Старый Чернигов - сборник статей

БОРОТЬБА ЗА МОРАЛЬНІСТЬ - 100 РОКІВ ТОМУ Листівка початку 19 ст.
     Друга половина дев'ятнадцятого століття стала для Чернігова періодом інтенсивного розвитку. Якщо у 1836 році в місті було лише 5885 мешканців, то через 60 років їх налічувалося вже більше 27 тисяч. За цей час у губернському центрі збільшується кількість учбових закладів, готелів, ресторанів, зводиться театр тощо. Але зростання Чернігова породжує і певні негативні явища. Одним з них стала проституція, яку в 1844 році за наказом Миколи Другого було легалізовано на теренах усієї Російської імперії.
     Сталося це не завдяки прихильності Імператора до повій. Просто стало очевидним, що репресивні заходи, до яких зверталися у попередні часи, проституцію не подолали. Потрібні були інші, вже випробовані у європейських країнах заходи. Ось і видали у 1844 році регламентацію (правила), яка з деякими змінами діяла до самої Жовтневої революції.
     За правилами, які, навіть на думку сучасників, не були досконалими, право реєстрації "жриць кохання" цілком покладалося на поліцію. Таким чином незаміжня жінка могла отримати "жовтий квиток", тобто посвідчення повії (а з ним і незаслужену ганебну репутацію) на підставі недостовірної інформації.
     Розуміючи це, і суспільство, і влада намагалися привести регламентацію до більш цивілізованих форм. З цієї причини правлячий сенат видає 23 лютого 1892 року розпорядження, за яким регламентація повій могла здійснюватися лише на добровільних засадах. При цьому "жовтий квиток" отримували тільки ті жінки, які жили та працювали безпосередньо у публічних будинках. Поодинокі повії мали отримати лише секретний листок про медичне обстеження.
     Для того, щоб дати повіям шанс повернутися до нормального життя, держава захищала їх від свавілля хазяїв будинків розпусти. Було законодавчо встановлено, що жінка може у будь-який час залишити публічний будинок, навіть не зважаючи на борги перед його утримувачами. Крім того, якщо повія проробила у борделі більше одного року, вона мала право забрати з собою одяг, який їй надали під час роботи.
     Що стосується неповнолітніх дівчат, то приймати їх до публічних будинків взагалі суворо заборонялося.
     І все ж таки отримати "жовтий квиток" було значно простіше, ніж його позбутися. За існуючими правилами перестати вважатися повією і звільнитися з-під нагляду поліції було можливо лише у чотирьох випадках:
     1)за досягненням певного віку;
     2)у разі заміжжя;
     3)за власним бажанням, але лише після тривалої перевірки з боку поліції;
     4)за поручительством поважної і благонадійної людини.
     Є відомості, що в 1865 році у Чернігові налічувалося 18 офіційних повій, стосовно яких здійснювався медичний контроль. Скільки існувало тоді у місті будинків розпусти - достеменно невідомо. Але вже у 1872 році, за достовірною інформацією, їх було офіційно зареєстровано два. Один з них розміщувався у будинку Шарого, у так званих Землянках, неподалік від Воскресенської церкви. У ньому працювало тоді три повії.
     У другому будинку розпусти було вдвічі більше жінок. З матеріалів засідань Чернігівської міської Думи можна зробити висновок, що знаходився цей заклад у самому центрі міста на вулиці Шосейній, і не де не будь, а в будинку одного з членів тієї самої Думи. Архівні документи донесли до нас навіть імена та прізвища, як-утримувачів обох борделів, так і повій, які там працювали (Я не називаю їх з етичних міркувань).
     Декілька слів про ставлення міської влади до існуючої проблеми. Треба зазначити, що одностайної думки, як боротися з проституцією у депутатів Думи не було. Так, коли в 1879 році міська управа представила на розгляд "народних обранців" проект постанови, що забороняла відкривати дома терпимості на центральних вулицях міста, депутати Лаври-ненко і Шраг заявили, що цей проект слід відхилити, бо, на їхню думку, якщо публічні будинки перевести на окраїни, то за ними буде важче здійснювати нагляд, а це в свою чергу, негативно вплине на саму боротьбу з проституцією. Дума з ними погодилась, хоча і не одностайно.
     Але, не зважаючи на це, представники місцевого самоврядування, у своїй більшості продовжували відстоювати виховні методи боротьби за суспільну мораль. Наприклад, коли у 1905 році губернська адміністрація намагалась залучити Чернігівську міську Думу до медично-поліцейського нагляду за проституцією, остання рішуче відмовилась і вирішила продовжувати боротися з цим негативним явищем гуманними методами. До чого це призвело показали наступні роки.