Мобильная версия сайтаБезсмертний Батурин
ПОЗИЦІЯ В рамках загальнонаціональних зустрічей-дискусій «Якої ми хочемо України» Чернігів відвідає Роман Безсмертний. Як майбутній кандидат у президенти він обговорює з людьми ключове на його переконання питання – в якій країні ми хочемо жити, якою має бути політика і політики, аби відповідати потребам людей.
Що ми знаємо про цього досвідченого політика, який працював з трьома президентами? Виявляється, в його біографії є епізод, пов’язаний із Чернігівщиною – це відновлення Батурина. Як Безсмертний займався відбудовою гетьманської столиці? Хто із губернаторів спершу скептично сприйняв цю ідею, а потім став волонтером та сам взяв лопату до рук? Чому у Батурині так і не з’явився військовий ліцей? Як посольство Росії намагалося зупинити цей процес?
Про це розповідають сам Роман Безсмертний, а також безпосередні учасники тих подій колишні губернатори Віктор Матчук та Борис Сіленков.
Поява національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині – один із небагатьох обіцяних і головне реалізованих проектів за часів президентства Віктора Ющенка. Але мало хто знає, що цим грандіозним проектом фактично керував Роман Безсмертний, якого саме в той час Ющенко призначив заступником глави свого секретаріату.
«Коли я вперше туди приїхав, зібрав нараду, дивився в очі людей – вони не вірили, що там можна щось зробити. Бо першу постанову про відновлення Батурина підписав ще прем’єр-міністр Кучма у 1993 році. Туди щось відправляли, щось робили, але все стояло на місці. А тут треба було зробити кроки, бо… їх треба було комусь робити. Просто трапилося так, що зійшлися люди, які хотіли цього», – згадує ті часи Безсмертний.
Він неохоче говорить про свою роль, а завдячує роботі тодішнього голови Чернігівської обласної державної адміністрації (2007-2014) Володимира Хоменка та місцевої влади Батурина. Політик окремо згадує про нині покійного завідувача кафедри історії та археології України Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка Володимира Коваленка, з ініціативи якого проходили багаторічні розкопки в Батурині, реставратора Анатолія Антонюка та багатьох інших культурологів та мистецтвознавців. Стримано Безсмертний зауважує: «якось так склалося, що люди почали працювати». І розповідає, що роботу фінансували з двох джерел. З одного боку, «це була ініціатива, воля і наполегливість Президента та невеликі бюджетні кошти», а з другого – кошти меценатів. «Створювався фонд, я зустрічався з людьми, просив дати гроші, вони перераховували», - розповів політик.
У такий спосіб протягом року було завершено і виконано основні роботи щодо Палацу Розумовського. Весь фортечний корпус зроблений з нуля. Там просто був пустир. Розподіляючи обов’язки, виходячи з невеликих можливостей, Безсмертний запропонував головам обласних адміністрацій кожному профінансувати певний об’єкт чи частину великих вартісних споруд. Так з’явилась Батуринська фортеця з Будинком Гетьмана, дерев’яною церквою, Скарбницею та Криницею. Це все було зроблено фактично за літо, включно з відновленням підземних ходів.
«Коли йшли роботи, там будівельників було більше, ніж жило людей у Батурині. Декілька бригад франківських майстрів по дереву складали фортецю. Не просто було знайти людину, яка гонтом (пластини із дерева) покриє об’єкт. Це дуже важкі роботи. Я вже не кажу про те, що коли провалився фундамент церкви, там працювали дві групи донецьких шахтарів, які досліджували підземні ходи та відновлювали їх», – пригадує Безсмертний.
Не обійшлося і без політичних моментів. Звичайно це діставало росіян, які замовчували Батуринську трагедію майже 300 років. Бо разом із появою величних історичних об’єктів поставала і правда про різанину мирного населення російськими солдатами під керівництвом Олександра Меншикова та руйнування гетьманської столиці. «Найбільше це зачіпало представників російського посольства, коли вони побачили, що ми дійсно відбудовуємо Батурин. Мені постійно говорили: «Зачем вам этот Батурин?». Але ми цю справу зробили!», – підсумовує Безсмертний.
Сьогодні політик шкодує, що незавершеною залишилась заміська резиденція гетьмана Івана Мазепи на Гончарівці. І ратує за відновлення чи не найбільшого в Україні, але зруйнованого в Батурині Успенського собору, де зараз тривають розкопки. І все ще говорить про свою мрію – збудувати на одному із островів річки Сейм військовий ліцей імені Розумовського.
Безсмертний як ніхто знає, які грандіозні проекти можна робити в Україні, коли є на те політична воля з Банкової. І як найкорисніші для суспільства реформи можна «заговорити», коли на те немає політичної згоди з кабінету №1. Його наполегливість і управлінський талан – очевидні. І під цим кутом зору варто привітати рішення Романа Безсмертного балотуватися на майбутніх президентських виборах. Є такий принцип: хочеш робити – роби, не хочеш – шукай пояснення. Приклад Батурина свідчить, що від Безсмертного слід очікувати конкретних дій, а не пояснень.
Роман Безсмертний, політик, заступник глави Секретаріату Президента (2007-2008):
Я за освітою історик. По-перше, в Батурині мене цікавила історична канва, наскільки проведені розкопки підтвердять те, що читав у підручниках. По-друге, моєю мрією було на острові на річці Сейм побудувати військовий ліцей. Навіть був створений міністром оборони Юрієм Єхануровим відповідний фонд, щоб видати указ президента та розпочати роботи. Але каденція Президента Ющенка завершувалась, і ми не встигли це зробити.
Палац Розумовського та фортеця повинні бути не тільки пам’ятниками минулого, а й виконувати виховну функцію. Тому я вважаю за необхідне зробити там ліцей імені Розумовського, щоб бойова підготовка та гуманітарне виховання ліцеїстів велися із урахуванням цього величезного ансамблю. Потрібно, щоб ми дивилися на це не як на скелет вчорашнього дня, а як на річ, яка живе сьогодні.
В Україні дуже багато подібного масштабу речей. Якщо ми не можемо їх відбудувати, то треба хоч законсервувати, щоб вони не руйнувалися. Історичні об’єкти несуть у собі колосальний зміст, їх треба зберегти для нащадків.
Віктор Матчук, голова Рівненської обласної державної адміністрації (2006–2010):
Перше враження було, коли я почув про відновлення Батурина: в Україні є стільки біди та проблем у людей, а тут президенту приходить в голову така «царська забавка». Приємно, що ця думка виявилась хибною. З отакого бажання президента через правильну реалізацію була зроблена надзвичайно корисна для країни річ.
Україні треба спинатись на ноги як незалежній країні. Одним із тих стовпів, на яких тримається кожна країна, є її історія. Для багатьох людей історія повинна бути матеріальною, бо краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Батурин став яскравим прикладом того, як з нічого можна матеріалізувати частину історії країни. Можна було вчинити по-різному: просто освоїти кошти, вкрасти і нічого не зробити. Але тут був нетиповий випадок, тому що на себе ношу по реалізації цього проекту взяв Роман Безсмертний. Всім зрозуміло, що там, де Безсмертний, буде результат, залучені кошти точно не будуть вкрадені, а потрачені правильно.
Саме в результаті того, що були поставлені правильні цілі, був системний підхід до реалізації поставлених завдань і все до копієчки з максимальною ефективністю йшло на реалізацію цього проекту, ми отримали той Батурин, який є зараз.
Нашій області було доручено взяти на себе два об’єкти – Криницю та Скарбницю. Обидва робилися максимально наближеними до споруд тих часів, бо їхні зображення, на жаль, не збереглися. Просили істориків дати малюнки типової скарбниці тієї доби. Виявилося, це теж був фортифікаційний об’єкт зі стінами товщиною в півтора метри та вузенькими вікнами, бо це був свого роду банк.
Проте набагато складніше все було з Криницею. Тут доводилося вирішувати питання технологічного характеру. Її глибина сягала 76 метрів, бо треба було дійти до рівня річки Сейм. Я пропонував вирити символічно на 5 метрів, помістити туди резервуар з чистою водою, але мені сказали, що все має бути максимально наближено до тодішніх реалій. В процесі копання трапився шар дуже щільної породи, яку ми проходили з перфоратором. Крім того, на таких глибинах немає кисню, тому потрібні були спеціальні апарати, щоб люди не задихнулися. Таки докопали до водоносного шару. Не знаю, як копали в ті часи, але при сучасному рівні розвитку технологій ми зіткнулися з такими проблемами. Це був виклик, я дуже радий, що ми тоді з ним справилися.
Це робилося під патронатом Президента України. Але я впевнений в тому, що якби за цим не стояла постать Романа Безсмертного, нічого того б не було. В такому вигляді, в такому обсязі, в такій якості, в такі короткі терміни і в такій наближеності до тодішніх реалій це не мало шансів бути реалізовано без нього.
Не виключаю того, що тут збіглось кілька обставин. Це організаторські здібності Безсмертного, вміння його працювати на кінцевий результат і довіра до нього. Все-таки він історик за освітою, це було дуже близьке йому. Все склалося в одній людині і ми маємо хороший результат. Впевнений, що подібний досвід треба було б повторювати в інших куточках України.
Цього року я їздив туди зі своїми двома меншими дітьми. Дорогою намагався розповідати, але все було марно, доки вони самі не побачили Батурин. Як горіли їхні очі, аж мурашки по шкірі… Дітям треба це бачити, краще поторкати, тоді це стане елементом їхнього життя. Потрібно, щоб в Україні було кілька десятків таких Батуринів, які б охопили різні періоди розвитку держави.
Борис Сіленков, голова Херсонської обласної державної адміністрації (2005 -2010):
Влітку 2006 року, коли Президент Ющенко збирав нараду з головами ОДА, я вперше приїхав у Батурин. Містечко скромненьке, невеличке, дороги в не дуже доброму стані. Стоїмо на пагорбі біля урвища, Віктор Андрійович розказує про Батурин, тоді я й дізнався про ті трагічні події. А поруч руїни, розкидана цегла та бур’яни. І Віктор Андрійович показує: тут буде церква, там – парк, далі відбудуємо палац, там буде фортеця. А я стою собі думаю: за плечима 30 років в системі державного управління, багато було зроблено справ, я дивлюся на ці пустирі, на всю цю розруху і думаю: хто і коли це все зробить? Враження було таке, що це завдання нереально виконати та ще й за два роки.
Тоді Ющенко дав доручення Роману Безсмертному організувати процес відновлення Батурина. Далі була співпраця із Романом Петровичем по кожній справі. Для Херсонщини було поставлене завдання забезпечити будівельними організаціями, які мали відповідні потужності та ліцензії. Ми сформували будівельні загони, і вони працювали в Батурині. Далі розгорнулася програма волонтерського руху, залучали бажаючих студентів, бо відновлення Батурина вже вийшло на загальнодержавний рівень. Багато людей хотіли допомогти, в регіонах ми надавали автобуси тим, хто погоджувався поїхати попрацювати безкоштовно. Люди їхали на тиждень чи на 5-6 днів.
Я сам особисто брав участь в роботі таких загонів. І був там у ролі не керівника області, а звичайного українця, якому дали лопату і показали, що треба робити. Там було багато представників із державної служби, бо у нас було переконання, що ми робимо велику справу. Носили носилками ґрунти, працювали кіркою та лопатою. Люди з повагою ставились до нас. Спілкувалися, працювали, увечері юшку варили. Такий підйом нації я відчув вперше у Батурині.
За відбудову столиці гетьманства – Батурин і столиці козацтва – Чигирин відповідав Роман Безсмертний. Тепер мені очевидно, що реалізація таких масштабних проектів в першу чергу залежить від постаті, яка очолює цей процес.
Роман Петрович сам працював як віл, і нас заводив. Не було гарантії, що в будь-який час доби, навіть вночі, не буде дзвінка від Романа Петровича із запитанням: «Як твої люди, чи все там добре?». Особисто постійно проводив наради на місці. Ми звітували, була принципова вимога до кожного із нас. Було чітко розписано, хто за що відповідає. Ти розумів, що це треба зробити, навіть думки не було, що я не зможу чи щось інше.
Зараз є бажання взяти своїх синів і повезти в Батурин, показати, що тут теж є частка моєї праці, вкладеної у відновлення цієї величі.
Gorod.cn.ua
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Роман Безсмертний, Батурин
Экспорт новостей
