“Лишитися — це найгірший варіант із усіх, які у нас були”: чернігівці повертаються додому з Криму

Чернігівці Аня з Сергієм переїхали до Криму не так давно, сім місяців тому. Переїхали, щоб лишитися там якщо не назавжди, то надовго. Обом набрид як тихий Чернігів, де нічого не відбувається, а пристойну роботу не завжди знайдеш і вдень з вогнем, так і галасливий та брудний Київ, який висмоктує із людей останні соки й сили, взамін пропонуючи сумнівну винагороду у вигляді грошових знаків.

Їм хотілося до моря, теплого та м'якого клімату, і все це вони знайшли у Севастополі. Місто сподобалося їм своєю розвинутою інфраструктурою, непоганими можливостями працевлаштування і курортом, що починається, варто лише вийти за поріг будинку.

Хто ж знав, що пройде кілька місяців, і в Криму почнеться тиха війна, а місцеве населення, яке ще нещодавно було добрими сусідами та приємними колегами, перетвориться у знавіснілих поборників “русского міра”, для яких ти мало не ворог просто тому, що любиш Україну.
Рішення повернутися назад до Чернігова визріло досить швидко. Молода пара ділиться своїми враженнями простих жителів про події, що відбувалися під час російської окупації Криму, журналістам gorod.cn.ua.

Про ставлення до подій на Майдані

Сергій: Коли відбувалися події на Майдані в Києві, у Севастополі цього взагалі не було помітно. Ну, показали, що побили когось, та і годі. У нас в країні людей часто б'ють. Насправді місцевим до цього не було ніякого діла.

А коли вже події стали розгортатися більш серйозно, з'явилися перші жертви, я потроху став відчувати, що люди почали ділитися на два фронти. Умовно кажучи, українська сторона припускала, що до подій причетні російські спецслужби. Протилежна сторона звинувачувала у ескалації конфлікту Захід, передусім США та Європу. З обох боків наводилися досить переконливі докази, і пересічному громадянинові важко було розібратися, на чиєму ж боці правда.
Все різко змінилося, коли ситуація на Майдані досягла максимального напруження, відбулися сутички, в результаті яких Янукович втік із України. І приблизно в той час, коли він десь на російському катері чи вертольоті транспортувався до Ростова, я зрозумів: владі треба терміново робити якісь дії, щоб стабілізувати ситуацію в Криму. А нова влада виявилася недостатньо розумною чи далекоглядною для цього. Підняли цей закон мовний в перші ж дні після свого приходу, чим дуже збурили місцеве населення. А російські ЗМІ максимально долили масла у вогонь. Цього вистачило, щоб підняти до цього спокійне кримське населення.

Про початок окупації

Сергій: Після того, як у Сімферополі з'явилися “зелені чоловічки”, градус проросійських настроїв різко виріс. По Севастополю почали ходити агресивні люди, знімати українські прапори і т.п. У “Сільпо” до кумедного дійшло на моїх очах. Працівниця полізла знімати прапор, і всі навколо тут же дістали мобілки й почали фотографувати це. “Я його тільки випрати знімаю”, - почала виправдовуватися та.
Тут же почали активно діяти різноманітні проросійські організації типу “Русского блоку” та інших — реальні відморозки і гопники, якщо чесно. Після цього все загострилося.

Аня: Я до восьмого березня ні слова не чула ні про Майдан, ні про майданутих. Люди ходили по вулицям з букетами квітів, і я подумала: “Боже, нарешті все закінчилося”. А дев'ятого березня ми прокинулися від того, що нам почали телефонувати всі родичі і знайомі і питати, що там у нас, і чи дуже страшно...

Про місцевих

Сергій:  Більшість жителів Севастополя — росіяни за національністю. Парадокс у тому, що, незважаючи на те, що вони прожили двадцять років на території України, думки про те, що цій землі і цій державі вони щось винні, ні в кого ніколи не виникало. Вони завжди хотіли до Росії, тому що там жити краще, економіка багатша, ну і Путін — справжній цар, не те що в нас. Це особливості російського менталітету. Якщо українці готові піднятися і влаштувати революцію, коли припекло, то росіянам треба цар — жорстокий і авторитарний. У мене постійно виникало відчуття, що їм подобається, коли лідер дуже жорстокий, на кшталт Петра Першого чи Сталіна.
Крім того, особливістю менталітету є те, що там ніхто не бажає працювати і добиватися чогось своїм трудом. Всі вважають, що блага впадуть із неба, як тільки Крим приєднається до Росії: пенсію піднімуть, зарплати перерахують, соціальний пакет додадуть.

Аня: Політика нинішньої влади там багатьом не подобалася. Багато хто хоче Путіна. Місцеві не вважають, що це було захоплення. “Вони ж нас захищають”. Хоча активно-агресивними були далеко не всі. Загальний настрій - “все буде нормально”. Але ж от нас примусили втекти...

Про настрої

Сергій: Я не знаю, як у інших регіонах. Татари ж там є і т.п. Але у Севастополі точно 90% за те, щоб Крим був російським. А думка татар нікого не цікавить. Нормальний російський націоналізм: “Татар і українців — нафіг”. В принципі, це видавалося цілком природнім, всі нації такі.
У мене по роботі зустрічалися абсолютно неадекватні бабусі, які прямим текстом казали: коли у 39-у Західну Україну приєднували, треба було зразу всіх там розстріляти. Вони всі фашисти, і їх можна тільки знищити.
Враження, що більшість людей раптом стали неадекватами. Кричать “Росія, Росія”, і не дай Бог скажеш щось гарне про Україну. На роботі у мене більшість — мужики віком від 30 до 50 років. І серед них переважна більшість повністю неадекватні. На перших порах ще міг з кимось вступити в діалог, навести якісь факти “за Україну”. Але пройшло пару тижнів після окупації, і я зрозумів, що мовчати набагато краще.
На роботі мені виписали проїзний, в якому прізвище “Соловей” змінили на “Соловйов”. Коли спитав у начальника, навіщо, той відповів: “Щоб питань менше було”.
Толкових людей набагато менше. Уже коли покидали Севастополь, розговорилися із таксистом, який вважав відхід Криму до Росії великою дурницею. Перехід влади — в будь-якому випадку нестабільність, і він 2-3 сезони точно буде без високого доходу влітку. Комунікації всі через Україну, продукти харчування по московським цінам теж небагато бажання купувати.
Не всі хочуть приймати нову владу. Дехто розуміє: сьогодні тобі дали паспорт, а завтра повістку, і йди служи куди-небудь на Кавказ.

Аня: Директриса на одній із моїх робіт просто діставала. Жіночий фітнес-клуб весь обклеїла листівками “записуйтеся в самооборону Криму”, “допомагайте самообороні” і т.д. Взагалі, таких листівок дуже багато по всьому місту. Я хотіла пофотографувати, але мене попередили, що краще цього не робити, бо можу й по голові отримати. Тому я сфотографувала тільки одну листівку. А в іншому колективі співробітниці більш адекватні. Але думають лише про те, що якщо тут буде політична нестабільність, то у них курортний сезон зірветься.
Цікаво було порівнювати, як мої знайомі із Криму і, припустимо, з Києва, абсолютно протилежними словами характеризували одні і ті ж ситуації. Голову можна було поламати.

Про спокій

Сергій: У Севастополі ситуація була дуже спокійною. Пости так званої самооборони я бачив, вони зупиняли всі машини на в'їздах до міста, багажники перевіряли і т.д. Що вони шукали — неясно. По обличчям, не спотвореним інтелектом — типові гопники. Їх одягли, годують, от вони і стоять із задоволенням.
Долинали новини про захоплення українських військових частин, і це було неприємно знати, як українських військовослужбовців принижували. Вийшло так, що місцеві підтримують окупантів, Київ їх кинув. І мені військових було відверто жаль. У поїзді я зустрічав сім'ї військових, які виїжджали на материк.

Аня: “Зелених чоловічків” я не бачила ні разу. Декілька разів бачила групи чоловіків із пов'язками, щось типу самооборони, я точно не розібрала. Спочатку боялася ходити, а потім звикла.
Там, де ми жили, ціни не піднімалися, продукти в магазинах є. Казали, що у віддалених від центру місцях піднялися ціни на продукти. Було таке, що заходиш в магазин: а там полиці такі, пошарпані. Видно, що люди по крупам пройшлися, по гречці в основному. Я і сама собі на всяк випадок пару кілограм купила.
Взагалі, виходиш на вулицю, і здається, що все добре. І тільки коли починаєш прислуховуватися до розмов, стає ясно, що відбувається щось нехороше.

Про еміграцію

Сергій: Виїхати із Криму було зовсім не складно. Купили квитки через інтернет, спокійно сіли в поїзд. У Сімферополі на вокзалі бачили цю “самооборону”, але вони у вагон не заходили.
Поки що серед моїх знайомих зовсім небагато тих, хто хоче переїхати жити з Криму до материкової України. Одна знайома сім'я, в якій чоловік — корінний севастополець, а жінка — чернігівка, щось таке говорила. Але у них там своє житло, незрозуміло, як його продавати. Російські паспорти вони брати не хочуть, але бажають для початку продати квартиру, щоб мати можливість щось взамін купити. Тому терміново виїздити вони готові лише у випадку, якщо будуть силою змушувати відмовлятися від українського громадянства.

Аня: Виїхати було неважко. Значно проблемніше виявилося відправити додому речі Новою поштою. Були перебої із її роботою. Ми мало не останнім рейсом відправили свою посилку. Але зараз, кажуть, перевезення відновилися.
Жаль було повертатися із Криму. Але я прекрасно розуміла, що лишитися — це найгірший варіант із усіх, які у нас були.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.