Сборник исторических статей о Чернигове

Чернігів. Площа ім. Куйбишева (нині - Красна площа). На задньому плані - водонапірна башта. Фото 1940 року ВОДОПОСТАЧАННЯ У ЧЕРНІГОВІ
Водопостачання - один з найважливіших елементів міського господарства. Після винаходу водогону, його наявність та розгалуженість починають характеризувати рівень благоустрою населених пунктів, їхню пожежну та епідемічну безпеку і навіть культуру населення. Це у повному обсязі відноситься і до Чернігова, який, не дивлячись на своє вигідне розташування на берегах двох річок, до останньої чверті XIX століття мав певні проблеми по забезпеченню мешканців якісною питною водою. Справа у тому, що річкова вода, навіть при відповідній чистоті, завжди є потенційним джерелом різноманітних захворювань, а її постачання користувачам вимагає чималих зусиль. Що стосується колодязів, то в ті часи у Чернігові їх налічувалося усього 14, з котрих тільки у 5-ти була якісна вода. Чимало труднощів виникало і під час пожеж, коли необхідну для їхнього гасіння воду доводилося підвозити на велику відстань у діжках.
Усе це призвело до того, що 14 лютого 1872 року на засіданні міської думи було прийняте рішення звернутися до Міністерства Внутрішніх Справ з проханням надати Чернігову 3 тис. карбованців на попередні пошукові роботи. Міністерство відмовило і запропонувало звернутися до приватних осіб. Переговори з цього питання тривали більше двох років і тільки 3 квітня 1875 року Чернігівська міська дума підписала контракт зі шведським інженером Лаурелем, згідно з яким останній узяв на себе обов'язок протягом двох років побудувати водогін з Десни на умовах його експлуатації терміном до 50 років.
Але і на цей раз справа не зрушилась з місця. Лаурель виявився неспроможним виконати взяті на себе обов'язки. Зрозумівши, що побудувати водогін за допомогою приватних підприємців неможливо, Дума знову звернулася з проханням до правительства. На цей раз її вимоги були задовільнені. МВС відшкодувало Чернігову 25 тис. карбованців.
Як кажуть у народі: "Нема лиха без добра". Справа в тому, що у 1875 році у верхів'ях Стрижня була знайдена артезіанська вода, яку почали підвозити до міста створеним у цей же час водним обозом. Таким чином склалися умови для забезпечення міста не річковою, а більш якісною питною водою. Правду кажучи, міській владі знову довелося подолати чималі труднощі, бо згідно проекту, складеному Київським товариством водогонів, воду планувалося, як і раніше, подавати з Десни. Але Дума, опираючись на підтримку Київського відділення Імператорського Технологічного товариства, все ж таки перемогла. На підставі висновків ведучих спеціалістів означеної наукової установи, 4 липня 1879 року було прийняте остаточне рішення заповнювати чернігівський водогін з джерел, знайдених у Ялівщині.
Проте вартість водогону в такому вигляді складала 118912 крб. Таких коштів Дума не мала. З цієї причини 22 жовтня 1879 року було прийняте рішення здійснювати будівництво по скороченому проектувідмовившись на першому етапі від дренажа, водонапірної вежі та 3-х водозаборів. Таким чином, витрати скорочувалися до 71 -ї тисячі крб. Керівництво роботами доручили автору проекту Ободовському.
Навесні 1880 року міська влада прийняла його пропозицію доставляти воду з Ялівщини самотоком за допомогою керамічних та цементних труб, а машинне приміщення збудувати на березі Стрижня проти семінарії (зараз військовий шпиталь). Але і цей проект виявився невдалим. Ободовського позбавили керівництва і замість його поставили московського інженера Зимина. Останній повернувся до попереднього проекту. В Ялівщині облаштували два колодязі та водокачку. Воду почали подавати по залізній трубі до вул. Гончій (Горького), де вона потрапляла у міську мережу. Водозабори облаштували на Базарній площі, біля Бульвару, на Олександрівській площі та у Берізках.
Перший етап будівельних робіт був завершений у 1883 році. Після цього вони продовжувалися до 1886 року, а потім на деякий час були припинені. У 1892 році розпочинається другий етап будівництва Чернігівського водогону. У цей час на порядок денний виносяться два головних питання - покращення якості води та спорудження водонапірної башти. У тому ж році облаштовуються два додаткових артезіанський колодязя. Що стосується вежі, то її будівництво постійно відкладалося і ця дуже потрібна місту споруда була зведена лише у листопаді 1897 року, після того, як Міністерство Внутрішніх Справ відшкодувало на це 28 тисяч карбованців. У наступному році завершили її технічне обладнання і 15 листопада чернігівська водонапірна башта була урочисто освячена. Тоді ж у Ялівщині пробурили ще два артезіанських колодязя та звели машинну залу. Водо-гонні магістралі прокладаються по вулицям П'ятницькій, Сіверянській (Коцюбинського) та Воздвиженській (Родим-цева). Невдовзі їхня загальна довжина досягає 6 верст (близько 6 кілометрів).
Поруч з водонапірною баштою у Театральному сквері споруджується підземний комплекс, що складався з круглого та квадратного приміщень, які, у свою чергу, були пов'язані з насосною станцією. Ці підземелля зверху засипали землею, у зв'язку з чим утворився великий курган, який довгий час помилково ототожнювали з похованням легендарної княжни Чорної. До нашого часу означений насип не зберігся, але багато чернігівців його добре пам'ятають.
До початку XX століття артезіанською водою забезпечувалися мешканці 11-ти міських вулиць, але навіть у 1906 році водовозний обоз продовжував виконувати дуже важливу роль, забезпечуючи водою мешканців багатьох, особливо віддалених від центра вулиць, по 25 копійок за 100 відер.
Будівництво перших споруд та трубопроводів чернігівського водогону обійшлося у чималу суму. Всього за означений час на це було витрачено більше 200 тисяч карбованців. До того ж доводилося виплачувати заробітну платню працівникам водогонної мережі - завідуючому - 1 тис. крб., машиністу - 600 крб., слюсарю - 360 крб., кочегару - 216 крб. та сторожу - 162 крб. на рік. Ці витрати повністю покладалися на місцевий бюджет. І все ж таки чернігівська влада продовжувала працювати у напрямку розбудови та покращання роботи міського водогону. Так, 9 жовтня 1913 року на засіданні Думи розглядається питання про його продовження до всіх міських околиць. Перша Світова війна та революційні події внесли у ці плани свої корективи.
В. РУДЕНОК