Жінки Чернігівської "Громади"

Розділ 3

Участь визначних жінок у чернігівській "Громаді". Громадська діяльність Віри Устимівни Коцюбинської-Дейші

     У листопаді 1896 року у родині Коцюбинських народився син Юрій. Народження дитини не завадило Вірі Устимівні і надалі займатися громадською діяльністю. Всього у Коцюбинських було четверо дітей. Виховані у дусі боротьби, вони були гідними спадкоємцями справи своїх батьків, кожен із них знайшов свою стежку у житті. Можна тільки дивуватися, як Вірі Коцюбинській вдавалося знаходити час і для громадських справ, і для сім`ї.

    Не зважаючи на постійні громадські турботи, Віра Устимівна насамперед піклується про затишок свого дому, виховання дітей, про свого чоловіка, для якого була не тільки дружиною, але і матір`ю, і вірним товаришем. Сама навчає дітей мовам, прищеплює їм любов до свого народу, до всього прекрасного: до музики, літератури, поезії . Незабаром сім`я оселяється в Чернігові. Але "третє діловодство департаменту поліції сповіщає чернігівського губернатора, "что определение Михайла Коцюбинского заведующим книжным складом Черниговского губернского земства представляется нежелательным".

    По приїзду до Чернігова Коцюбинські швидко влилися у потік громадського життя, намагалися оточити себе людьми з прогресивними політичними поглядами, залучити молодь до боротьби проти культурного, соціально-політичного гніту. Разом вступили до згаданої вже раніше "Громади", активно підтримали заходи громадівців щодо впровадженню української культури. Подружжя підписує вітальні листи від українців Чернігова Іллі Чавчавадзе з нагоди його багатолітньої праці на полі рідної літератури, видатному українському музиканту Миколі Лисенкові. Листи складалися не тільки українською, але і французькою мовами, тут незамінною була Віра Устимівна, яка добре знала іноземні мови. Коцюбинські беруть діяльну участь у чернігівському "Обществе взаимного вспомоществования учащих и учившихся", що привертає особливу увагу поліції. Разом з іншими чернігівцями підписують звернення до Данила Мордовця з проханням організувати в Петербурзі збір коштів для спорудження в Чернігові пам`ятника на могилі поета-байкаря Леоніда Глібова.

    У будинку подружжя почали влаштовувати так звані "понеділки". На цих вечорах обговорювалися питання розвитку словесності, випуску українських альманахів "Дубове листя", "Ластівка". Читались твори молодих письменників, які надсилалися у ці альманахи. Серед відвідувачів "понеділків" щоразу були нові люди. Невдовзі "понеділки" були замінені "суботами", які ввійшли в історію української літератури як школа майстерності для майбутніх поетів, письменників, серед яких були Павло Тичина, Василь Елланський (Блакитний). Душею "понеділків" інших зборів була вона, господиня дому - Віра Устимівна.

     Серед постійних відвідувачів "понеділків" були найбільш відомі представники інтелігенції тогочасного Чернігова. Це і подружжя Грінченків, поет Микола Вороний, голова "Громади" Ілля Шраг, перекладачі творів Коцюбинського на російську мову Леонтій Шрамченко та Михайло Могилянський, син відомого байкаря Леоніда Глібова - Олександр Глібов, Феодосія Шкуркіна, Ольга Андрієвська, сільська вчителька Персида Данилевич та інші. Остання познайомилася із родиною Коцюбинських за часів навчання в гімназії. Як згадує сама Персида Митрофанівна, її знайомі О. Андрієвська та О. Килинська розповідали їй і про революційний рух серед інтелігенції, і про робітничі страйки, і про селянські заколоти, але "...при зустрічі з Вірою Устимівною ці знання поповнювалися. Віра Устимівна розповіла про причини поразки Росії у війні з Японією і про різні неподобства, зв`язані з цією війною... В той період ми, молодь, захоплювалися декабристами і терористами... Віра Устимівна внесла для нас нове трактування ролі терористів. Вона говорила про них як про революційну молодь, що не шкодувала свого життя для боротьби. Проте терористи були самотні і тому безсилі, бо за ними не пішли ні робітники, ні селяни, а треба "миром, громадою обух сталить". Боротися треба не з окремими людьми, а з самодержавним ладом" . Разом з Коцюбинським вона деякий час перебувала в "Братстві тарасівців", але, на погляд Коцюбинської-Дейші, програма братства була надто обмеженою і через деякий час подружжя залишило його. Але у той же час вона вважала, що пропаганда рідної української мови і культури, яка велася "тарасівцями", в умовах переслідування урядом та національних утисків мала певне прогресивне значення. Такі погляди В. Коцюбинської на методи боротьби зумовили її прагнення якомога більше працювати з молоддю, розповідати, пояснювати їй, забезпечувати необхідною літературою. Вона не приймала крайніх методів боротьби, але і не визнавала смиренності. На її погляд волю потрібно виборювати, і боротися не окремій групці людей, а цілим "миром". "Волю ніхто нікому на тарелі не підносить: її треба виболіти і вибороти", - так вважала Коцюбинська і намагалася своїми ділами зробити якнайбільший внесок в українську справу .

    У 1989 році 20 - 27 серпня відбувся ІІ з`їзд українських "Громад". Члени чернігівської "Громади " не залишилися осторонь цих подій, для них цей рік видався досить багатим на події. Чи не найголовнішою стало рішення з`їзду "Громад" передати Борису Грінченку та Михайлу Коцюбинському 800 рублів на організацію таємної типографії для друкування брошур на українській мові. Враховуючи заборону друку книжок, статей тощо українською мовою це було дійсно важливою подією, можна було друкувати деяку інформацію, не звертаючись до західноукраїнських колег та однодумців.

    На існуванні підпільної типографії у Чернігові і про безпосередню участь у цій справі родин Коцюбинських і Грінченків вказує донесення начальника Київського губернського управління про отримання друкованої відозви до українців з припискою: "Напечатано в Чернигове в тайной типографии Гринченко и Коцюбинских" . Це не єдине підтвердження існування в Чернігові нелегальної типографії, про неї також згадує і начальник Чернігівського губернського жандармського управління полковник Рудов. У своєму секретному донесенні до Санкт-Петербурга від 5 грудня 1897 року він повідомляє: "...какие-то два студента из Галиции привезли в Чернигов Гринченко типографию..." .

    Проте утримання у себе вдома типографії було дуже небезпечною справою. Не кожен міг наразити себе на небезпеку бути викритим при обшуку, це неодмінно б тягнуло за собою арешт та ув`язнення. Таємна типографія змінювала своє місце перебування, відстежити її було непросто. А от шрифт протягом семи років знаходився у домі Коцюбинських і досить часто родині загрожувало викриття. При загрозі обшуку його переховували у інше місце, у більшості випадків цим займалася Віра Устимівна.

    Ця жінка взагалі не могла спокійно займатися домашніми справами, її діяльна натура прагнула до дії, вона прагнула бути корисною українській справі, своєму чоловікові у його нелегкій долі письменника. Вже згадувана Ольга Іванівна Дорошенко у листі до Ірини Коцюбинської ділиться своїми спогадами про її матір: "І завжди вона про когось, або про щось клопотала. То про організацію лекції, то літературної дискусії (такі лекції й дискусії часто влаштовували в школі, якою завідував мій батько). То про пошук роботи для якого небудь піднаглядного революціонера, висланого в Чернігів після тюремного ув'язнення або висилки - таких у Чернігові бувало дуже багато; то клопотала як би домогтися стипендії у Губернському Земстві для якого небудь бідного студента... допомагала домовлятися про приміщення для платної вечірки "с благодійною метою"... такі вечірки з ініціативи Віри Устимівни влаштовувалися досить часто, нібито на користь якої небудь бідної гімназистки або студента, насправді ж гроші, зібрані на таких вечірках, віддавалися Вірою Устимівною на революційні цілі, як ми потім довідалися…"

    Господарі дому зазвичай і не підозрювали про справжню мету таких вечірок, але вони ліберально ставилися до цього всього, оскільки на них читалися уривки із творів Горького, Франка й Михайла Михайловича (мається на увазі Коцюбинський, батько Ірини - К. О.), революційні вірші й т.д. З метою конспірації вечірки звичайно закінчувалися танцями. Допускалася на ці вечірки тільки молодь, але не тільки гімназисти, а й семінаристи, учні фельдшерського училища, учні духовного училища (іноді) .

    У більшості випадків саме Віра Устимівна опікувалася молоддю, її ознайомленням із забороненими творами, роз`ясненням політичних подій, збирала кошти на революційні потреби. На зібрані у такий спосіб кошти закуповувалася революційна література. Ця діяльність почалася ще зі знайомства зі Свідерським, який надсилав їй з Варшави революційні видання, марксистські книги й брошури. На придбання цієї літератури Віра Устимівна збирала серед передової молоді кошти. Ця діяльність і зв'язки з Варшавою не припинялися і у подальші роки роботи.

    Молодь, яка входила до кола Коцюбинської і залишала Чернігів, щоб працювати в селі, іншому місті, отримувала настанови та певну літературну підтримку від своєї наставниці: "Закінчивши гімназію, я пішла до Коцюбинських похвалитися, що їду на село вчителювати. Поздоровляли і бажали успіху... Віра Устимівна теж допомогла мені порадами в організації читання з селянами. Вона склала для мене анкету-запитання до прочитаної книжки і порадила придбати, крім книжок до читання, ще і брошури для селян: "Про грім та блискавку", "Сухоти на рогатій худобі", "Від чого вмерла маленька Мелася" (про дифтерію) та інші. Крім того, дала декілька відозв по збиранню грошей на пам`ятник Шевченку. Частину цих відозв я повинна була передати сусіднім учителям.

    Віра Устимівна познайомила мене з етнографічним матеріалом Грінченка і подарувала його словник" . Для багатьох В. Коцюбинська ставала доброю порадницею, помічницею, другом.

    У листопаді 1906 року чернігівський губернатор затвердив статут Чернігівського товариства "Просвіта", головою якого було обрано Коцюбинського. У будинку письменника засідала рада "Просвіти", тут проводили літературні вечори, читали лекції, реферати. Але ..., з дозволу чернігівського губернатора, "подружжя Коцюбинських "ввиду неблагонадежности в политическом отношении, подлежат исключению из состава "Просвіти" ".

    Віру Устимівну знали й щиро шанували Нечуй-Левицький, Іван Франко, П. Мирний, Ольга Кобилянська, Ганна Барвінок, Марія Заньковецька, подружжя Грінченків, Русових та багато інших. Справжній друг і помічник, Віра Устимівна допомагала письменникам у видавничій справі та у літературній діяльності. Як згадувала донька Ірина, в домі все робилося так, щоб таткові, чоловікові, братові гарно працювалося. І сам Михайло Михайлович високо цінував інтелект та культуру дружини. "Придивляючись до других, я ще більше ціню наші дружні відносини, нашу духовну єдність".

    Закохавшись у Олександру Аплаксіну, він не може обходитися без спілкування з дружиною: "Ти єдиний мій критик, якому я вірю і на смак якого покладаюсь", - писав у одному з листів. Вона знала , але не дорікала, не підбурювала дітей проти батька.

    Після смерті чоловіка Віра Устимівна залишилася з чотирма дітьми та хвороми матір`ю та сестрою Михайла Михайловича. Та попри все не лишала участі у громадсько-культурно-просвітницькій роботі.

    Вона ініціатор створення української школи в Чернігові, якій родина Коцюбинських подарувала рояль і частину бібліотеки письменника.

    1919 року Віра Устимівна залишає Чернігів із сином Романом. Перед від`їздом вона передає чернігівській Губнаросвіті для музею імені В. В. Тарновського всю літературну спадщину письменника.

    У кінці 1921 року повернулася до Чернігова з евакуації з Сарапула і померла вдома від виснаження, запалення легенів та висипного тифу.

    Поховали її на Болдиній Горі в Чернігові поруч із чоловіком.

    Чернишов А., досліджуючи життєвий шлях В. Коцюбинської, із захопленням писав до її доньки І. Коцюбинської: "Я все більше переконуюсь, що в особі Вашої матусі, Віри Устимівни, була одна з кращих жінок тогочасної України, прогресивна діячка демократичного напрямку, людина духовно близька М. М. Коцюбинському" . Сучасники Віру Устимівну цінували як активну учасницю громадського руху, ще більше її поважали як незламну жінку, сильну особистість.