Сборник исторических статей о Чернигове
 |
 |
 |
 |
 |
Патріарх Чернігівської промисловості
Цього року виповнюється рівно століття з дня народження старішого з існуючих у Чернігові промислових підприємств - ремонтно-механічного заводу "Жовтневий молот". Це знаменний ювілей не тільки для його колективу, а й для усього нашого міста, доля багатьох мешканців якого так чи інакше пов'язана з цим патріархом чернігівської промисловості.
З цієї нагоди пропоную читачам нашої газети здійснити невеличкий екскурс як в історію самого заводу, так і в ті більш давні часи, коли чернігівська промисловість робила свої перші кроки, бо без цього неможливо зрозуміти, чому ювілей одного підприємства - це свято всього міста.
До XIX століття промисловості у Чернігові практично не існувало. Про це красномовно свідчить рапорт, наданий у 1775 році полковою канцелярією у вищі державні установи. В ньому говориться, що "в сем городе (Чернігові) и в уездах фабрик и заводов никаких не имеется, а только имеются винокуренние заводи". Лише через півстоліття в офіційних документах починають згадуватися перші чернігівські мануфактури. Так, виходячи з рапорту губернського землеміра, що датований 22 грудня 1836 року, в місті існувало тоді п'ять теслярних та одна екіпажна мануфактура, одна золотарська майстерня, п'ять скотобоєнь, шість цегляних заводів та одна салотопня. 1859 року в Чернігові працювали ремісники лише 25 спеціальностей, а за даними 1861 року в місті, де налічувалося 14612 мешканців існувало 12 невеличких фабрик та заводів, вісім з яких виробляли цеглу. В 1873 році кількість підприємств збільшилася до 19-ти, а число працюючих на них досягло 111-ти осіб.
Минуло чверть століття. Населення Чернігова збільшилося вдвічі, але процент промислових працівників, як і раніше, залишався дуже низьким. Так, навіть у 1904 році на 24 міських підприємствах працювало лише 320 робітників, при цьому тільки на окремих їх кількість перевищувала півсотні.
Переважна більшість чернігівських заводів та фабрик того часу вже давно не існує. Лише "Жовтневий молот", не зважаючи ні на що, і сьогодні продовжує виробляти свою продукцію.
Виникло це відоме кожному чернігівцю промислове підприємство у 1907 році на базі ливарної майстерні міського ремісничого училища, яка була створена на три роки раніше. Так уже сталося, що ця майстерня не виправдала покладених на неї сподівань і міська дума видала постанову "Об использовании литейной мастерской, как вспомогательного заведення для водопровода, электрической станции и других городских надобностей". У той час майстерня, яка перетворилася на невеличкий завод, розміщувалася у центрі міста в районі сучасного Державного банку. Вона складалася з чавунно-ливарного цеху та механічної майстерні, в яких працювало 40 найманих робітників та близько 30-ти вихованців ремісничого училища. 1916 року земське зібрання прийняло постанову "О безотлагательном строительстве механической мастерской на участке Коты". Таким чином у Чернігові з'явилося ще одне промислове підприємство, яке має безпосереднє відношення до теми нашої розмови.
Справа у тому, що у жовтні 1922 року обидва заводи були об'єднані в єдине підприємство, яке отримало назву "Октябрьский молот". Далі були становлення і розвиток виробництва, війна, відбудова, розквіт, занепад і знову відродження.
Слюсарний цех "Жовтневого молота". Фото 1929 р.
Створення заводу "Жовтневий молот" відбувалося у дуже складних умовах. Щойно закінчилася громадянська війна. Наприкінці 1921 року в Чернігові діяло лише 18 промислових підприємств, включаючи типографію. При цьому майже на половині з них працювало не більше 20-ти робітників. Що стосується безпосередньо заводу "Коти", то як про це писала у грудні 1921 року газета "Красное знамя", він "являє собою у цей час замерзлий організм... Кількість робітників скоротилося до 45 осіб. Сезон головного виробництва - випалення клінкерної цегли закінчився, продовжують працювати, і то з малим навантаженням, лише допоміжні - так звані учбово-показові теслярні, слюсарні та бетонні майстерні... Сировини немає. Світла немає..."
У той же час на ливарному заводі, що був розташований у місті й складався з ливарної, слюсарної, токарної та невеличкої теслярно-модельної майстерень і нараховував 44 працюючих, справи йшли краще. Поступово збільшувалося виробництво. Робітники, які виготовляли плуги, соломорізки та кінські приводи на замовлення приватних осіб, регулярно отримували заробітну платню - частково грошима, частково натурою. Але ливарний завод знаходився у центрі житлової забудови і від того не мав перспектив для розбудови, а ось завод "Коти", розташований у полі, мав змогу розширюватися наскільки завгодно.
Виходячи з цього і було прийняте рішення про об'єднання обох підприємств на умовах переносу ливарного виробництва з міста на Коти. Як з'ясувалося, не всім у місті подобалася така перспектива, але, незважаючи на перешкоди, до початку листопада 1922 року чавунно-ливарне виробництво було все ж таки перевезено на нове місце.
Ставши найбільшим робітничим підприємством міста, "Жовтневий молот" оживає. У 1924 році його штат збільшується ще на 25 робітників. Встановлюється ще кілька нових верстатів і майже на 100% здійснюється ремонт старих. Були придбані сучасний паровий молот, вентилятор та динамо-машина, яка забезпечила світлом не тільки сам завод, а й прилеглі до нього радгоспи та хутори.
Слід зазначити, що "Жовтневий молот" не тільки всіма залежними від нього засобами допомагав міському керівництву боротися з безробіттям серед дорослого населення. Починаючи з березня 1924 року він розпочинає підготовку молодих спеціалістів, відкривши власну школу фабзавуча.
Цікаво, що вже тоді керівництво та колектив заводу сміливо дивилися вперед і бачили непогані перспективи. Було підраховано, що у разі добудови залізниці з широкою колією, яка за проектом повинна була пролягти поряд з територією заводу, число робітників можливо буде збільшити до 1000 осіб, внаслідок чого довести кількість виробляємого клінкеру до 60 мільярдів на рік, а чавуну - до 15 тис. пудів на місяць.
1933 року завод було передано Наркомату сільського господарства. За короткий термін у його цехах була налагоджена робота із ремонту тракторних двигунів та випуск запасних частин для сільськогосподарської техніки.
На початку Великої Вітчизняної війни "Жовтневий молот" евакуювали до Саратова, де його працівники як могли наближали Перемогу, ремонтуючи бойову техніку.
Володимир РУДЕНОК