Ну і хто з нас Сракарі?
В суботу був в Харкові. На футбол їздив. Не на «Арсенал» (Харків) – ФК «Суми», а на набагато цікавіший (принаймні так задавалось до гри). Україна – Хорватія.
Дорога
Розклад доволі зручний: Чернігів – Ніжин 20.33-22.15. Ніжин – Харків (потяг Житомир – Харків) 00.15 – 9.38. Весь день в суботу прогулянки містом. О 20.00 футбол. О 23.38 назад потягом Харків – Івано-Франківськ до Ніжина. І вже о 10.40 в неділю в Чернігові.
Особливих претензій нема. Хіба що дуже вже спекотно в вагонах. І ще цукор в чай кидають «по умолчанію». Якщо солодкого не хочеш – попередь провідника завчасно. Але це стосується лише потягу, що повертав нас додому. До речі, цей самий Харків – Івано-Франківськ сунеться аж 29 годин! Але нас то вже не стосувалося.
Місто
Вражають назви. Назви всього. Як вам кафе на «кордоні» парку Шевченка і площі Свободи під назвою «Н’ю хата»? Або Палац одружень. Цікаво, в Харкові ще й окремо є Палац заміжжь? Або рекламний слоган – «лучшая продукция хмк…». «Хмк, - подумав я, - яка в них найкраща продукція?». Виявилось, це абревіатура харківського м’ясокомбінату.
Окрема тема – назви районів міста і станцій метро. Ми каталися лише по одній гілці, але й цього вистачило : Советская, Маршала Жукова, Советской Армии, Пролетарская, имени Масельского… Дзержинський, Жовтневий, Ленінський, Комінтернівський, Орджонікідзевський, Фрунзенський райони… Про вулиці промовчу взагалі.
Натомість приємно вразила кількість скверів і парків в центральній частині міста. А також безліч фонтанів. Аж заздрісно стало. Хоча місцеві жителі зізналися, що за межами центру картина протилежна. І пам’ятників вдосталь, де туристам можна було би сфотографуватися: пам’ятник футбольному м’ячу, пам’ятник закоханим, пам‘ятник «отцу Федору», «Эллочке-людоедке». А от найбільша площа в Європі – площа Свободи – не вразила. Так, довга, але не надто широка. До того ж все псував пам’ятник Леніну і… зроблена з покришок гоночна траса в центрі площі, де місцеві підприємці пропонували покататися на карті.
Вболівальники
Не сподобались. Особливо на фоні львівських. По-перше, скандування «Юкрейн!». Ви уявляєте фанів збірної Росії, які вболівають з криками «Раша!»?
По-друге, скандування «Металіст!» і «Слюсар!». Такого ані в Києві, ані у Львові не чув.
По-третє, кричали голосно, але неорганізовано – кожна трибуна своє.
По-четверте, гімн співали слабенько (хоча це скоріше провина організаторів – музика грала дуже швидко).
Склалося враження, що харків’яни просто не навчилися вболівати за збірну. За «Металіст» - так (кажуть, найкращий суппорт в Україні саме тут), а от за збірну – ні.
Гра
Краще промовчу. Єдине, що виправдовує – наявність результату. Перед матчем хорватські фанати вивісили на своїй трибуні купу банерів, на яких крім іншого були кумедні для нас написи – «АКАКІ» та «СРАКАРІ». Я думав це щось хорватське, а виявляється вони про наших написали.
Той самий пам'ятник закоханим. Над ним якихось дві металеві фігури :)
За пвітори години до гри поруч зі стадіоном "Металіст". Пообіцяли одне одному дотримуватися "фейр-плей".
За 15 хвилин до матчу. Політ нормальний
За півгодини до відправлення потягу на Ніжин. Прикро, але отцу Фьодору було набагато гірше. Зрештою, у нашої збірної ще все попереду.
Дорога
Розклад доволі зручний: Чернігів – Ніжин 20.33-22.15. Ніжин – Харків (потяг Житомир – Харків) 00.15 – 9.38. Весь день в суботу прогулянки містом. О 20.00 футбол. О 23.38 назад потягом Харків – Івано-Франківськ до Ніжина. І вже о 10.40 в неділю в Чернігові.
Особливих претензій нема. Хіба що дуже вже спекотно в вагонах. І ще цукор в чай кидають «по умолчанію». Якщо солодкого не хочеш – попередь провідника завчасно. Але це стосується лише потягу, що повертав нас додому. До речі, цей самий Харків – Івано-Франківськ сунеться аж 29 годин! Але нас то вже не стосувалося.
Місто
Вражають назви. Назви всього. Як вам кафе на «кордоні» парку Шевченка і площі Свободи під назвою «Н’ю хата»? Або Палац одружень. Цікаво, в Харкові ще й окремо є Палац заміжжь? Або рекламний слоган – «лучшая продукция хмк…». «Хмк, - подумав я, - яка в них найкраща продукція?». Виявилось, це абревіатура харківського м’ясокомбінату.
Окрема тема – назви районів міста і станцій метро. Ми каталися лише по одній гілці, але й цього вистачило : Советская, Маршала Жукова, Советской Армии, Пролетарская, имени Масельского… Дзержинський, Жовтневий, Ленінський, Комінтернівський, Орджонікідзевський, Фрунзенський райони… Про вулиці промовчу взагалі.
Натомість приємно вразила кількість скверів і парків в центральній частині міста. А також безліч фонтанів. Аж заздрісно стало. Хоча місцеві жителі зізналися, що за межами центру картина протилежна. І пам’ятників вдосталь, де туристам можна було би сфотографуватися: пам’ятник футбольному м’ячу, пам’ятник закоханим, пам‘ятник «отцу Федору», «Эллочке-людоедке». А от найбільша площа в Європі – площа Свободи – не вразила. Так, довга, але не надто широка. До того ж все псував пам’ятник Леніну і… зроблена з покришок гоночна траса в центрі площі, де місцеві підприємці пропонували покататися на карті.
Вболівальники
Не сподобались. Особливо на фоні львівських. По-перше, скандування «Юкрейн!». Ви уявляєте фанів збірної Росії, які вболівають з криками «Раша!»?
По-друге, скандування «Металіст!» і «Слюсар!». Такого ані в Києві, ані у Львові не чув.
По-третє, кричали голосно, але неорганізовано – кожна трибуна своє.
По-четверте, гімн співали слабенько (хоча це скоріше провина організаторів – музика грала дуже швидко).
Склалося враження, що харків’яни просто не навчилися вболівати за збірну. За «Металіст» - так (кажуть, найкращий суппорт в Україні саме тут), а от за збірну – ні.
Гра
Краще промовчу. Єдине, що виправдовує – наявність результату. Перед матчем хорватські фанати вивісили на своїй трибуні купу банерів, на яких крім іншого були кумедні для нас написи – «АКАКІ» та «СРАКАРІ». Я думав це щось хорватське, а виявляється вони про наших написали.
Той самий пам'ятник закоханим. Над ним якихось дві металеві фігури :)
За пвітори години до гри поруч зі стадіоном "Металіст". Пообіцяли одне одному дотримуватися "фейр-плей".
За 15 хвилин до матчу. Політ нормальний
За півгодини до відправлення потягу на Ніжин. Прикро, але отцу Фьодору було набагато гірше. Зрештою, у нашої збірної ще все попереду.
Добавить в:
