У класі темно, у коридорі – світломузика. Так навчаються учні Козарської школи

У трьох класах загальноосвітньої школи в Козарах Носівського району темно. Школа розрахована на 320 учнів. Навчається 66. Учні першого, другого, третього класів сидять у кабінетах без світла. Школярі низько нахиляються над зошитами. Вчитель стоїть біля вікна.
Найбільше у Козарській школі люблять сонячні дні — тоді діти добре бачать і читати, і писати. Порожніх класних кімнат у школі нема, з темних кабінетів школярів переселити нікуди.
У 2009 році у приміщенні затіяли ремонт. Виконувала його прилуцька фірма «Стимул». Уже 2014-ий, а ремонт не дороблений. Крім того, що немає світла, у коридорах та кабінетах небезпечно звисають зі стелі дроти.

— Є такі три кімнати, де світла немає взагалі, — розповідає директор школи Любов Печерна. — Почали ремонт у 2009 році. Домовлялися, що закінчиться за рік. З листопада 2009-го до січня 2010-го освоювали кошти. Це державна субвенція*. Три мільйони виділили, освоїли півтора.

Уся електросистема школи не здана в експлуатацію. Ось другий клас не зроблений. Світло може ввімкнутися, може ні. Як на мене, це щось із напругою. Однак я ж у цьому нічого не розумію.
Є такі світильники, де світло іноді трохи блимає, проблискує. У коридорі замість освітлення — світломузика.

— Нам не видно, — несміливо шепочуть другокласники.
— Сьогодні нам темно, — бідкається їх класовод Олександра Оселедець. —Надворі похмуро. У такі дні я підбираю тюль, зв'язую, щоб було видніше. Сьогодні знову треба в'язати.

Любов Печерна розповідає, що напряму з компанією, яка робила ремонт, не співпрацювала. Усі домовленості відбувалися через районний відділ освіти.
— А плоди тепер пожинаємо ми, — обводить очима школу. — Вони нам сказали, що все це тимчасово.
Любов Анатоліївна перераховує усі виконані і недовиконані роботи:
— Проектом передбачено поміняти освітлення, опалювальну систему. Батареї стояли чавунні. Було дуже холодно. Замінили. Котел поставили новий.
Дах був шиферний, радянських часів. Його зняли, поміняли на новий. Туди наверх стільки бетону налили, як стяжку робили! Він увесь над головою. Може, й вогкість у приміщенні школи через те.

По всіх класах дроти йдуть, ледь не на голову звисають. У фізичному кабінеті до кожної парти мали підвести електрику. А воно як лежали дроти пучком, так і залишилися. Нічого не працює.
Поставили пластикові вікна. І знову «але». По школі всього 68 вікон. Залишилося поставити 22. За кошти батьків ставили 24. Вікна теж проблемні. Якщо сира погода надворі, вони мокрі.

У 2009-ому ніхто ні в кого не питав, що робити і як. Я думаю, що якби нам дали на руки півтора мільйони, школа була б, як писанка. Такий би ремонт був!
Держава нас поставила в такі умови, що спонсори вже від нас шарахаються і тікають. Ми живемо в сільській місцевості, де батьки без роботи. Особливо школі не допоможуть. І все-таки за гроші батьків була викопана свердловина, а це дві з половиною тисячі. На все ми тягнемо з мам і тат. Навіть на ганчірку, на крейду. Звертаєшся за допомогою в район, відповідь на все одна: «Шукайте спонсора». А де ж його шукать? А ще крейду колега привозить. У нашої молоденької вчительки англійської мови мама в Києві десь в інституті працює, так вона нам крейду і бере.

Тоді, пам'ятаю, у 2010 році підходить 1 вересня, а в школі трам-тарарам. Приїздить голова райдержадміністрації. Каже: «Любов Анатоліївно, нічого вже більше робиться не буде. Грошей більше немає. Я вам даю чотири тисячі гривень». Ми тут з колективом фарбували за ті гроші, підбілювали.
У цьому році знову у районному плані реконструкція нашої школи. Ну, не знаю. У черговий раз «у плані». Ясно, що школа не перспективна — усього 66 учнів. 35 дітей у нас привозні, 19 із них — з Козелецького району. Школа завжди «у плані», ще як Марія Федорівна (Татаренко, нинішній сільський голова Козар) ішла на сільського голову, одним із завдань її програми було — закінчити капітальний ремонт школи.

Ми вже ні на що і не сподіваємося. Хотілось би. Але й але.
Та ще до всього і нова проблема — вийшла з ладу електроплита в їдальні. її вже відремонтувати не можна, стара. Треба нову. Спонсори мені обіцяють: «Любов Анатоліївно, ну, підождіть. Буде». Ця проблема з 23 грудня. Діти на бутербродах, без гарячого харчування.


"Дроти висять", - журиться директор Любов Печерна

— Державою було виділено три мільйони гривень, — коментує ситуацію начальник Носівського райвідділу освіти Наталія Баришовець. — На капітальний ремонт. Гроші розбили на дві черги, по півтора мільйона. У 2009-2010 роках першу чергу зробили на півтора мільйона, решту нам не виділили. Так ремонт і не завершений. Ми звертаємося, пишемо усюди, де можна, щоб виділили. Починаючи від райдержадміністрації, обласної держадміністрації і до Міністерства освіти. Треба закінчити ремонт. Інакше для чого було починати це все робити? Треба було всі три мільйони одразу виділити. Отакого наробили, а тепер хто буде розбирати?
Сподіваємося, що друга черга також буде виділена, і ми завершимо ремонт школи.

З 2007 по 2010 рік міністром Кабінету Міністрів був Петро Крупко. Петро Миколайович родом з Козар. Колишній сільський голова Козар Катерина Гузій — його рідна сестра. Кажуть, він і лобіював інтереси Козарської школи, тому й перша черга грошей для капітального ремонту була виділена. З березня 2010-го Петро Миколайович не міністр. Відтоді півтора мільйони держава ніяк і не виділить.


* Субвенція (від лат. subvenio «приходжу на допомогу») — це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно визначеної цілі/ цілей.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №9 (1451)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.