Квадроцикл в’їхав у інвалідний візок

Добавить новость

Понедельник, 2 Октября 2017 16:28  |  Просмотров: 2982

— Болить у шлунку, наче мене побили. Ковтати їжу боляче, воду пити теж. Уся грудина синя, — жаліється 55-річний Володимир Хоменко. Чоловік на лікарняному ліжку Козелецької центральної районної лікарні. Ліва рука у нього в саднах. Сідати не можна, бо переламаний один спинний хребець. Володимир — інвалід першої групи. 19 вересня, на Михайлове Чудо, їхав по Козельцю на своєму триколісному інвалідному візку. У нього вдарився квадроцикл. За кермом був 42-річний Олександр Санченко з села Олексіївщина Козелецького району. Воно за кілька кілометрів від райцентру.


Володимир Хоменко

«Він у лікарні»

— Чоловік і син на роботі. Володя як поїхав у центр — і нема, й нема. Мобільного він з собою не бере. Каже, загублю або вкрадуть. Ждала, ждала. Хвилювалася, — розповідає 46-річна Валентина Хоменко, дружина брата Володимира Хоменка. — Вовка — інвалід першої групи з дитинства. Пересувається на візку. Ноги у нього паралізовані. Взимку він тільки по хаті. Хіба що покурити надвір вибереться. Ранньою весною і пізньою осінню калюжі — візком не проїдеш. Живемо на Київській Слобідці, місцевість болотиста. Та як приходить літо, дома його не втримаєш. Іде в центр: там у нього друзі, до них він і рветься. Що гріха таїти, наливають. А ще він любить їздити під церкву. Там у нього купа знайомих. Найчастіше вони збираються у великі релігійні свята. Повернеться, викладає ковбасу, печиво тощо. «Вовко, ти що, просиш? У нас же повна морозилка м’яса: і птиця, і кролі. І їсти достатньо», — говорила йому. А він: «Так вони ж самі мені дають». Наказувала: «Більше не бери». А він їде, хочеться спілкування.

Якось поїхав і не повернувся. Де ми тільки його не шукали. Пів-Козельця обнишпорили. Вже не знали, що й думати. Пропав разом з інвалідною коляскою. Аж тут дзвінок від знайомої, разом колись у лікарні працювали: «Ваш Володя у Данівку до товариша поїхав. Він там, не переживайте». 12 кілометрів до Данівки. Це ж треба стільки самому по трасі накручувати? Живий — відлягло від серця.

А оце, на Чудо, Володі немає. Всілякі думки у голову полізли, не спиться. Аж тут о пів на восьму приїхала жіночка, сказала: «Не переживайте, він у лікарні». Ми до нього, у хірургію. Ліки на тумбочці лежать. Йому вже і рентген зробили. Носилися з другого на перший поверх. Сказав, що в аварію попав. Ребра болять. Рентген показав, що вони цілі, а от третій хребець зламаний. А ще у нього велика гематома грудної клітки. Як падав з візка, дуже вдарився. Добре, що ці люди не байдужі. Друге покинуло б і поїхало.

— Валентино Олександрівно, знаєте водія квадроцикла?

— Я його й не бачила. Все з дружиною його Іриною по телефону спілкуємося. Вона тисячу гривень дала. І перепитує, що ще треба. Говорила, що у неї батько недавно помер, лишився спеціальний ортопедичний матрац. Та я сказала, що не потрібно. У Вови є своя кімната, постіль, усе під його потреби пристосовано.

Хай коляску нову купує

— Я вже додому вертався (був вечір, 22.40. — Авт.). Ліхтарі горіли. Їхав узбіччям, ось-ось вже мав звернути на свою вулицю. Коли чую, щось мені у спину даб-даб-даб, а тоді удар ззаду і в одне колесо, — пригадує Володимир Хоменко. — Отак, — чоловік сильно б’є кулаком однієї руки в долоню іншої. — І коляска впала, і я з неї. Добре, що я перегородку зробив, вона мене хоч на мить стримала.



Лежу, піднятися не можу. Бачу: водій тієї штуки аж на два метри відлетів. Добре, що був у шоломі, а то б і голову розтрощило. Він до мене не підходив. Якраз молодь повз нас проходила, викликали поліцію і «швидку». Коли «швидка» нас везла, бачив, що у нього лице в крові було.

Мені він нічого не казав. А що казати? Хай мені нову коляску купить, бо як я без неї? У соцзабезі ще десять років тому дали. Та й таку, як мені підходить, не знайдеш. Я ж сам її майстрував. Збоку в мене прикріплене дзеркало було, що світло відбивало, і щитки, і ящик, і багажник. І хід під себе лаштував, щоб легше було руками керувати. Як-не-як, три колеса було. Одне спереду і двоє по боках... Техніку жаль, — зітхає Хоменко. — Торік у мене крута машина в’їхала, так без поліції обійшлося. Вони мені два скати купили і двоє коліс. Боки поболіли, відлежався, на тому все і скінчилося. Цього разу головне, що живим лишився.

Раз наздогнав, буду допомагати

Володимира Санченка знайшла вдома в Олексіївщині. На правому оці синець. У кількох місцях зашита брова.

— Раз наздогнав його, буду допомагати, — каже чоловік. — Я додому повертався, темно було. Його зовсім не бачив. Квадроцикл купив ще у 2013 році. Півтора року пробув в АТО. Зараз тимчасово не працюю. Займаюся волонтерством, допомагаю хлопцям, з якими служив, котрі ще там, на Донбасі.

Козелецька поліція відкрила кримінальне провадження за фактом ДТП.

Від автора. Життя інвалідів і так важке. Якщо не допомагаєте їм, то, коли їдете і бачите таку людину на візку, хоча б тримайте безпечну дистанцію.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №39 (1638), 28 вересня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: