GOROD.cn.ua

Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст. First Previous Next Last

Розділ III

ТОРГІВЛЯ


    Налагодженими були торгові зв'язки Лівобережної України з Бєларуссю. Помітне місце займало в них і населення Чернігівщини. Джерела повідомляють, що купці регіону часто відвідували в торгових справах м.Могильов. Зокрема, взимку 1655 р. туди їздили остерські купці Яків Іванович і Михайло Попович з "товариствомь" і челядниками. Видно, торг видався досить вдалим. Іванович повертався з Могильова, маючи при собі тисячу золотих литовської лічби. Крім того, купець віз додому двадцять п'ять пар жовтих саф'янових чобіт, десять пар ялових чобіт, тридцять пар великих і п'ятнадцять пар білоголовських панчох, сорок ліктів сукна серм'яжного білого, три фунти оливи, казанок, п'ять фунтів міді ламаної, п'ятдесят ліктів полотна простого, паперу лібер двідва нових жупани - фалендишвий і люндашовий, два нові кожухи, дві фалендишові лисячі шапки, дві серм'яги, коц новий шаргородський, шкатулку зелену з фляшками, чвертку гвоздики, півфунта кильчибоги, фунт інбиру, дві друковані книги - "полустав і перло", двоє "убраней" синіх люндашових і інші товари. У Михайла Поповича було півтораста золотих литовської лічби, п'ятнадцять козиних шкір, сто кварт олії, 50 жовтих золотих гапликів, а також жовті саф'янові чоботи й інші товари.
    Кролевецькі люди Яцко Чернушенко, Лук'ян Луганець, Іван Петренко 5 вересня 1657 р. прибули в місто Оршу. Для продажу вони привезли сюди горілку. Торговці розмістили свій товар у "імбарі" місцевого жителя Василя Антипіна, заплативши йому за це "по грошей осмьнадцеть личбы литовское". Товариші домовились не залишати один одного до повного завершення торгу. Однак Луганець і Чорнушенко впорались із справами раніше і 17 вересня вирушили додому, покинувши Івана Петренка самого. Після продажу своєї горілки останній, повернувшись у Кролевець, пред'явив у місцевий уряд атестаційний лист за підписом оршанського війта Івана Павловича Барана, міщанина Володимира Тимофійовича, у якому свідчилось про вимушені розходи (50 золотих) Івана з вини компаньйонів по торгівлі.
    Як засвідчують джерела, купці з Бєларусі приїздили на Чернігівщину. Наприклад, у Ніжині літом 1655 р., як стверджував В.Бутурлін, торгували 37 чоловік з Мозиря, Слуцька та Петрикова. Петриківські купці Марко Биркевич та Демко, за свідченням одного із документів за 1698 р., відвідували з торговою місією Чернігів. Торгових людей з Бєларусі можна було зустріти також у Мені, Борзні, Стародубі, Почепі, Погарі, Кролевці, а також інших містах регіону. Один із документів свідчить, що могильовський міщанин Парфен Євхимович, перебуваючи в Кролевці. обміняв у мешканця міста Кузьми Шиворенка свого гнідого коня на коня сивої масті. Напевно, в торгових справах побували на Чернігівщині в серпні 1655 р. Яким Борисович, Михайло Степанович з "жонами своими" й Прокіп Михайлович із Білинич, що за Могильовом.
    Всім їм дозволялось торгувати "повольно". Наприклад, одна із грамот Богдана Хмельницького передбачала право вільної торгівлі міщанам м.Слуцька: "...аби мещане слуцкие вшелякие ... беспечны проезд в Украйну маючы, усюди по местех и местечках отправляли и без вшелякого перенагляданя вольно и беспечно торговали".
    Піддані мозирського старости Халецького наймались фурманами під час Збірницького ярмарку в Стародубі. Микита Михайлов, "капитон великороссійскыхъ городовь", приїхавши до міста, настояв на тому, щоб їх заарештували. Однак карати мали лише "по нем Павлу [Павлу Федоровичу - боржникові Микити Михайлова, якому він "виноват" 82 з лишком золотих. - ПЛ.) поручников". Виявилось, що таких було лише четверо: Іван Старик, Іван Василев Салоський, Дорошко Данилов та Іван Максимов. Микита Михайлов відібрав у них коней "з хомутами и санми", а самих їх "поодиравши в еднихъ рубашках в туремномъ вязеню покмнул в Стародубове которне седели в турме недель пятнадцеть". 15 серпня 1700 р. Тимофій Олексієвич, полковий обозний Дмитро Зурман і стародубський війт Ширай скаржились гетьманові Мазепі за неправомірні дії М.Михайлова, який "поносячы не поеднократне мало не всемь полкамь нашимь турбацию" чинив.
    Не виключається можливість торгових відносин міста Вітебська з Чернігівщиною в зазначений час.
    Протягом другої половини XVII ст. розвивались торговельні зв'язки Чернігівщини з Молдавією. Зокрема, у 1671 р. туди їздив торгувати бурмистр м.Ніжина Я.Косяненко разом із своїм зятем і міщанином М.Степанцем. Активною торгівлею займались там і ніжинські купці К.Христофоров та В.Кальницький. З Молдавії купці привозили фрукти, горіхи, вино, горох, сіль, тютюн, саджанці фруктових дерев, попони, дроги, сап'ян і т. д.
    Деякі документи засвідчують, що вихідці з Чернігівщини наймались на службу до купців Молдавії. Один із них, наприклад, повідомляє, що мешканець Кролевця Василь (прізвище не зазначено) був фактором у "купца и жителя места волоского Ясей" Євстафія Дімоли. Велику партію товару (1400 літер заполочі, 800 червоних поясів, 4 турецьких килими, 50 бхамів), взятих у одного турецького купця, Василь привозив для продажу на Україну. Цікаво, що в Ромнах товарів на суму вісімдесят талярів литовської лічби фактор присвоїв собі. Дізнавшись про це, купець у вересні 1666 р. скаржився на Василя кролевецьким властям.
    Існували також торгові контакти краю із Туреччиною, Польщею (Гданськ, Холми, Люблін), Слонською землею, Німеччиною, Австрією й іншими країнами.
    Гетьманський уряд уважно стежив за зовнішньою торгівлею, Дбав про її зростання, заохочував приїзд іноземних купців на країну. Для покриття ж витрат на "людей чужоземскихь" він накладав на них і певні податки, що мали надходити до Військового Скарбу. Джерела встановлюють такі їх розміри: "оть сорока соболей золотихь шисть; оть сорока пупков соболихь золотихь два, отъ сорока куниць золотихь два, оть бунта лисиць золотих, два, оть иншихь товаровь Московскихь оть ста таляровь битихь золотихь по пять, знову оть товаровь Турецкихь, яко то оть едвабовь, коберцовь, килимовь, завоевь, поясовь, мосолбесовь, киндяковь, и иншихь дробнихь ирознихь товаровъ, оть ста таляровь полевковихь два битихь, оть каждой кипи габи полеву, такясе хтобн провадиль зь земле нашой золото, сребро, каменіе дорогое, перла, и оть тихь товаровь золотихь по пять...".
    Якщо хтось з іноземців їхав на Україну в "потребахь подя претекстомь поселства і при собі мав купців, "теди ексакторове наши мають обовязавши звичайную брати ексакцію". Коли ж хтось із українців наважиться вивезти за кордон товари іноземних купців, вдаючи їх за свої, в такому разі дані товари конфісковувались: половина їх забиралась до Скарбу Військового, а "половина ексакторамь нашимь належати маеть".
    При з'ясуванні питання про торгівлю слід згадати про шляхи сполучення Лівобережної України другої половини XVII ст. Деякі вчені, як, наприклад, професор Любавський, відстоювали думку про існування лишень Муравського шляху. Дійсно, цей шлях мав досить велике стратегічне значення в соціально-економічних відносинах України. Він був одним із найвідоміших шляхів не лише досліджуваного часу, а й значно ранішого періоду, адже започаткування Муравського шляху відноситься ще до глибокої давнини - до часів Київської Русі. В історію ця важлива артерія сполучення ввійшла ще під назвою Соляного шляху, бо ним протягом століть поставляли сіль із Криму до Києва.
    Однак це був не єдиний шлях. Лівобережжя мало розгалужену мережу торгових шляхів як внутрішнього, так і зовнішнього підпорядкування.
    "Любопнтный месяцеслов на MDCCLХХV год" дає змогу назвати основні шляхи, які проходили в розглядуваний час через Чернігівщину: Чернігів - Мена - Ніжин - Монастирище - Прилуки - Пирятин - Лубни - Полтава; Чернігів - Олишівка - Чемер - Козелець - Київ; Чернігів - Горбов - Вересоч -Ніжин; Чернігів - Любеч - Лоїв; Чернігів - Добрянка; Чернігів - Мена - Ропськ - Топаль -- Стародуб - Мглинськ - Ярославль - Смоленськ; Козелець - Морковці - Бобровиця - Озеряни - Басань; Новгород-Сіверський - Курськ.
    Від Глухова тракти простягались до Ніжина, Козельця, Києва, Чернігова, Стародуба, Прилук, Переяслава, Лубен, Гадяча, Полтави, Миргорода, Сорочинець, Сум, Смоленська. Від резиденції українських гетьманів були налагоджені також шляхи до Азова, Бендер, Царграда.
    Великими шляхами зовнішнього підпорядкування були: Батурин - Орелъ - Самара - Овечі та Гнилі Води - Перекоп; Бату-рцн - ГаД - Зіньків - Полтава - Переволочна - Базавлук -Кизикермен - Перекоп. У Кролевці пересікались важливі торгові шляхи: Київ - Чернігів - Новгород-Сіверський - Стародуб -Калуга - Москва та Київ - Глухів - Севськ - Орел - Тула -Москва. З регіону пролягав також і великий водний шлях на захід: Стародуб - Сполиця - Гродно - Ковно - Юрбург - Копаниця - Кенігсберг. Менш важливими дорогами, що проходили через регіон, були, зокрема, Будиська в межах Чернігівського полку, Іваньківська на Кролевеччині, Старий Шлях, який вів із Чернігова в Носівку.
    Як сухопутні, так і водні шляхи були важливим комунікативним засобом торгово-економічних зв'язків. І не дивно, що неодноразові згадки про них знаходимо в багатій вітчизняній усній народній творчості.