Рекреаційні зони міста і цікаве туристичне місто в області

Вчора зони рекреаційні зони в місті треба було дослідити, а також з”їздити до якогось цікавого міста в межах області. Пост виклав тільки зараз, бо дорога по області трохи часу з"їла.
Зранку вирішив піти на Десну, бо відколи в Чернігові – жодного разу пішохідний міст не переходив. Здавалося б, в центрі міста знаходжусь. Десять хвилин пішки  - і я вже на природі. З моста відкривається зовсім інший вигляд на річку, ніж з Валу.


Вона тут ширшою здається і, подивившись вниз, можна побачити, що течія досить швидка. Більше п”яти секунд дивитись вниз не можна, бо починає кортіти стрибнути вниз. Ну його – йду далі. О! На мосту залізне серце із навісних замків.


То певно в закоханих традиція є їх туди чіпляти. В Одесі схожий звичай є на “Тещиному” мосту.
На річці з самого ранку вже махають веслами активісти групи здоров”я на байдарках. От, вдома людям не сидиться…


Вздовж берега річки маленькі бази відпочинку стоять. О, а на протилежному боці впізнаю баньку, нас туди шеф якось попаритись возив. Добре там – попарився і в Десну.
Іду гляну, що на пляжу робиться. Прийшов. Поки - там нічого не робиться, але судячи з куп сміття і меседжів залишених на переодягальних кабінках - там багато чого робилося.




Такий собі напівдикий пляж. Десь тут неподалік, озеро кажуть є, там окремий пляж – нудистський . Шкода – не сезон. Зараз все ще має кострубатий вигляд, але коли тут все зацвіте, то буде досить гарно. Натинявшись по прибережжю Десни йду в місто. Вертаюся через Вал. Цей ленний острів майже посеред міста, певно, є найулюбленішим місцем для прогулянок чернігівців. Проходячи тудою бачу людей, що влаштували там суботник. Явно не працівники комунальних установ і не студенти.



Через Алею слави йду до парку в центрі, де Ульянов стоїть. Знайома чернігівка розказувала, що тут колись підземний торговий комплекс хотіли зробити, але діло до кінця не довели. То й добре, що так – мають горожани де в холодок літом сховатися чи погуляти.
Далі хочу поїхати якусь із пам”яток в межах області подивитись. Їду до Новгород-Сіверського. Чуючи назву міста, відразу уявляються князі з гострими залізними шапками і списами, військові укріплення і густі ліси, де ведмеді бігають. Чогось саме такі стійкі асоціації залишились зі шкільних часів, коли вчитель історії намагалась вдовбати щось в наші дурні голови.
Ну, поїду гляну, чи відповідає дійсність моїм фантазіям. Як тільки сів до автобуса – всі образи про новгород-сіверців потроху розвіювались. Ні купців, ні ремісників, ні, тим більше князів у маршрутці до Новгорода не було. Побачити князів надія мене не полишала – вони ж маршрутками не їздять. То прерогатива ремісників та журналістів. Трохи підпитий дядько-ремісник всю дорогу блукав маршруткою і шукав своє місце. При цьому салоном переможно ширився запах його перегару і не тільки. На місце дядька всадила вольова бабка років вісімдесяти, олдова така, справжня мешканка Сіверщини. Кількох слів їй було достатньо, щоб знайти непосидючому місце.
Біля мене сиділа дівчина, котра від Чернігова до Новгорода говорила з телефоном про дружбу, зраду та любов, а наприкінці дороги сказала:
- І, вапшє, я так ні магу. Ні такой я чілавєк. Панімаєш - ні такой…
Після майже тригодинного автобусного поневіряння під”їжджаємо до Новгорода Сіверського. О, думаю. Зараз здоровенна брама дерев”яна відкриється і побачу я древній град в усій красі. Відкрилися залізні двері “Еталону” і побачив я, що краса Новгорода явно не на автовокзалі.


Треба до монастиря було йти.
Трохи пройшовши до центру наткнувся на дядька з булавою, який підказав напрямок.



Йдучи вулицями помітив, що в Новгороді ще сніг лежить на вулицях.
Наприкінці шляху побачив фешенебельний готель, а за ним – монастир.



Біля готелю та монастиря стояли автобуси з туристами.


Перекуривши, я пішов дивитися на сам монастир і там побачив той Новгород, який малював у своїй уяві. Його втіленням є Спасо-Преображенський монастир.

















Окрім монастиря в Новгороді розивитися нічого не встиг. Якщо плануєте відвідати це місце - виділяйте на це, як мінімум, один день. Дорога в дві сторони займе майже шість годин Вашого часу і обійдеться у 60 гривень. Ще краще, звісно, їхати на пару днів. В Новгороді є ще на що подивитись, але я, на жаль не встиг. бо після відвідин монастиря треба було вертатись на автобус Останній До Чернігова, до речі в 17,25 відправляється. Загалом, Новгород вартий того, щоб шість годин в маршрутці маринуватися.
Пиїхав я додому, написав текст, подивився футбол і влігся спати. такі кошмари мені цілу ніч снились - то князі новгородські, то гра "Шахтара" вчорашня, то те, що я пост вчасно не виклав. А потім все в купу змішалось - Мессі в одязі князя почав мене грузити тим, чого я пост не виклав вчасно... таке ото, знаєте, як сниться, то якось не по собі...
Але на ранок мені приснився чернігівський мудрий старець і пояснив, чого воно так все відбувається. Правду каже.

А в
Полтаві: //kolo.poltava.ua/blogi
Рівному: //blog.ogo.ua/inshemisto.html
Чернівцях: //www.molbuk.com/blogi/blog_denis/