Духовні святині Чернігівщини

СУЧАСНІ ПРИВИДИ АНТОНІЄВИХ ПЕЧЕР

Антонієві печери Троїцько-Іллінського монастиря - один з найцікавіших пам'ятників часів Київської Русі в Чернігові. Іх історія починається з другої половини XI ст., коли в Чернігів прийшов засновник Києво-Печерської лаври преподобний Антоній і викопав на Болдиних горах (правий корінний берег Десни) першу печеру. Потім на цьому місці виник монастир. Протягом багатьох віків, аж до XX ст., монахи копали тут печери. У результаті їм вдалося створити справжній підземний монастирський комплекс з церквами та келіями, в яких жили і знаходили останній притулок іноки. Звісно, за ці роки і про сам монастир, і про його мешканців, і про печери народилося дуже багато легенд. Почасти найнеймовірніших. Чого варта лише оповідка про гігантський підземний хід, який начебто тягнеться від Антонієвих печер аж до Києво-Печерської лаври. Насправді весь печерний комплекс має довжину тільки кількасот метрів. Та все ж нас цікавить сьогодення.

       У 60-х рр. XX ст. члени Чернігівської археоспелеосекції почали дослідження цього унікального пам'ятника. І вже на перших етапах учасники підземних розкопок стали помічати, що в печерах відбувається щось незрозуміле. Як розповідає Володимир Руденок, завідувач відділу печер Чернігівського національного історико-архітектурного заповідника, учасник тих експедицій, йому з товаришами тоді чулися звуки невідомого походження. Відчували вони й запахи, які нагадували аромат ладану. З'являлося враження, начебто за спиною в них хтось стоїть і дихає в потилицю. Чернігівські археологи так і не змогли тоді розгадати цю загадку. В. Руденок стверджує, що саме в той час він уперше помітив в підземеллі примарну фігуру у довгому чорному одязі. Це сталося 7 лютого 1970 р. біля келії Антонія, у глибині печер.

       Службове становище дало змогу вченому ще багато разів аналізувати не тільки свої власні відчуття в печерах, але й поведінку численних відвідувачів пам'ятника. Причому різного віку і різних соціальних груп. За спостереженнями, досить часто на відвідувачів печер впливають якісь невідомі сили. Проявляється це по-різному: у декого збудження змінюється пригніченістю, в інших навпаки підвищується тонус і виникає радісний настрій. Бували випадки, коли екскурсанти скаржились на раптовий головний біль або відмічали, що у печерах в ттих переставало боліти серце. Кілька разів фіксувалася і поява привида в чорному, якого назвали "чорним монахом". Його бачили як відвідувачі, так і співробітники заповідника. Найчастіше це відбувалося неподалік келії Антонія і підземної церкви Миколи Святоші. 1 саме в цьому районі найчастіше фіксувались аномальні енергетичні явища. Тут вийшла з ладу і видала неймовірні дані, які не підлягають науковому поясненню, електромагнітна апаратура для пошуку ще невідомих засипаних підземних пустот, привезена московськими науковцями. Тут дніпропетровські геофізики за допомогою винайденого ними приладу начебто зафіксували потужне джерело якоїсь невідомої науці енергії.

       До пояснення феномена печер В. Руденок залучав фахівців з різних галузей науки, навіть екстрасенсів. Думки всіх збігалися в одному - Антонієві печери впливають на людський організм, але природа цього впливу невідома. До речі, про нього знали ще в давнину. В одній з келій і досі зберігається хрест, до якого прив'язували так званих біснуватих (хворих на різні психічні та нервові розлади), і залишали самих в абсолютній темряві та тиші печер, після чого хворим ставало легше.

       Сьогодні вже доведено, що для будівництва храмів та монастирів в давнину шукали місця з високим енергетичним потенціалом. Тому не дивно, що Антоній Печерський обрав саме Болдині гори. Адже на них ріс священний для слов'ян язичників дубовий гай і був розташований древній язичницький некрополь. До речі, він один з найбільших, що збереглися до сьогодні в Східній Європі. Можливо, Антоній діяв за принципом: зруйнуй капище - побудуй храм. Люди все одно прийдуть молитися у звичне місце. А можливо, батько давньоруського монашества завдяки набутій духовній практиці зумів знайти саме те місце, де можна було б черпати енергію для духовних подвигів.

       Валерій Литовченко