Пиво, гроші, АПОЕЛ…
2 Октября 2011 01:51
Просмотров: 5181
Метки: університет журналістської майстерності, спортивна журналістика
Метки: університет журналістської майстерності, спортивна журналістика
Ті, хто знає мої футбольні вподобання і антипатії, повинен в цьому місці здивуватися: вчора я був свідком гри Шахтар-АПОЕЛ. Ні, на Донбас-Арену я поки що не поїхав, але… Отже, футбол ми дивилися в Києві, в пабі O’Connor’s. Ми – це учасники п'ятого модулю Університету журналістської майтерності, якій був присвячений спортивній журналістиці.
Два десятки чоловік з усієї країни завалилися в паб, де намагалися поєднати перегляд матчу з виконанням завдання – роботою в інформаційному кафе. Як це виглядало?
За 20 хвилин до гри підхожу до входу в паб. Біля входу стоять двоє молодих людей. Намагаюся запитати про матч, що наближається – вони роблять здивовані обличчя.
- Ми футболом нє інтєрєсуємся. І відходять в бік. Не пощастило.
Відразу згадую репліку Уткіна в фільмі «День выборов». І захожу в приміщення. Вболівальників Шахтаря не видно. Нема ані чорно-помаранчевих футболок, ані таких же шаликів, ані просто передчуття футбольного свята. Якби не великі екрани, розміщені по всьому залу – не здогадаєшся, що за кілька хвилин тут всі будуть дивитися футбол і перейматися долею Шахтаря.
Щоправда, є все ж один маячок. Чоловіки за столиком обговорюють свіжу перемогу Зеніта. Цікавлюся, чи для Шахтаря це добре? «Нормально», - звучить у відповідь. Поки не випито достатньо пива, люди явно неохоче йдуть на спілкування з незнайомцями. Хоча, забігаючи наперед, з досвіду колег скажу, що і в перерві, і після гри, ситуація особливо не змінилася. А ті пару людей, які йшли на контакт – були атаковані більшістю колег і вже були самі не раді своїй прихильності до журналістів.
Перший тайм – розігрів очний. Як для футболістів, так і для відвідувачів. Перші не реалізували купу моментів, а другі пораділи травмі Мандуки (легенькі аплодисменти) і кілька разів розчаровано зойкнули після невикористаних можливостей для взяття воріт. Найбільш нетерплячі навіть вигукнули «ГОЛ!» після невлучного удару Срни.
В перерві чекаємо чи справдяться чутки, що цього вечора фанати Динамо мають ходити по барам/пабам і «дякувати жителям Донбасса». Не справдилися. Принаймні не в O’Connor’s. Та й взагалі, все було не по-футбольному тихо і мирно. Якщо десь і були київські фани Шахтаря, то явно не в цьому ірландському пабі. Хоча, охоронець розповів, що на матчі Динамо тут збирається чимало вболівальників і поводяться вони значно активніше.
Не чекаю милості від природи, тобто від Шахтаря, а намагаюся зробити перегляд гри цікавішим, для чого організовую тоталізатор серед журналістів. Ставки розміром не скажу в яку суму приймаються на хвилину, коли Шахтар заб’є перший гол. В тому, що заб'є, сумнівається лише один з п'яти, що стали учасниками тоталізатору. Стало значно цікавіше дивитися. Вперше за останні 8 років я 15 хвилин вболівав за Шахтар. А що? 5 гривень теж гроші. Виграв, їх не я, бо ставив на перший гол дончан в районі 60 хвилини.
Цікавості додали і кіпріоти своїм голом. До речі, радів йому не тільки я. А потім, вже порцію радості своїм вболівальникам додали і донецькі футболісти. Щоправда, лише раз, чого справжнім фанатам було явно недостатньо.
Два десятки чоловік з усієї країни завалилися в паб, де намагалися поєднати перегляд матчу з виконанням завдання – роботою в інформаційному кафе. Як це виглядало?
За 20 хвилин до гри підхожу до входу в паб. Біля входу стоять двоє молодих людей. Намагаюся запитати про матч, що наближається – вони роблять здивовані обличчя.
- Ми футболом нє інтєрєсуємся. І відходять в бік. Не пощастило.
Відразу згадую репліку Уткіна в фільмі «День выборов». І захожу в приміщення. Вболівальників Шахтаря не видно. Нема ані чорно-помаранчевих футболок, ані таких же шаликів, ані просто передчуття футбольного свята. Якби не великі екрани, розміщені по всьому залу – не здогадаєшся, що за кілька хвилин тут всі будуть дивитися футбол і перейматися долею Шахтаря.
Щоправда, є все ж один маячок. Чоловіки за столиком обговорюють свіжу перемогу Зеніта. Цікавлюся, чи для Шахтаря це добре? «Нормально», - звучить у відповідь. Поки не випито достатньо пива, люди явно неохоче йдуть на спілкування з незнайомцями. Хоча, забігаючи наперед, з досвіду колег скажу, що і в перерві, і після гри, ситуація особливо не змінилася. А ті пару людей, які йшли на контакт – були атаковані більшістю колег і вже були самі не раді своїй прихильності до журналістів.
Перший тайм – розігрів очний. Як для футболістів, так і для відвідувачів. Перші не реалізували купу моментів, а другі пораділи травмі Мандуки (легенькі аплодисменти) і кілька разів розчаровано зойкнули після невикористаних можливостей для взяття воріт. Найбільш нетерплячі навіть вигукнули «ГОЛ!» після невлучного удару Срни.
В перерві чекаємо чи справдяться чутки, що цього вечора фанати Динамо мають ходити по барам/пабам і «дякувати жителям Донбасса». Не справдилися. Принаймні не в O’Connor’s. Та й взагалі, все було не по-футбольному тихо і мирно. Якщо десь і були київські фани Шахтаря, то явно не в цьому ірландському пабі. Хоча, охоронець розповів, що на матчі Динамо тут збирається чимало вболівальників і поводяться вони значно активніше.
Не чекаю милості від природи, тобто від Шахтаря, а намагаюся зробити перегляд гри цікавішим, для чого організовую тоталізатор серед журналістів. Ставки розміром не скажу в яку суму приймаються на хвилину, коли Шахтар заб’є перший гол. В тому, що заб'є, сумнівається лише один з п'яти, що стали учасниками тоталізатору. Стало значно цікавіше дивитися. Вперше за останні 8 років я 15 хвилин вболівав за Шахтар. А що? 5 гривень теж гроші. Виграв, їх не я, бо ставив на перший гол дончан в районі 60 хвилини.
Цікавості додали і кіпріоти своїм голом. До речі, радів йому не тільки я. А потім, вже порцію радості своїм вболівальникам додали і донецькі футболісти. Щоправда, лише раз, чого справжнім фанатам було явно недостатньо.
Добавить в:
