Чернігівщина incognita

---

Духовні скарби

ГАЛАГАНІВСЬКА КОЛЕКЦІЯ

       "Українським Парнасом" називали - сучасники маєток Галаганів у Сокиринцях. Родове гніздо відомого козацько-старшинського роду збереглося до нашого часу і є найбільш характерним прикладом палацо-маєткової архітектури Лівобережної України кінця 18 - початку 19 століття. На відміну від російських палаців - у Гатчині, Павловську, Останкіно, Мураново, Ізмайлово та інших, класичні садиби в Україні поєднували в собі величну святковість та інтимність, зумовлену функціями комплексу. Як правило, вони були і розважальною резиденцією, пишно вбраною та художньо оформленою, і місцем тихоговатишку, і господарським осередком.
       Палац був заснований Павлом Ґалаґаном (1793-1834) і будувався з 1824 до 1831 року.
       
       Планування та проектування ансамблю належить Павлу Дубровському (1783-1850), учневі Джилярді, який, до речі, після смерті Андрія Меленського очолив губернську архітектурну креслярню в Києві. Разом зі знатним австрійським садівником В.Бістерфельдом вони і створили цю видатну пам'ятку доби розквіту української архітектури і паркобудівничого мистецтва 19 століття.
       З історичних джерел відомо, що інтер'єри палацу були оформлені за часів перебування в них Ґалаґанів - Ламсдорфів. Колекція започаткована засновником роду Гнатом Ґалаґаном (помер 1748), складалася зі старовинних цінних меблів, виготовлених на замовлення за кордоном, витонченого фарфорового та срібного посуду, коштовної зброї, чудових творів західноєвропейського та вітчизняного мистецтва, декоративних тканин, французьких шпалер тощо.
       В кінці 19 століття - на початку 20 століття це зібрання потрапило в поле зору дослідників української історії та образотворчого Г мистецтва. Про колекцію пишуть О.Лазаревський, Г.Лукомський, О.Степович.
       Значний внесок у становлення фамільної колекції належить сину Павла Галагана -Григорію Галагану (1819-1888), відомому державному та громадському діячу.
       Він належав до людей, діяльність і добрі справи яких привертали увагу ще за життя. Предводитель дворянства Борзенського повіту, совісний суддя Чернігівської губернії, віце-президент Комітету по влаштуванню селянського життя у Південно-Західному краї, голова Комісії у справах кредитної кооперації, член Державної Ради Г.Галаган був також і визначним громадським діячем.
       
       
       Очолюваний ним Південно-західний відділ Російського Географічного Товариства видав два томи своїх "Записок", "Історичні пісні українського народу" Антоновича і Драгоманова, збірник чумацьких пісень Івана Рудченка, три томи праць Михайла Максимовича, географічні матеріали про Буковину, бібліографію праць щодо природи Києва.
       На рахунку Г.Галагана численні народні школи, прогімназія й гімназія у Прилуках, училище в Ічні. Був він і попечителем ремісничого училища в Дігтярях, під яке віддав своє помістя разом з будинком та землею.
       
       Дякуючи за це, мешканці Прилук 17 січня 1880 року обрали його своїм почесним громадянином, помістивши його портрет в приміщенні думи.
       Вінцем великої місії служіння народові на просвітницькій ниві стало заснування Григорієм Ґалаґаном у 1871 році у Києві приватного навчального закладу - колегії Павла Галагана в пам'ять свого єдиного рано померлого сина. Це був на той час один з кращих в історії України недержавних середніх закладів, в якому здобуло освіту чимало відомих діячів вітчизняної науки та культури, працювали видатні педагоги А.Житецький, М.Мурашко, М.Пимоненко та інші. За висловом самого Г.Галагана колегія мала сприяти "розкриттю в душах і умах юнаків, що навчаються, любові і розуміння головних основ життя і зробило б їх у результаті здатними служити інтересам країни і допомагало б їм бути гарними громадянами дорогої вітчизни".
       
       На жаль, на відміну від мистецького зібрання старожитностей сусіда Ґалаґанів В.Тарновського-молодшого, який подарував свою колекцію Чернігівському земству, доля галаганівської збірки склалася нещасливо. Революція, війни та людське невігластво зробили свою чорну справу. Колекція була розпорошена, багато експонатів знищено як "мистецький непотріб".
       
       Та усе ж таки, колекції як і рукописи, не горять. Дякуючи співробітникам Чернігівського історичного музею частина галаганівської збірки не початку 50-х років 20 століття була врятована і перевезена з Прилук до Чернігова. Через тридцять років потому більше 100 творів образотворчого мистецтва з колекції Ґалаґанів були передані новоствореному Чернігівському художньому музею.
       Саме вони лягли в основу музейного зібрання і є його гордістю і окрасою. Зважаючи на високий художній рівень більшості цих творів, їх різноманітність та збереженість, можна говорити про галаганівську збірку як про "колекцію в колекції", гідну належного поцінування, подальшого вивчення та популяризації.
       
       Що ж являє нині ця колекція? Найбільшу частку складає сімейна галерея Ґалаґанів, започаткована портретом засновника роду, знаменитого прилуцького полковника Гната Галагана, написаним невідомим художником після 1739 року, коли Гнат Іванович за похилістю віку залишив посаду і передав пірнач своєму синові Григорію. Парним до нього є портрет Гнатової дружини Олени, котрий, імовірно, належить тому ж авторові і написаний в один і той самий час. За психологічною характеристикою, живописною технікою Г.О.Лазаревський характеризував його як "кращий з відомих нам старих малоросійських портретів".
       Вісімнадцятим століттям датується ще один оригінальний твір, авторство якого і досі під питанням. Це портрет Н.Д.Розумовської, родички Ґалаґанів, родоначальниці ще одного відомого роду. Довгий час його приписували Григорію Стецлику (1710-1781), придворному живописцю К.Розумовського, але останні дослідження, проведені в музеї, дають підставу говорити про приналежність цього твору Хойзеру Генріху Готтлібу (1719-1752), так само як і портрет Василя Дарагана, який вже став хрестоматійним.
       
       Є в Галаганівській колекції портрети інших членів родини, зокрема Григорія Івановича Галагана, виконаний його кріпосним художником, талановитим самоуком Федором Землюковим.
       Представлені в збірці і варіанти старовинних канонічних портретів українських гетьманів - Івана Мазепи, Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Богдана Хмельницького, написані сином Землюкова Степаном.
       
       Є в колекції і народна картина, зокрема славнозвісні Козаки Мамаї, датовані 19 століттям.
       Представлені в колекції і твори українських та російських художників - сучасників Г.П.Галагана. Зокрема, Олексія Волоскова (1822-1882), якого Григорій Павлович запросив до себе у Сокиринці "для практичних занять терміном на два роки". Саме тут і були написані відомі твори "Готичний місток у Сокиринському парку", "Садиба Г.П.Галагана у Лебединцях", "Церква у Сокиринцях".
       Окрасою збірки є і портрет Г.П.Галагана роботи Василя Серебрякова (1810-1886), портрет "Італійки" Івана Шаповаленка (1820-1880), яким Григорій Павлович опікувався протягом багатьох років; одна з ранніх робіт Івана Айвазовського "Буря на морі".
       
       
       Окрім творів вітчизняного мистецтва є в галаганівській колекції також і твори західноєвропейських майстрів. Деякі з них замовляв Григорій Галаган, наприклад, чудове живописне полотно "Неаполітанська затока" австрійського художника Йоганна Рауха Непомука (1804-1847), на жаль, втрачене в результаті крадіжки.
       Представлені також твори станкового живопису невідомих художників 18-19 століття, серед яких "Суд Соломона", "Жертвоприношення Авраамом свого сина Ісаака", "Пейзаж з собаками", "Збори на полювання" тощо. Окрім живописних творів є в галаганівській колекції і графічні твори, зокрема різцева репродукційна гравюра Італії та Німеччини, представлена відомими іменами Джовані Вольпато (1737-1802), Рафаеля Моргена (1758-1833) та Алодія Фабрі (1785-1835).
       
       Є в колекції і декілька акварелей невідомих авторів 19 століття. Цікаво, що серед творів присутні і роботи самого Г.П.Галагана ("Портрет молодої жінки", виконаний вуглем та олівцем у 1833 р., та пейзаж села Тепла Рудка, датований 1846 роком). Одна з акварельних робіт належить його сину Павлусю. Це ескіз класної кімнати, написаний у 1866 році. Ці твори - ще одне свідчення любові та шани до образотворчого мистецтва родини Ґалаґанів.
       Свого часу Григорій Галаган писав, що з бажанням улаштувати щось корисне для інших він поєднував і бажання надійно зберегти й ім'я, якому "покійний син мій обіцяв принести стільки честі".
       Тому, мабуть, буде справедливо, по достоїнству оцінюючи добрі діла нашого славного земляка, його визначний мистецький спадок увічнити ім'я Григорія Павловича Галагана в назві Чернігівського художнього музею.
       
       Ірина Ральченко