«Що б не сталося, буде зі мною». Макошинець Євген Скоробагатько бореться за життя у дніпровському шпиталі

Добавить новость

Понедельник, 18 Декабря 2017 13:04  |  Просмотров: 2184

Увечері 11 грудня до молодшого брата, пораненого 40-річного розвідника «Правого сектора» Євгена Скоробагатька, у Дніпро нарешті дісталася 43-річна Наталія, сестра.



У п’ятницю, 8 грудня, Наталії повідомили, що Євген тяжко поранений і перебуває у Дніпровській лікарні імені Мечнікова. Жінка і хвилини не вагалась: треба їхати. Бо ж, окрім неї та батька-інваліда, доглянути за бійцем нікому. Євген був одружений, та розлучилися. Не склалося.

Грошей, щоб дістатися до брата, у Наталі не було. Без чоловіка, двоє дітей: 20 та 9 років. Не працює, нерідко хворіє. Тож гроші на дорогу збирали місцеві депутати, волонтери, однокласники пораненого тощо. Всього вийшло 3200 гривень. Плюс кошти перекидають на картку.

— Щойно від нього, — говорить Наталія телефоном. — Брат у комі. Лежить, не ворушиться. Осколкове поранення ноги та голови. Стан стабільно тяжкий. Його навіть хотіли відключити від системи життєзабезпечення. Та без мого дозволу не можна було. Поки мене знайшли 1 повідомили, Жені стало краще. Бореться за життя. Тож надія є.

Лікують його зараз за рахунок волонтерів. Мені обіцяють надати місце у гуртожитку при лікарні. Теж ніби грошей не треба платити. Тож за ті гроші, які надіслали і зібрали добрі люди, зможу пожити тут і доглядати за братом. За це всім велике спасибі. Що б не сталося, брат буде зі мною. Як тільки зможу, заберу додому.

Ми з ним дуже близькі. Бувало, звичайно, і сварились. Та з АТО дзвонив щодня. І додому приходив.

На Схід пішов добровольцем навесні цього року. Воював у промзоні в районі Авдіївки Донецької області. Часто мені дзвонили незнайомі номери. Терористи погрожували. Казали: пустимо йому кулю в лоб. Я і доньці наказувала слухавки не брати, якщо не знає, хто телефонує. Коли Женя йшов на війну, сказав: «Це війна. Та мені не страшно, знаю, що ти у мене є».

І наші з Женею розмови часто прослуховували. У слухавці шипіння, а тоді наче відмикається зв’язок.

Мою Софійку дуже любить. Називає «моя блондинка голубоглаза». Разом з нею врятуємо Женю.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №50 (1649), 14 грудня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: