«Сіра, страшна, з великими іклами. Виє не своїм голосом». Люди кажуть – чупакабра, мисливці – коростява лисиця

Понедельник, 20 Августа 2018 12:05 | Просмотров: 8433

1. За упокій не співали

— Глибше, на добрий штик закопуй, — командує родичем 41-річна Ольга Евтушенко.

— Боїтесь, щоб не вискочила? — сміється 18-річний Богдан Федоренко. І дужче заганяє лопату у землю.

— А хто її знає...

— Ну, все. Готово. Можна ховати.

— Ждіть, не закопуйте. Дайте і нам подивитись, — аж підбігають, аби встигнути, бабуся Богдана 61-річна Любов Федоренко разом із сусідкою 80-річною Галиною Пирог.

— Ану голову дай подивитись, — просить Богдана Галина Петрівна. Хлопець повертає морду звіра палкою. — Ну ти скажи, яка гадость.

— А за упокій читатимете? — жартують молодші.

— Та ми не знаємо.

— Чого тоді в церкву ходите?

— Може, і пам’ятник поставити? — сміються хлопці.

— До року ж не можна.

Богдан Федоренко

Так 9 серпня у Бахмачі ховали чупакабру. У вівторок, 7 серпня, її знайшли за двором біля вуликів діти 43-річного Олександра, працює трактористом у місцевому сільгосппідприємстві «Кредо», та 38-річної домогосподарки Ольги Федоренко. Істоту закусали бджоли. З такою твариною родина стикається уперше. Фото чудасії в Інтернеті виклав їх сусід Роман Садиков. Одні підтверджують: чупакабра. Інші сперечаються: коростява лисиця. Показали «Віснику» і головному мисливцю Олександру Іваньку.

Любов Федоренко, Галина Пирог

2. Торпедою пролетіла

— Чупакабру ловите? — зустрічає 72-річний бахмаччанин Григорій Домащенко. Живе на сусідній з Федоренками вулиці. Ще не знає: уже її поховали. — Була тут тиждень тому. Ми з сусідами на лавочці сидимо. А вона он з тих кущів, з-за магазину вискакує. І шусть через дорогу. Торпедою пролетіла. У нас тут лисиці не диво. Бігають і літом, і зимою. Мо’, з «Хіммашу». Позаростало на колишньому заводі геть усе. Та зазвичай лиси пухнасті, руді. А ця не така. Хвіст довгенний, — показує руками відрізок з півметра. — Вуха довгі. Сама облізла. Шкіра на ній темна, сірого кольору. З місяць назад таке саме голе в районі вокзалу бігало. Люди бачили.

— Живність у вас яка пропала після того?

— Нашим кролям і чупакабри не треба. Було 50 штук, усі самі виздохли. А от у сусідки пару десятків курей забрало.

Чупакабра

3. Гуси спасли Рим, бджоли – наше хазяйство

Ольга Федоренко

Пробігши повз двір Григорія Феодосійовича, істота почимчикувала до Федоренків. Там уперше її побачили у понеділок, шостого серпня.

— Ми якраз у карти грали у дворі, — згадує Богдан Федоренко, цьогоріч закінчив школу, буде вчитися на тракториста у Конотопі Сумської області. — А тоді наша собака Бомба як загавкає, і побігла за хату.

— Я за нею, — продовжує 14-річна Люба, сестра Богдана. — Бачу, Бомба жене щось незрозуміле. Позаду риже, шерсть шматками. А повернуло морду — сіре, страшне, з іклами. Я аж злякалась. Тварина побігла у кущі. І не стало.

— Ми давай птицю на вечір заганяти. Прийшло із 17 двоє курчат. Одне покусане, і у квочки око вибите. Захищала, мабуть. Індокаченяти одного не стало. А друге, видно, вирвалось. Живеньке, тільки на голівці зчесано, — Ольга Федоренко показує вцілілу пташку.

— Уночі чуємо, щось виє не своїм голосом. По звуку не розбереш, чи кіт, чи собака, — продовжує 22-річний Олександр Деркач, старший син Ольги. — А на ранок знайшли цю істоту. Видно, її бджоли закусали. Від того і вищало.

Олександр Деркач

Отак, гуси спасли Рим, а бджоли — наше хазяйство, — усміхається господиня. — У неї зуб стирчить здоровенний. Кігті довжелезні. І лисе-лисе, наче коти-сфінкси, — описує Ольга тварину. — Ну, точно чупакабра. Я таку саму колись у газеті бачила. А це і до нас, видно, добралась.

— Страшне щось, — підключається до розмови родичка Федоренків Ольга Євтушенко. — Кажуть, то лисиця із собакою змішана. У цієї і справді морда довга. Наче у коллі (порода).

— Я зразу подумала, що то кенгуру. Вуха стирчать, — говорить 11-річна донька Ольги Діана Євтушенко. — А потім роздивилась — клики величезні.

— І я чув, що по Бахмачу чупакабри завелись. Думав, жарт. А тепер уже і не знаю, — говорить Богдан.

— Кого ще доводилось бачити?

— Зайці скачуть величезні. Більші за нашу Бомбу. Як вигониш ранком корову, по траві так і шастають. Тільки вуха стирчать, — розповідає Ольга Федоренко.

— У нас за городами річка. То бобрів повно, — продовжує Богдан. — Це ж ні на кого не схоже. Лапи довгі. Я такого звіра уперше бачив. Ми її на вила і у кущі викинули.

Люба Федоренко і Бомба

4. «Як кота обсмалити, ще не таке чудо вийде»

У кущі, подивитись на чупакабру, йдемо разом з 58-річним Олександром Іваньком, директором мисливсько-рибальського підприємства «Бахмацьке», головою Бахмацької районної організації Українського товариства мисливців та рибалок.

Олександр Іванько

— Воно і було без хутра? — дивується Олександр Петрович. І з усіх боків оглядає створіння. Перевертає палкою.

— Що скажете?

— Це коростява лисиця.

— Чого така страшна? — не вірять жінки.

— Ми звикли бачити лисицю з хутром. А у цієї опушку з’їв лишай.

— Ті лисиці, яких доводилось бачити мені, навіть у хутрі були меншими, — не погоджується Ольга Федоренко.

— Як кота обсмалити чи обстригти, ще й не таке чудо вийде. Мо’, з чим схрещена, — задумується мисливець. — Але навряд чи із собакою.

— А на ікла подивіться, — показує Ольга Євтушенко.

— Такі і повинні бути, — Олександр Петрович палкою крутить морду. — А от вуха справді якість довгі.

— І лапи довжелезні. Кенгуру, — підказує Діана.

— Вам доводилось бачити схожу істоту? — запитую в Олександра Петровича.

— У Бахмачі є люди, які приймають шкурку лисиці. Ціна її 150-160 гривень за штуку, залежно від якості. Багато мисливців кажуть, що побільшало коростявих лисиць. Отаких сірих і голих, їх палять. Чому її багато зараз, хтозна. Та короста виліковна. То не біда.

— Чому ж лисиці останнім часом активізувались?

— Тікають з полів. Там майже не лишилось для них кормової бази. В землю вносять стільки добрив, що мишей практично немає. Тож лисиці переміщаються ближче до людських осель. Де для них є чим поживитись. Плюс багато нежилих садиб. Тому є місце, де сховатися.

Тож кожен лишився при своєму. Мисливці — що це лисиця. Люди ж упевнені: чупакабра. А що її поява віщує — хтозна. Може, війні кінець?

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №33 (1684), 16 серпня 2018 року