«Чого їх не забрали в автобуси, не вивезли?», «Чоловік у балакливі, який заявив у прокуратуру, — кримчанин!» та інше про спецоперацію СБУ у Косачівці

Добавить новость

Вторник, 18 Апреля 2017 16:32  |  Просмотров: 3500 | Обновлено 18 Апреля 2017 18:27

31 березня Приморський районний суд Одеси обрав міру запобіжного заходу — утримання в СІЗО 60 діб без права внесення застави — для Павла Денисова, Павла Шиденка та Ігоря Червонюка. Всі вони з реабілітаційного центру для наркоманів, алкоголіків та ігроманів, що розігнали у Косачівці Козелецького району під час спецоперації СБУ 30 березня. Тим часом зі 162 дворів села Косачівка зібрали більше сотні  підписів і відправили листи Президенту України, Генеральному прокурору та Уповноваженому з прав людини. Просять не закривати центр.



Будинки для реабілітантів

Шукали трупи і золото у вигрібній ямі

— Я, колишній реабілітант. Коли дізнався, що відбулося у центрі, відразу примчав у Косачівку, — каже З6-річний Віталій Прилука з Миронівки Київської області. — Таких, як я, приїхало ще 30 людей. Дивимось, щоб майно не розтягли. Те, що 13 років ми створювали своїми руками. Держава не вклала у наш центр ні копійки. Коли заскочили «альфівці», били без розбору. Ось, — показує у мобілці фото: у хлопців побиті ноги, обличчя і т. д. — Без документів про вилучення забрали генератор 5 Квт марки «Хонда», дві бензопили, три бури-дрилі для пилорами, навіть ікону. Мобільні телефони і документи хлопців, без будь-якого опису.

Хтось накинув оком на центр, — припускає Прилука. — Той чоловік у балаклаві, який заявив у прокуратуру, що тут насильно тримають і катують, — кримчанин. Він лише п’ять днів побув. Ніхто нікого насильно не тримав. Тікали, було. їх знаходили і повертали назад. Бо перед рідними несли за них відповідальність. Після нальоту СБУ кого забрали батьки, хтось сам дістався додому. Інша половина невідомо де. Родичі телефонують, але нам нічого їм сказати. Не ми це все заварили.

— Де ваші катівні і бараки з загратованими вікнами?

— Ходімте, покажу. Ось «катівня» для картоплі, капусти, — відкриває погріб. — Цьогоріч заготовили 1,5 тонни березового соку, планували пустити його на квас. Нині стоїть у 200-літрових бочках. Підвалів немає взагалі. Така місцина, що близько грунтові води. Ось два двоповерхові будинки, там жили хлопці. Новий почали будувати для дівчат, — показує на зруб. — Жінок у центрі було близько сорока.

Все починалося 13 років тому, коли засновники Андрій Дубовський і Сергій Моцак приїхали у Косачівку, щоб бути подалі від наркотичної спокуси. Поставили палатку біля дерева. Нині на тому місці спортзал. Дерево, як пам’ять, не зрубали, будували навколо нього. В залі тренажери, боксерська груша, купа інших спортивних снарядів.

Глянула — дерево покручене, як доля наркомана.

— 15 соток полуниць, малиннику соток п’ять, у теплицях редька посходила, — продовжує Віталій.

Веде мене до добротного двоповерхового будинку. У просторій кімнаті — ліжка в ряд, працює телевізор, є умивальник і пісуар. А потім — до дівчачої хати. На поличках — книги як релігійні, так і детективи. Чисто. Хата для тих, хто на карантині. В ній двоярусні дерев’яні нари, розкидана постіль. Певно, як покидали центр, так і лишили.

— Чому в армії, у тюрмі є карантин, а у ребцентрі це погано? Людина має відійти від ломки, кумару, адаптуватися. Різних привозять. Їхні родичі іноді навіть приховують справжні діагнози, — говорить Віталій.

— Віталію, у 2009 році помер один киянин. Мати Ганна Субота казала, що його тримали у погребі. І шлунок після розтину був порожній.

— Він помер не тут. А привезли його вже ніякого.

— За ці роки у центрі вмирали люди?

— Ні. Коли нагрянули в масках, вони навіть нечистоти з вигрібної ями спустили: шукали трупи, золото, сейф з грошима. І нічого не знайшли. Нині територія центру займає чотири гектари. Все на виду. Хати і присадибні ділянки викупили у людей поступово. Все, що у центрі, — власність релігійної громади. Основи реабілітації — молитва і трудотерапія. Центр не медичний, проте медики є. Спортивний лікар, і був раніше судмедексперт – патологоанатом. Суперспеціаліст. Бувало, так зашиє руку чи брову, що не треба везти до лікарні в Остер чи Козелець. Травми ж завжди бувають на роботі. У футбол грають і т. д. Доступні ліки у нас є у медпункті. Навіть крапельниця, глюкозу капати. Правда, штатив у неї саморобний,.— відчиняє двері медпункту Віталій. — Буває, привозять людину після запою. Її трясе, ось-ось «білка» схопить. Легше дати 100 грам похмелитися.



Храм у центрі

— В утриманців центру лише один вихідний — неділя. Кажуть, що годували скромно?

— Так, вихідний один. О сьомій ранку підйом. Обливання холодною водою, обов’язково. Спочатку не всім воно до вподоби, та потім звикають. О 8.30 молитва у храмі. Не хочеш молитися — стій, слухай. 9.00 — сніданок. Середа і п’ятниця — пісні дні. Хлопці їдять молочні каші. Все, що вирощене. Хліб, цукор і т. д. купують. Звісно, їжа не надто калорійна. Але у переважної більшості через наркотики травна система вже ніяка, потребує дієти. Харчування триразове. О 12 годині надвечірок. Чай, печиво чи ще щось. Те, що родичі передали з дому. Раз на тиждень до Києва рідні звозять посилки. їх привозять мікроавтобусом сюди. Також з «Нової пошти», з Козельця. Відбій о 22.00. Для тих, хто на фермі, інший розпорядок.

— Скільки коштує перебування в центрі? Чи допомагає така реабілітація?

— Платить хто скільки зможе. Є такі, у кого грошей немає. Просять: «Візьміть». Загалом після центру п’ять відсотків видужує, 30 — отримують довгострокову ремісію (не вживають наркотики). Решта зриваються: хто через кілька років, хтось раніше. У мене 20 років стажу вживання наркотиків. Рік вже обходжуся без них. Праця, свіже повітря, відсутність спокус і друзів, готових хоч зараз принести ширку, дають результати.

Газу у селі немає. Заготовляємо дрова самі. Є польова військова кухня, топимо її дровами. Є обладнання, посуд-нержавійка, який можна стерилізувати.

Віталій довго водив мене центром. Я заглядала у кожну шпаринку. Просила відчиняти всі двері за замками, які здавалися мені підозрілими. Ні грат, ні диби не побачила.



Вадим Садовий

«Нас завезли в АТО 120 чоловік, живими вийшло 57»

— Нас завезли в АТО 120 чоловік, живими вийшло 57. Вісім місяців воював у броніку без пластин, доки волонтери не привезли хороший, п’ятого покоління. Ось, — показує посвідчення учасника бойових дій 32-річний Євген з Київщини. Він тут вже втретє, десантник з 92-ї окремої бригади. 15 місяців пробув в АТО, у Пісках, на шахті Бутівка.

— Я тричі контужений, двічі був у госпіталі. Мене забрали служити з гепатитом С. Танчики нас валили, а нам стріляти не можна було через Мінські угоди. Я чув по рації всіх цих Гіві, Моторол і т. д. Коли пішов на дембель, отримав 17 тисяч гривень виплат і 50 тисяч гривень бойових. За чотири місяці я їх всі спустив на наркотики. Хоч і АТОшник, лікувати безплатно ніхто такого, як я, не буде. Хто курив травку, — садять на метадон. Я важив 35 кілограмів і міг здохнути у під’їзді.
Тому зібрався з силами і приїхав сам сюди.

Євген дивиться за тваринами. Особливо любить коней.

— Ось наш бик Зевс, а ще 12 корів на паші. Двоє теляток, у загороді є більше десятка овечок. 10 кіз, дев’ятеро свиней, кролі і восьмеро коней, — перераховує і показує доглянутих тварин. У бідоні і великій каструлі вариться їжа свиням. Через загородку визирає кінь. — Це наш жеребець Буян, — гладить худобину Женя. — Нині людей мало у центрі, а лад же всьому треба дати, — розмірковує. — Вся ця операція робилася під створення нової Кримської прокуратури. Нас змушували писати заяви на керівництво. Я відмовився. Декого таки нагнули. Нині хлопці відкликають свої заяви.

— Я не можу допустити, щоб центр, який за час свого існування допоміг тисячам, в тому числі і мені, зник. Тому, як тільки дізнався, приїхав сюди, — каже 34-річний Вадим Садовий з Козельця. Нині допомагає батькам. — Вони у мене інваліди і підприємці, торгують у Козельці господтоварами. Був в АТО по четвертій хвилі мобілізації, кулеметником 95-ї бригади. Ось посвідчення.



Віталій Прилука з Буяном

За 13 років нічого не вкрали

— Пакостей від них не було. У мене мама старенька, не раз просила дров нарубати. Городи людям скопують. Хто що не попросить, роблять, і плати не правлять. Їм харчів у сумку накладуть — і все, — розповідає 66-річна Ганна Протченко з Косачівки.

— Без них ні один похорон у Косачівці не обходиться. У нас же більшість баби. Мужики — хто вже не годний, хто на роботі за межами села, — каже 71-річна Ольга Боголій, бібліотекар. — На поминках їх за окремий стіл, де немає спиртного, садять, і поросятко можна у центрі купити. А тепер — і молока. Раніше, як людей там було багато, не продавали, самі споживали. Неодноразово доводилося бесідувати з хлопцями. Вони ж як куди йдуть, на чотирьох один старший. Деякі вже по третьому разу приїхали, то говорили: «Нам або тут жити, або на волі умерти». Кому вони заважали?

— Умови у них нормальні. Он у контрактний у Десні, бачила відео, — ото жах. Того дня, як все сталося, їхали ми з Десни, з сесії, а назустріч нам ті хлопці. Зупинилися, по 20 гривень дали. Бо підуть красти. У них же при собі нічого. З 16 години до пізнього вечора нас у центр покликали прокурори. Ми зі своїх телефонів (я, Наташа Цимбаліст, Олена Ясь, Ніна Мушенок, Світлана Савенок, староста) обдзвонювали рідних тих хлопців, які в центрі жили. Ні один з батьків не сказав, що не знає, де їхня дитина. Якщо таке організували, чого їх не забрали в автобуси, не вивезли? Хоча б до Києва, де родичі зустрінуть. А то розбрелися, хто куди. Якщо є якісь порушення, накладіть штраф, закривати не треба, — підтримує односельчанок 44-річна Ніна Потапенко, продавчиня, депутат Деснянської об’єднаної громади (Косачівка входить туди). — Людям скот відпасають. Віра в Бога і посильна праця ще нікого не вбили, а наркотики і горілка —так. Роздули на всю Україну: у воза запрягають. Людоньки, кого запрягають? Все село бачило: обліплять у вісьмох того воза, як мухи, і котять у ліс по дрова. Я, було, казала: хлопці, у вас же коні є. Відповідали: нас безсоння мучить, а як воза потягаємо, хоч трохи спиться.

10 квітня приїхала до мене в магазин хлібна машина з Броварів і кажуть: «Центр закрився, хліба вам більш не возитимемо». А до того возили тричі на тиждень. Через Косачівку ще й в сусідні села: Тужар, Сорокошичі, Лошакова Гута.

Офіційна версія від прес-служби СБУ:

«Реабілітанти» утримувались у спеціально облаштованих бараках та підвалах, до них застосовувались тортури. Позбавлені волі не могли самостійно покинути місце перебування, за ними постійно спостерігали «наглядачі» центру. Вони також не розпоряджались власним часом та примусово працювали на деревообробному виробництві, сільськогосподарських та будівельних роботах.

У результаті спецоперації співробітники СБУ звільнили понад 200 незаконно утримуваних «реабілітантів», які вже підтвердили факти катування та нанесення їм тяжких тілесних ушкоджень. Також затримано 22 наглядачів, у тому числі трьох осіб, які виконували організаторські функції».

Нині у центрі чергує про всяк випадок козелецька поліція. Їх пост — біля вольєра алтайського беркута Ельзи. Поліціянти покурюють і п’ють чай. А Ельза клює рештки кролів і печиво.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №15 (1614), 13 квітня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: