Не толєрантно™ якось вийшло... (відео)
Achtung!
Деякі обороти тексту можуть бути неприйнятними для релігійно-стурбованих громадян. Таким читання даного запису протипоказане.
На видео:
00:09 – «все життя наше богові віддамо»,
01:37 – «радуйтеся и веселитеся, живущие в Сионе» + что-то про Израиль,
02:24 – источник «святой» воды,
03:00 – давка у «поилки»,
05:03 и 06:10 – моржи,
07:20 – смешались в кучу голы и одеты,
07:59 – хождение вокруг Екатерининской церкви
08:32 и 08:56 – Ледовой «вооружён» веничком
09:21 – о. Роман комментирует «товарищей» из палаток
Скільки у нашому древньому місті «християн», розумієш лише у такі дні, як Водохреще. Тоді, коли попід стінами церков з'являються натовпи. Вони стоять. Слухають. І частенько правицею вимальовують на собі пентаграму.
Навіщо такий бог?
Зранку в суботу, 19 січня, стоять колом кількасот осіб під П'ятницькою церквою. Уцентрі кола – бородань Мирон на прізвище Баран. Перед ним – два пластикові баки. Він читає з книжки, іноді розтягуючи слова: «…усе життя своє Богові віддамо-о-о…»
Що за бог, якому потрібно життя віддавати?! Ну, я за себе і потихеньку – геть звідти… А слідом мені ще й лунають якісь слова про страх божий… Що ж то за такий "добрий" бог, якого слід боятися?
Неначе в пустелі
Грандіозний натовп стовбичить попід церквою на Валу! Дві сотні стоять у черзі і ще, мабуть, стільки ж – навколо попів, баку з водою і столу з банками. Востаннє я стояв у такій черзі в часи відразу після розвалу СРСР. За хлібом. А тут…
За старою радянською традицією запитав: «Що дають?» Але відповіді не отримав. Як казала наша перша леді Людмила Янукович: «И стоят, и стоят – глаза просто лубяные!»
Стояли вони всі за… водою. Неначе це пустеля Сахара, а не засніжений Чернігів зі справним водопроводом. З нього ж, до речі, й подавалася вода до баку за посередництва жовтого шлангу. За водою не лише стояли, а й, у «кращих традиціях» наших черг, штовхалися, товклися й давилися. І хоч би без дітей, а то і їх у ту жлукту, до «поїлки»…
Але допуск до «поїлки» буде пізніше. Спершу до вдячних вух цих 4-5 сотень любителів церковних обрядів полетіли слова: «Радуйтеся и веселитеся, живущие в Сионе-е-е…», додалося нерозбірливо ще щось про Ізраїль… Це про кого і для кого?!
Хворі особи
Що б там не витворяли «святкові віруючі» попід церквами, але «найфеєричніші» фанатики нашого містечка – це хворі особи з наметів™ на чолі з харизматичним бороданем Сашком Лєдовим.
Ось вони, вишикувалися на стежині. Попереду – бородані з церковною атрибутикою. Це такі штуки, схожі на підняті вгору швабри з навішеними ганчірками, котрі, в свою чергу, прикрашені якимись зображеннями та хрестиками. Позаду – бабки, згорблені долею та/або фізичними вадами. Вони ходять по слизоті, замаскованій свіжим сніжком, разом по троє, тримаючись таким чином вертикально.
Панове чернігівці і гості нашого міста! Якщо Ви занудьгували, прогулюючись Валом, підходьте до прихожан «паходнаго храма» з фотоапаратом. Це напрочуд весело!
– Может, ещё и ручкой помахать? – гукає здалеку один з бороданів, що стоїть у голові імпровізованої колони.
– Можна і помахати! – відповідаю.
– А разрешение снимать спрашивал? – лунає ще один голос.
– Ні, не питав і, чесно кажучи, навіть не збирався, – відповідаю невідомому, проходячи повз колону.
– Это раскольническая пресса! – швиденько «ідентифікував» мене ще хтось.
– Как бы чего с фотоаппаратом не случилось, – лунає ще якийсь голос.
– Представтеся, будь-ласка, – пропоную, повертаючись у той бік. Не побажали, як і очікувалося.
Для цих кількох десятків «калік», напевно, є «раскольниками» (або навіть «бєсами») усі ті, кому давно остогид той «бомжатник» з буржуйками на «парадному» в'їзді до міста, на території історичного заповідника. Класичний випадок, коли хтось вважає, що він один крокує «в ногу», а всі інші – в різнобій.
Не «просто», а «за підтримки»!
Нарешті «болезные» на чолі з Лєдовим і в супроводі аж 17 міліціонерів рушили донизу на вулицю Підвальну. Та невдовзі знову стали. Виявляється, вони чекали архієпископа. А депутат міськради Костянтин Іванов якось казав під час засідання сесії, що у тих наметах, цитата, «просто аферисти». Ось тобі й «просто»! Виявляється, не «просто», а, як то кажуть, «за підтримки»…
З прибуттям Амвросія і «ад'ютантів» колона рушала далі. На березі Десни уже була заготовлена фірмова ополонка-хрест. І навіть сніговик поруч з нею у вигляді хреста.
Опісля бубніння відповідних ритуальних текстів перед ополонкою скупчилися голі, а навколо – одягнені. Навіть тут без черги не обійшлося.
Лєдовой, як то кажуть, «жжот»
Ні, ну насправді він не «палить», а бризкає і говорить.
Це я знову про реакцію на фотоапарати. При чому навіть не біля отієї наметової бомжатні, а на березі. Стою. Знімаю. Аж повертаються «болезные» з того берега, переходячи річку кригою. Ось і Лєдовой піднімається на берег. Дивиться в мій бік. «Вот как наєб**л бы щас крестом!» Ні, він це не говорить, це я в його очах бачу. Ну і знімаю далі – річку, народ. А він якраз почав бубоніти щось про розкольників, аж раптом до нього дійшло, що я уже до нього спиною і чхати мені на те буботіння.
Повернувшись до церкви Катерини, помічаю ходоків знову. Кругами ходять. Таке бачу вперше, знімаю. Аж і тут Лєдовой… Та не з порожніми руками, а «озброєний»! Ну він в мій бік і «стрельнув» кілька разів. Віничком.
Деякі обороти тексту можуть бути неприйнятними для релігійно-стурбованих громадян. Таким читання даного запису протипоказане.
На видео:
00:09 – «все життя наше богові віддамо»,
01:37 – «радуйтеся и веселитеся, живущие в Сионе» + что-то про Израиль,
02:24 – источник «святой» воды,
03:00 – давка у «поилки»,
05:03 и 06:10 – моржи,
07:20 – смешались в кучу голы и одеты,
07:59 – хождение вокруг Екатерининской церкви
08:32 и 08:56 – Ледовой «вооружён» веничком
09:21 – о. Роман комментирует «товарищей» из палаток
Скільки у нашому древньому місті «християн», розумієш лише у такі дні, як Водохреще. Тоді, коли попід стінами церков з'являються натовпи. Вони стоять. Слухають. І частенько правицею вимальовують на собі пентаграму.
Неначе й не сніг оце падає з неба,
Неначе у кранах нема вже води,
Гудять попи: страждати всім треба
А радіти в Сіоні будуть жи**
Неначе у кранах нема вже води,
Гудять попи: страждати всім треба
А радіти в Сіоні будуть жи**
Навіщо такий бог?
Зранку в суботу, 19 січня, стоять колом кількасот осіб під П'ятницькою церквою. Уцентрі кола – бородань Мирон на прізвище Баран. Перед ним – два пластикові баки. Він читає з книжки, іноді розтягуючи слова: «…усе життя своє Богові віддамо-о-о…»
Що за бог, якому потрібно життя віддавати?! Ну, я за себе і потихеньку – геть звідти… А слідом мені ще й лунають якісь слова про страх божий… Що ж то за такий "добрий" бог, якого слід боятися?
Неначе в пустелі
Грандіозний натовп стовбичить попід церквою на Валу! Дві сотні стоять у черзі і ще, мабуть, стільки ж – навколо попів, баку з водою і столу з банками. Востаннє я стояв у такій черзі в часи відразу після розвалу СРСР. За хлібом. А тут…
За старою радянською традицією запитав: «Що дають?» Але відповіді не отримав. Як казала наша перша леді Людмила Янукович: «И стоят, и стоят – глаза просто лубяные!»
Стояли вони всі за… водою. Неначе це пустеля Сахара, а не засніжений Чернігів зі справним водопроводом. З нього ж, до речі, й подавалася вода до баку за посередництва жовтого шлангу. За водою не лише стояли, а й, у «кращих традиціях» наших черг, штовхалися, товклися й давилися. І хоч би без дітей, а то і їх у ту жлукту, до «поїлки»…
Але допуск до «поїлки» буде пізніше. Спершу до вдячних вух цих 4-5 сотень любителів церковних обрядів полетіли слова: «Радуйтеся и веселитеся, живущие в Сионе-е-е…», додалося нерозбірливо ще щось про Ізраїль… Це про кого і для кого?!
Хворі особи
Що б там не витворяли «святкові віруючі» попід церквами, але «найфеєричніші» фанатики нашого містечка – це хворі особи з наметів™ на чолі з харизматичним бороданем Сашком Лєдовим.
Ось вони, вишикувалися на стежині. Попереду – бородані з церковною атрибутикою. Це такі штуки, схожі на підняті вгору швабри з навішеними ганчірками, котрі, в свою чергу, прикрашені якимись зображеннями та хрестиками. Позаду – бабки, згорблені долею та/або фізичними вадами. Вони ходять по слизоті, замаскованій свіжим сніжком, разом по троє, тримаючись таким чином вертикально.
Панове чернігівці і гості нашого міста! Якщо Ви занудьгували, прогулюючись Валом, підходьте до прихожан «паходнаго храма» з фотоапаратом. Це напрочуд весело!
– Может, ещё и ручкой помахать? – гукає здалеку один з бороданів, що стоїть у голові імпровізованої колони.
– Можна і помахати! – відповідаю.
– А разрешение снимать спрашивал? – лунає ще один голос.
– Ні, не питав і, чесно кажучи, навіть не збирався, – відповідаю невідомому, проходячи повз колону.
– Это раскольническая пресса! – швиденько «ідентифікував» мене ще хтось.
– Как бы чего с фотоаппаратом не случилось, – лунає ще якийсь голос.
– Представтеся, будь-ласка, – пропоную, повертаючись у той бік. Не побажали, як і очікувалося.
Для цих кількох десятків «калік», напевно, є «раскольниками» (або навіть «бєсами») усі ті, кому давно остогид той «бомжатник» з буржуйками на «парадному» в'їзді до міста, на території історичного заповідника. Класичний випадок, коли хтось вважає, що він один крокує «в ногу», а всі інші – в різнобій.
Не «просто», а «за підтримки»!
Нарешті «болезные» на чолі з Лєдовим і в супроводі аж 17 міліціонерів рушили донизу на вулицю Підвальну. Та невдовзі знову стали. Виявляється, вони чекали архієпископа. А депутат міськради Костянтин Іванов якось казав під час засідання сесії, що у тих наметах, цитата, «просто аферисти». Ось тобі й «просто»! Виявляється, не «просто», а, як то кажуть, «за підтримки»…
З прибуттям Амвросія і «ад'ютантів» колона рушала далі. На березі Десни уже була заготовлена фірмова ополонка-хрест. І навіть сніговик поруч з нею у вигляді хреста.
Опісля бубніння відповідних ритуальних текстів перед ополонкою скупчилися голі, а навколо – одягнені. Навіть тут без черги не обійшлося.
Лєдовой, як то кажуть, «жжот»
Ні, ну насправді він не «палить», а бризкає і говорить.
Це я знову про реакцію на фотоапарати. При чому навіть не біля отієї наметової бомжатні, а на березі. Стою. Знімаю. Аж повертаються «болезные» з того берега, переходячи річку кригою. Ось і Лєдовой піднімається на берег. Дивиться в мій бік. «Вот как наєб**л бы щас крестом!» Ні, він це не говорить, це я в його очах бачу. Ну і знімаю далі – річку, народ. А він якраз почав бубоніти щось про розкольників, аж раптом до нього дійшло, що я уже до нього спиною і чхати мені на те буботіння.
Повернувшись до церкви Катерини, помічаю ходоків знову. Кругами ходять. Таке бачу вперше, знімаю. Аж і тут Лєдовой… Та не з порожніми руками, а «озброєний»! Ну він в мій бік і «стрельнув» кілька разів. Віничком.
Добавить в:
