Груби і твердопаливні котли в квартирах багатоповерхівок: селище торф’яників готується до зими

Добавить новость

Пятница, 2 Ноября 2018 15:18  |  Просмотров: 5722

http://zemlyaivolya.net/news/grubi_tverdopalivni_kotli_kvartirah_bagatopoverh.html

Ще якихось 20 років тому жити тут було престижно, а отримати квартиру складно. Збудоване у 1953 році як сателіт одного з найбільших на території СРСР торфозаводів, селище Замглай у Ріпкинському районі Чернігівщини визнавали кращим в Союзі селищем за благоустроєм. Сьогодні від колишньої його слави залишився лише сумний спогад: завод порізали на металобрухт, більшість цехів розібрали, 600 працівників залишились без роботи, їхні сім’ї – без засобів для існування. Переважна більшість населення виїхала або ж стоїть на біржі праці, а з кар’єрів, з яких колись черпали торф, селище окутує сирість. При такій тотальній вологості в Замглаї відсутнє центральне опалення. Замглайці рятуються від холоду з допомогою котлів та дідівських груб.



У недалекому минулому Замглай був успішним і процвітаючим. Сюди їхали на роботу з усього Ріпкинського району – платили на підприємстві непогано, а робочих рук катастрофічно не вистачало. В найбільш гарячий заготівельний сезон тут працювало до 1300 робітників, стабільно – 600. Утворений у 1953 році як селище-сателіт торфобрикетного заводу, Замглай подавав перспективи успішного поселення на найближчі сто років. Однакполітика інтенсивного видобутку і низка факторів, серед яких економічна криза та інтереси вугільних олігархів, призвели до того, що вже в 90-х роках найбільший в Європі торфозавод почав занепадати, доки повністю не припинив своє існування. Тисячі людей залишилися без засобів до існування, а котельні селища – без дешевого торфобрикету. За часи простою кар’єри, з яких черпали торф, заповнилися водою і тепер із Замглайських боліт над селищем постійна сирість. При такій вогкості в поселені до того ж відсутнє централізоване опалення. Аби врятуватись від холоду, замглайці почали ставити в квартирах багатоповерхівок індивідуальні котли, а хто бідніший – майструвати груби і навіть печі.



Пані Світлана мешкає на першому поверсі п’ятиповерхівки. Три роки тому вона разом із чоловіком встановила на балконі твердопаливний котел. Спеціаліст під’єднав його до батарей, відтак тепло від котла, який обігріває житло, розходиться по чавунних трубах.



«Я тоді димар зробила лише до половини стіни будинку, – розповідає замглайка. – Ми затопили його кілька разів, але після того, як дим пішов людям у вікна, вирішили не опалювати котлом, доки не виведемо трубу на дах п’ятиповерхівки».

Ще рік тому держава субсидувала пані Світлані витрати на опалення, однак ситуація змінилася після того, як її дитина вступила на навчання і виписалась з квартири.



«Чоловік офіційно не працює, дитина виписалась, тому субсидія нам не світить, – пояснює жінка. – Мусимо економити за рахунок дров».

Дрова на зиму вона з чоловіком заготовляє самостійно, зберігають їх у сарайчику.

«У холодні зимові місяці щодня треба десь мішок дров, – пояснює пані Світлана. – У нашому будинку у всіх або котли, або груби. На верхніх поверхах живе багато пенсіонерів. Щодня вони мусять стягувати до своїх квартир дрова, щоб не замерзнути».

Аналогічна ситуація – по всьому селищу! Маже дві тисячі мешканців Замглая зігрівають своє житло за допомогою індивідуального опалення. Газ став для людей непомірно дорогим, субсидії – доступні для найбідніших, але й ті віддають перевагу дровам. Про торфобрикет люди тепер тільки згадують.

Віталій Назаренко, «Чернігвщина» №44 (705) від 1 листопада 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: