Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Трималися за руки. Не дійшли додому сто метрів. У селі Рудня Корюківського району (Шишківська сільрада) аварія забрала життя двох закоханих

Трималися за руки. Не дійшли додому сто метрів. У селі Рудня Корюківського району (Шишківська сільрада) аварія забрала життя двох закоханих

15 серпня близько четвертої дня 31-річні Жанна Рябович та Олександр Набок поверталися з лісу, куди ходили по гриби. Йшли дорогою по своєму селу Рудня. До їх будинку залишалася сотня метрів. Несподівано на автошляху, за ними, з’явилися «Жигулі» («ВАЗ 21093»). За кермом був 23-річний нетверезий уродженець сусіднього села Прибинь Костянтин Рябець. Разом з 29-річним Андрієм Бараковим (пасинок голови Шишківської сільради), його дівчиною 27-річною Яною Попсуй та Танею Бараковою компанія поверталася з озера збоку Балясів. Машина вдарила. Жанна та Олександр померли миттєво. Кажуть, їх «прокатило» на капоті, два тіла розлетілися по обидві сторони дороги. На асфальті — кров, сумка, гриби.

Першою до місця трагедії прибула фельдшер із Шишківки Наталія Кривоніжко.

Виїхала бригада корюківських медиків. Та рятувати не було кого. Трагедія сколихнула два райони. Залишила без дітей дві родини. Сиротами залишилося двійко дітей загиблої Жанни (від попередніх стосунків). Родина хлопця, що скоїв наїзд, також у трансі — кілька років тому у такому ж самому віці з життя пішов брат Кості.


Жанна Рябович та Олександр Набок

«Добре, що залишився ще один син. А то б не витримала»

Про загиблого Сашу Набока в Величківці Менського району (він звідти, але жив разом зі своєю цивільною дружиною Жанною в її бабусиній хаті в Рудні) кажуть: нормальний хороший хлопець. Жив з дружиною Мариною в Мені. Розлучилися. З Жанною та її дітьми провів у селі Рудня Корюківського району близько двох років. Ходив по гриби, здавав лисички. Як і того злощасного дня.

Мати Сашка, Ганна, працює в Мені на сирзаводі, тато Віталій — на заробітках.

— Рудня — забите село, — плаче мама Сашка, Ганна. — У дітей були плани на літо — ми хотіли перетягнуть їх з Рудні сюди, у Величківку. Не склалося.

У селі Храм на Спаса. В суботу на дітей чекала живими, але в п’ятницю поховала.

Нічого поганого не снилося, неспокою не було. Голова була забита тим, що з городом робити та що діти приїдуть.

Не вірила до останнього. Аж поки не побачила тіла. На лиці у сина були садна. Око було синє і ніс. Син їздив забирати, другий, 29-річний Льоша. Сказав, тіла були дуже побиті: «Мам, краще тобі не знати». Ззаду їх вдарило, відлетіли убік і загинули в одну хвилину.

Того дня я збиралася їхати на роботу на ніч. Так вийшло, що я дізналася остання в селі. Мені зателефонували о сьомій вечора. Навіть сину в Чернігові раніше повідомили. Дзвонить мені і питає: «Ти телефонувала Саші і Жанні?». «Ні, — кажу, — збираюся на роботу». Він говорить: «Подзвони їм». Телефоную — абонент поза зоною. Знову набираю сину: «Чого просиш, щоб я подзвонила, щось сталося?!» «Мені передзвонили, та це може бути і неправда... До тебе ніхто не приходив?». Кажу: «Ні». А як колишній голова сільради прийшов, зрозуміла: щось сталося.

На похороні були однокласники, співробітники, вся родина. З Киселівки приїжджав батюшка, відспівував.

Подивилися в телефон їх після аварії: фотографії з дітками, усміхаються.

Ніяк це не пережити, діти ховають батьків — це закон. Щоб батьки дітей... Я розумію в АТО, від чужих людей, чужої кулі. А тут! 31 рік! Звичайні сільські діти, нічим не хворіли.

Якби у туман чи в дощ! А тут — сухий асфальт, і винувата ота проклята горілка! Відіспалися і поїхали б. Так ні ж.

Добре, у мене залишився ще один син, а то б не витримала.

Чого молодих забрало? У мене ще батьки живі. Я з Мени на Величківку їжджу по трасі на велосипеді, а Бог милував. І син їздив. А тут таке горе... — плаче мати.

— Сашу поховали у Величківці. Жанну в Охрамієвичах Корюківського району. Мама її живе і працює десь в Катюжанці. У неї там похований батько. Був задум і її сюди привезти, тоді думаю: «Нащо?» Чуже село. Може, вони там, наверху, зустрінуться.

Перед цим син був офіційно жонатий. П’ять років. Ця дівчина, що загинула разом з ним, — цивільна дружина. У неї залишилось двійко діток: трирічний хлопчик Миша і дівчинка семи років, Каміла. Зараз вони у баби в Корюківці, у мами рідного тата.


Ганна Набок

Чи велике з Жанною було кохання? Сестри її казали, Оксана та Іра, що вони ніколи не сварилися, знайшли один одного... Діти, як і я, працювали на сирзаводі, років 12. Там і познайомилися. Та були затримки по зарплаті, переїхали в село, на лисички. Заробляли. За день — по 300-400 гривень.

Чоловіка цього, що був за кермом, не бачила. І не хочу. Прокуратура сказала: затриманий, то й добре. З їх родини до мене ніхто не приходив. Займається справою Чернігів, бо два трупи.

Ішли вже назад. Неподалік люди пасли корів. Жінка, що пасла, ще нам переказала: посиділи ваші діти на камені, сказали, що добре позбирали лисичок, випили води і зібралися додому. Поратися та топити піч. У них було двоє свиней, кролі, кури. Діти були в баби, Жанна якраз збиралася їх забирати.

Вийшли на дорогу — там пряма дорога! Немає ні звивин, нічого.

О четвертій годині дня. Як можна не побачити, коли він у мене 180 сантиметрів зростом.

Як там було — хто знає. Кажуть, що водій був п’яний, кажуть, що 2,5 проміле.

Ні гальмівного шляху, нічого... На асфальті тільки кров, їх відра, сумка та скло... Я була.

Був слідчий експеримент — більше 100 кілометрів за годину, кажуть, нісся! Від місця, як збили, до того, як загальмувала машина, 70 метрів. Взагалі гальмівного шляху не було на асфальті. Посеред поля, посеред дня, двох одразу... В одну мить. Може, пересідали за кермом, чи так летіли, чи з дівчатами розмовляли.

Я навіть не могла подумати, що в лісі, в такому глухому селі може збити машина. Хлопець, який сидів в автівці, не шофер, наче казав: «А чого вони йшли, за ручки взявшись, посеред дороги?» Там всі ходять посеред дороги. Навіть якщо йшли так, можна було б об’їхати. Поле з двох сторін. Там машина проїжджає раз у три дні.

Виїжджала чернігівська слідча, прокуратура. Тіла забрали тільки о дев’ятій вечора з дороги. Заміряли, фотографували.

Перед цим дітям в паркан перед хатою заїхали на машині, пробили діру — може, це був знак?

«Думали, в сина зупиниться серце»

Плаче і родина в селі Прибинь.

Батько і мати Кості ходять чорні.

У селі кажуть: хлопця жаль, комара не вб’є.

Мама Кості, Люба, — педагог-організатор в місцевій Прибинській ЗОШ 1-2 ступенів. Відпочинок, дозвілля організовує.

Найстарший син, Саша, помер. Пухлина мозку. Було йому 23 роки.

Перший чоловік Люби, Олександр, помер. Від нього троє дітей. Зараз живе з батьком Кості — Анатолієм. Батько шоферує на «КамАЗі» в Щорському районі, у селі Гута Студенецька. Фірма «Ясен». Професійний шофер.

Костя закінчив з червоним дипломом технікум, за професією автомеханік. Мав права.

— Машина його була. За рулем їздив з п’яти років, народився водієм, — каже мама Кості Любов Олексіївна. — Я б душу віддала, щоб моральну шкоду відшкодувати тим людям, чиї діти померли. Коли відбулася ця трагедія, син подзвонив мені і сказав: «Мамо, я не винуватий! Мам, вони кинулися мені на машину! Мам, якби я міг їх врятувати, я б сам загинув! Мам, моя вина, я випив пива! Мам, я не п’яний! Мам, я рятував, але вони кинулися мені на машину! Мам, звідки вони взялися!» Істерика у нього була сумашедша. Хотів стрибнути в болото. Друзі, які сиділи з ним у машині, сказали: «Любо Олексіївно, якби ви його не зупинили, ми б його не побачили, тому що він сказав: «Я не винуватий, де вони взялися, як плигнули на мою машину, чоловік плигнув, а подругу потягнув за руку».

Мій син не алкоголік. На машині ніколи не їздив п’яний.


На місці аварії

Зараз Костю відправили на лікування — додому з’являється, їде на крапельниці, уколи. Я підписала папери. У нього сильніший нервовий зрив — боїмося, що він щось зробить з собою. Казав: «Краще б я загинув разом з ними». Зайдіть до любої людини в селі та попитайте: «Коля алкоголік? Коля вбивця?».

У мене було погане передчуття — кошмари. Вірю в містику, злі сили. Думаю, це заздрість таке з нашою родиною натворила.

Пішов з дому син тверезим, сказав, на годину зустрітися з хлопцями.

* * *

Як розповідають в Шишківській сільраді, на слідчому експерименті виявили, що швидкість була висока. Що водій моменту зіткнення не бачив — відвернувся.

Андрій наче розповідав, що дівчата сиділи позаду, він з ними говорив, відвернувся — аж тут зіткнення.

29-річний Андрій Бардаков, який був у машині, працює у сільскогосподарській фірмі, різноробочим в Борисполі. Кажуть у селі, наче степенний хлопець. Сільського голови пасинок — нерідний син, батько його загинув на мотоциклі.

27-річна Яна Попсуй — з Білошицької Слободи Корюківського району, його дівчина.

Таня Бардакова — з Чернігова. Кажуть, заміжня, приїжджає в село до мами.

Рух по вулиці, де сталося ДТП, майже відсутній. Гладенький асфальт, дорога рівнесенька. Біля дерева — вінки. На дорозі залишки скла. Гальмівного шляху не видно. У дворі ще залишилися іграшки дітей. Собак вже забрали...

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №35 (1686), 30 серпня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: аварія, Жанна Рябович, Олександр Набок, Костянтин Рябець, Менський район, «Вісник Ч», Аліна Сіренко

Добавить в: