Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.
 |
 |
 |
 |
 |
Розділ III
ТОРГІВЛЯ
Торгуючи на ярмарках і базарах Києва, Переяслава, Чернігова, Прилук, Ніжина, Миргорода, Лохвиці, Стародуба, Кролевця, Білої Церкви, Ладижина, Кальника й ряду інших міст, ніжинські грецькі купці сприяли значному розвиткові внутрішньої торгівлі, наситивши ринок України дефіцитним асортиментом товарів, до яких входили насамперед шовк, кумачі (червоні й жовті), юхта, хлопчатам папір, ізюм, фіги, кримське вино, рис, рожки і т. д. і т. п. Різноманітні дорогі товари вони ввозили на Україну передусім із Греції, Валахії, Болгарії, Фесалії, Македонії, Польщі тощо. З торговою місією купці відвідували також Францію, Німеччину, Голландію, Австрію, Угорщину, вивозячи за кордон різноманітний український товар (найчастіше хутра: лисиці, куниці, соболя).
Збереглися відомості й про те, що 1669 р. ніжинські греки Р.Костянтинів, Р.Микулаєв, К, С. та Ю.Юр'єви побували в Молдавії й Туреччині. Там вони не тільки успішно справились із торговими справами, а й викупили з турецького полону 26 росіян
Цікаво, що групу полонених російських ратних людей викупив у Константинополі і Р.Іванов з Ніжина. 1672 р. він також привіз із Туреччини в Україну коштовну зброю й дорогі східні тканини.
Джерела засвідчили цікаві факти прямого відношення до Чернігівщини й греків із самої Туреччини. Мова йде про підданих Османської імперії Дмитра Кувиду й Федора Бирю. Напевно, вони тривалий час проживали в регіоні, звідки вирушали в торгових справах у різні міста. Під час перебування товаришів у Москві їхні інтереси пересіклись із бродським міщанином Костянтином (за підписом, також "Гречином"). Кувида й Биря вигнали його з дому, де він зупинявся. І 26 серпня 1647 р. Костянтин скаржився адміністраторів маєтків великого коронного канцлера Єжи Оссолінського, розташованих на території Чернігово-Сіверської землі Станіславу Основському, що в результаті він зазнав великих збитків - на суму 1500 твердих талярів. Доказом цього була свідчення, дане Костянтинові у Москві королівським дворянинові і тодішнім послом до Персії паном Єжи Ничем.
Ніжинські грецькі купці, як дає змогу переконатись вищесказане, здійснювали внесок і в розвиток зовнішньої, міжнародної торгівлі.
Крім того, вони мали неабиякий вплив на розвиток як куля тури Чернігівщини зокрема, так і культури України загалом. Зокрема, саме грецькі купці відзначились як активні меценати зведення в Ніжині у другій половині XVII ст. церкви Архангелів Михаїла та Гавриїла: "всему Церковному братству, Купцомъ Чужоземскимъ на выставленіе Церкви и на отправованіе въ ней греческимъ, свойственнымь ихь языкомь,.... которую то Церковь они власнымь коштомь и стараніемь своимъ вь Нежине оздобне не тылко деревомь выстановили, але и мурами выстановити стараются", - читаємо в універсалі І.Мазепи від 18 грудня 1687 р.
Широкими правами торгівлі на Чернігівщині були наділені також вірменські купці. Дозволялось, щоб вони "на ярмаркахь якої и вь городахъ. ... гандле свои одправовали". Український уряд пильно охороняв їх від будь-яких посягань: "Хтобы тежъ черезъ той заказь наші, въ торговле имъ важился, якую кривду чинити, то мы каждого такового за взятіемь ведомости, срокго ... карати! будемъ".
М.Є.Слабченко, порушуючи проблему товарно-грошових відносин на Лівобережній Україні, стверджував, що, починаючи з 1649 р. до часів Скоропадського, тут карбувалась "власна українська монета".
Основним доказом щодо цього вченому прислужились відомості московських агентів Кунакова про те, що 1649 р. "в Чигирине учинил Богдан Хмельницкій мынзу и денги делают; а на тех нових денгах на одной стороне мечь, а на другой ево Богданово имя".
Однак даний аргумент поклав початок тривалої дискусії і наукових колах з приводу даного питання. В.А.Шугаєвський, М.Н.Петровський, А.Єршов у своїх студіях заперечили думки М.Є.Слабченка, який і надалі настирливо продовжував відстоювати свою точку зору: "Факта, що й дотепер не знайдено Богданових грошей, зовсім недостатньо, щоб заперечувати існування їх. Це в такій же мірі неможливо, як, наприклад, відкидувати факт існування особливих грошей в 1921-22 рр. в передмістях Одеси, хоч вони таки були, або відкидати факт існування "трихвостих кошок", якими поміщики били кріпаків і які геть щезли після 1861 р., так що їх нема ні в одному музеї нашої Спілки Республік". З ними погоджується й М.Ф.Котляр. У процесі дослідження даної проблеми він прийшов до висновку про те, що "всі монети, якими користувались у XVII ст. на території українських земель, були іноземного карбування".
Не складає винятку в цьому плані й Чернігово-Сіверщина. У її грошовому обігу в зазначений період були розповсюджені польсько-литовські й західноєвропейські монети: прусські, шведські, німецькі, бельгійські, іспанські, австрійські, датські, брауншвейгські, франкфуртські, ризькі, литовські, утрехтські, брабантські, лівонські, ельбінгенські, нідерландські, голландські. Зустрічались також монети східного походження, зокрема турецькі. Переконатись у цьому дають змогу дані нумізматики, передусім скарби монет і окремі знахідки, ареал розміщення яких охоплює практично весь досліджуваний регіон.
Протягом 1669 - початку другого десятиріччя XVIII ст. польсько-литовські й західноєвропейські монети на Чернігівщині були остаточно витіснені російськими
І зовсім невідомо, яку "тверду монету" обмінював на чехи в Новгород-Сіверському Родіон Москаль у 1693 р. і якими грошима торгували в XVII ст. у місті Стародубі.
Відомо, що торгівлю налагодити як слід неможливо без мір ваги. Однак у досліджуваний період вони були досить строкаті. По суті справи кожен окремо взятий регіон України, навіть кожне поселення (місто, містечко чи село) (на Чернігівщині також) заводили свої міри. Окрім того, їх мешканці на свій розсуд користувались ще й власними мірами ваги. Яскраво свідчать про це, наприклад, повідомлення гетьмана І.Мазепи від 11 листопада 1696 р., що в Ніжині "яко ратушной вагы ярмарковіи торговіи всякіи не глядят бо в домах торгы свои заводячи кантарами и вагами своими важат товари ... ведерком своим власним речи всякій продают и купуют".
Цьому значно сприяла ще певна неузгодженість, розрізненість найближчих ринків. І це, звичайно ж, надто ускладнювало торгові операції. А тому український уряд змушений був серйозно взятись за справу врегулювання торгових мір.
Одним із прикладів цього може бути наказ Мазепи 1698 р. ніжинським купцям "приватно нигде на дворахь товаровъ, не мерить, не весить, опричь ратуши".
Царський уряд також з нагоди цього встановив, "чтобъ купцы и торговые люди товаровъ своихь вь весе продающихся нигде въ домахь особихь кантарами и безменами невесили".
Одне з джерел продовжує й деталізує дане розпорядження:; "Абы купце и торговые люде, товаров своихь на вагу продаючихься, нигде в приватныхь дворахь, на кантары и безмены важити не смелы, але важили оный на скале ратушной ... и медовь преснихь, и напитковь жаднихь, приватнимь ведеркомь не мерили, опрочь ведерка ратушного...".
Гетьманська адміністрація й царський уряд постійно втручалися в справи купецтва й торгівлі загалом. Вони прибирали до своїх рук монополію на продаж деяких товарів. Одним із них були насамперед спиртні напої, передусім горілка.
Її заборонялось продавати вроздріб. У 1656 р. гетьман Іван Виговський заборонив шинкувати горілкою чернігівським міщанам, "окромъ що захочуть гуртомъ продати.".
Універсалом від 16 листопада 1657 р. гетьман не дозволяв не лише чернігівським козакам, а навіть і полковникові шинкувати горілкою. Продаж оптом дозволявся: якщо вони "захочут гуртові продати то не мает быти зборонно", - зазначалось в документі. Однак, незважаючи на заборону, горілка вроздріб у місті все ж продавалась. Цікаве в цьому плані повідомлення чернігівський міщан у магістрат. У ньому стверджувалось, що на базарі горілку "межи крамами" шинкують. Там розвелось багато п'яниць, якії перешкоджали купцям: "великое уприкрене и докуку чинят, и у торгов попившисе и бючисе перешкажают". Навіть були погрози спалити місто.
Інша скарга засвідчувала, що "в Чернигове жь де в нижнемъ городе всякие люде шинкують питемь которые повинни платить; в ратушу надлежащій платежь и те люде с техъ шинковъ ничего имъ в ратушу не платять".
І Яким Сомко 6 червня 1662 р. суворо наказував козакам і міщанам міста, щоб "от сего часу тых шинковь горилчаных в рынку поперестали и от сего часу не важилис шинковати".
У кінцевому рахунку суть цієї скарги зводилась до того, що козаки не порушували монопольного права на продаж горілки, за яке чернігівські міщани вносили в царську казну 200 рублів.
З осіб, які здумають порушити даний наказ, передбачалося стягнення штрафу в розмірі тисяча талярів, який мав поступати до Військового Скарбу.
Іван Брюховецький дещо пом'якшив ситуацію. Універсалом 6 червня 1663 р. він не забороняв мати шинки. Однак в тому універсалі, виданому в цей же самий день, він наказував чернігвському полковникові, аби той "мещаномь у шинкарок чернеговскихъ скапщини вибрати неборонил".
Царський уряд також ревниво стежив за збутом спиртних напоїв. Для чернігівських міщан, які займались їх виробництвом і продажем, "Его величество указал ... в Его величества казну имати ежегодъ безпереводно ... по полтретя золотомъ от всякого питья на всякой год" (1660 р.).