"Скука-с, поручик, скука-с"

Охо-хо-хо-хо….Іще ніколи в житті мені не було так нудно на виборах.

Ні тобі провокацій. Тільки слабенькі інсинуації…

Ні тобі газів не пускають, ні міліції нема в касках і зі щитами.
Демократія. Дожилися.

Добре хоч один депутат міськаради Іван Донець у день виборів порадував. Цей фаталіст маленький бордельєро - дебошик влаштував на виборчій дільниці. Написав прізвище свої політичної симпатії - Наталістки Вітренко - на бюлетені і порепетував трохи перед міліцією і виборчою комісією.І знову тиша. Охо-хо-хо-хо…. Що ж це буде, людоньки!? Мабуть, демократія по-європейському.

Не те що було, наприклад, у серпні 2004-го року під час президентських виборів…



    Що спільного у історичного керівника УНР, українського націоналіста Симона Петлюри і лідера українських комуністів, кандидата в Президенти Петра Симоненка? Правильно! І того й іншого можна по-братськи і по-свійськи ласкаво назвати СИМОН.

    Такий жарт можна було почути на мітингу в Чернігові у суботу. Визнаний лідер пенсійного електорату крив усіх на світі і розповідав, що йому як танцюристу... точніше як комуністу, заважають усі кандидати, а також, олігархи та інша нечисть боротися “за счастье трудового народа”.
   
    Поки Петро Миколайович боровся на трибуні з уявними ворогами, його “кадилак”, а точніше мікроавтобус “Мерседес”, які можна побачити тільки у кортежі Президента Кучми, займав позицію на підступах до Красної площі Чернігова. Правда, хтось розумний все ж попросив водія відігнати одне з найдорожчих в Україні авто подалі від очей знедоленого пролетаріату на вулицю Магістрацьку і поставити збоку приміщення Національного банку. Там він і дочекався лідера комуністів, коли той закінчив свій півторагодинний чернігівський спіч.      До речі, цього разу Петро Миколайович старався язиком не лише для народу Чернігова, а й для “клятих ворогів” – правої руки Наталі Вітренко – Володимира Марченка. Той, мов скеля, височів посеред чернігівського пролетаріату напроти трибуни з Червоним СИМОНОМ. Марченко грав не м’язами, хоч і є чим грати, а щелепами, напружено очікуючи, що “кепеушник” (утворено за правилом від улюбленого слова Симоненка - “нашист”) почне мочити надію всіх матріархально настроєних жінок - Наталю Вітренко.
    
     Симоненко, хоч і не боягуз, але цього разу сказав, що Вітренко просто на виборах-2002 украла у нього на користь Кучми 3, 2 відсотка. Грошей, національного доходу чи чогось іншого – не пояснив.
    
     Порвати на шматки Петра Миколайовича був готовий іще один “лівий” лідер – соціалістичний нардеп Микола  Рудьковський, який розставив сітки з правого флангу. Лідер комуністів віртуально з трибуни відлупцював і соцпартію - мовляв проголосувала, за його словами, за програму уряду Януковича і тепер Віктора Федоровича не можна відправити у відставку.        І Марченко, і Рудьковський зробили спробу рвонути і стягти бешкетника СИМОНА з трибуни, але передумали – поруч не було міліції і справа могла перерости у банальний мордобій. І Рудьковський, і Марченко мали у руках радіомікрофони і могли влаштувати мегафонну атаку на лідера кепеу. Першим свою радіо-зброю випробували соціалісти – пустивши носія мегафона в лави компартії. Але того мало не замолотили – жнива ж зараз у розпалі – міліція врятувала камікадзе від самосуду лівих побратимів.

      Найцікавіше настало після закінчення мітингу. Лідер чернігівських “вітренківців” Іван Донець заліз у свій радіофікований автомобіль і почав “рубати правду-матку” про Симоненка. Його машину миттю оточили прудконогі прибічники комуністичної ідеї від СИМОНА і пужнули, що древками червоних прапорів розіб’ють скло і саме авто прогресивних соціалістів. Тоді Донець використав метод гладіатора Спартака! Він від’їхав на авто і почав звинувачувати лідера КПУ, що він у Чернігові просто молов язиком і не відповів на жодне запитання.
    
        Гладіатори, точніше юні прудконогі пролетарі в червоних футболках, на виду всієї громади наввипередки помчали площею за автом “вітренківців”. Громада ревіла від захвату і плескала, як в амфітеатрі. Можна було приймати ставки і грати в тоталізатор! Нарешті, хтось із бігунів докумекав, що він не гладіатор, а свідомий червоний пролетаріат. Схопивши каменюку, прибічник зброї наших предків жбурнув її в ненависне прогресивно-ліве авто. Не попав. А шкода! Бо на цьому шоу від СИМОНА і закінчилось. А хотілося б іще половити гав і подивитись як би цей інцидент розбирала міліція...


Вітя КОРДОВСЬКИЙ,  серпень 2004 року