевілі "сшитые на французский лад" такі як "Дагерротип", "Разбитая чашка", "Прежде скончались, потом повенчались", "Харьковский жених", "Первый день брака" і т. ін.