Хто вгамує Миколу? Нова жертва звернулася до поліції

Вторник, 7 Марта 2017 16:38 | Просмотров: 4838

37-річний Микола Любенко з села Закревське Козелецького району знову встряв у кримінал. Ще не закінчився розгляд справи про вбивство Володимира Уса з села Жеребецьке (Любенка підозрюють у вбивстві цього чоловіка). Ус захлинувся власною кров’ю внаслідок удару ножем в шию та пошкодження щитовидної та язикової артерій. Також експерти знайшли у загиблого сім колото-різаних ран на голові та шиї, поріз на плечі і перелом лівої лопатки.

«Не хочеш ти грошей, я заплачу мусорам»

— Сьомого лютого я зайшов до магазину «У Валентини», — пригадує 34-річний козельчанин Олександр Кобижча. — Купував каву і цигарки. Стою, колочу каву. Мене смикає незнайомий чоловік. Від нього сильно несло алкоголем. Став кричати, щоб я йому дав гроші. Бо він хоче купити горілки. Я відмовив. Він продовжував буянити. В цей час до магазину зайшли двоє незнайомих мені чоловіків. Намагалися його втихомирити і вивели по під руки надвір. Та через кілька хвилин той повернувся і почав кричати, щоб я купив йому те, що він скаже. Схопив мене за куртку, розірвав кишеню, ліз до неї за мобільним, комір та рукав. Тоді я попросив дівчат-продавчинь, щоб викликали поліцію. Коли він це почув, заверещав: «Мені похер. Я завалив чувака і мені нічого не було».

Я злякався, адже він здоровенний, набагато більший, ніж я. Спробував опиратися, і тоді він мене кулаком у грудну клітку, в пах. Далі по голові, спині гамселив руками і ногами. В голові запаморочилося. Я відчув біль у лівій нозі. І крики: «Я Коля». В цей час він замахнувся в черговий раз і вдарив по терміналу «ПриватБанку», що той аж повалився до стінки і почав пищати. Хвилин через п’ять після того, як спрацював сигнал термінала, приїхали співробітники козелецької поліції. Коля побачив їх і побіг у бік парку.

Надворі стояв мій сусід 35-річний Євген Дзюба. У мене паморочилася голова, боліло в грудях і лівій нозі. Я попросив його відвезти мене додому. Вдома роздивився, що нога посиніла і стала розпухати. Подзвонив у поліцію і звернувся до лікарні. Медики взяли у мене кров на наявність алкоголю (я був тверезий) і зробили рентген. З’ясувалося, у мене перелом клубовидної кістки лівої стопи. Ось, дивіться, — Кобижча показує рентгенівський знімок і довідку з діагнозом. — Приїхали поліцейські, я описав нападника, розповів, що він назвався Колею і хвалився, що вбив людину. Вони мені показали фото, так я дізнався, що то Микола Любенко.

Пролежав я у лікарні з 7 по 21 лютого. Нога у гіпсі. Ходив на милицях. Мені зателефонувала хрещена Любенка, вона адвокат. Просила забрати заяву, мовляв, Микола був п’яний, обізнався. Я відмовився. Тоді сам Любенко прийшов до мене. Вибачався, наполягав, щоб я забрав заяву з поліції. Я сказав: «Ні». Адже ще невідомо, чи потрібна буде мені операція, нині боляче ступати. Перелом — це ж на все життя. Раніше я грав у любительський футбол. Спортом для себе займався. Тепер треба забути. Любенко запропонував мені гроші. 20 тисяч гривень. «Я не візьму», — відповів. — «Скрути в трубочку і всунь собі в одне місце». Тоді розлючений Микола закричав: «Не хочеш ти грошей, я мусорам заплачу і все порішаю». Через два дні після цієї розмови написав на мене заяву в поліцію, мовляв, я його бив.

Це ж треба, стільки нахабства. Його поліція не затримувала тоді, навіть на стан сп’яніння не перевірили.

— А я і не здивуюся, якщо порішає, — каже 42-річна Олена Ільєнко, буфетниця хірургічного відділення Козелецької центральної районної лікарні. — Йому вже не раз сходило з рук. Дев’ятого червня 2010 року я була на зміні. Прибігли дівчата-санітарки, кажуть: «Там мужика привезли, йому в спину, у легені викрутку по саме руків’я односелець всадив. Зараз у реанімації спасають».

22 грудня 2010 року співробітники кажуть, знову того чоловіка із Закревського привезли, з порізаним горлом. Чотири шви наклали. Стало цікаво, пішла подивитися. В цей час у лікарню прийшов Любенко, розмовляли з дільничним. Микола говорив, що він не хотів, все сталося випадково... Як можна шию в чотирьох місцях випадково ножем порізати?

З постраждалим познайомилася пізніше. Доки лікувався, просив чаю поставити тощо. Розговорилися, обмінялися телефонами. Згодом зійшлися. Нині живемо у цивільному, шлюбі. Чоловіка звуть Олександр Скряга. Йому 39 років. Він мені і розказав, що це Любенко його двічі ледь не вбив. І хоча поліція це все знала, Любенко просився і у Сашиної покійної матері, і у нього самого. За другий випадок навіть телефон мобільний купив. Я вже тоді зрозуміла, що то за людина, Любенко. Як тільки він до нашого двору з пивом і горілкою, я від ворот-поворот. І дзвоню його дружині, батькам чи брату, щоб забрали його. Хоча вони його самі бояться. Бо в гніві Микола страшний. Оце вам розказую і боюсь, ще уб’є чи спалить, — зітхає Олена.

— 12 грудня 2014 року Саша йшов від матері. Сусідка дзвонить: «Лено, драка». Я біжу, дивлюсь, Любенко на Саші сидить у калюжі і душить його. Люди збіглися, намагаються відтягти його. А Любенко реве, як бугай, п’ятьох розкидав. Доки я його брату Жені не подзвонила, не попросила, щоб забрав. Микола кричав, як навіжений: «Я не буду Любенко, якщо я його не вб’ю». І тоді ще і свого брата відлупцював.

— Олено, за що він ненавидить Сашка?

— Не розумію. І чоловік не може толком пояснити. Нападає ззаду і у свята (Ганни, Вознесіння, Благовіщення — Авт.).

— Коли Володя Ус загинув, все почалося на Благовіщення 2015 року. Прийшов Любенко, я в хату не впустила. Випили вони з Сашею чекушку під двором, потім пішли до Уса. Його співмешканка Таня Донець вже спала. Від шуму прокинулася. Любенко почав її штовхати, повалив на підлогу і став душити, це вона розповіла на суді. Вона вискочила з хати, попросила сусідку викликати поліцію. Та відмовилася, була ніч. Потім Сашко і Паша Кавун, син Тетяни, які там були, пішли. Залишився лише Любенко. Потім і він вийшов. Тетяна просиділа у траві ще трохи. Зайшла до хати і побачила мертвого Володю. У нього в шиї стирчав ніж.

Поліція затримала Миколу, його звинуватили у вбивстві. На суді Микола вини не визнав, і я їздила на засідання. Коли суддя прочитав характеристику Любенка, який він хороший, запитав у сільського голови, котрий її написав: «Чого ж на такого позитивного чоловіка поліція склала дев’ять адміністративних протоколів?»

Суд вивчив експертизи, були сліди крові на одязі Любенка. І суддя оголосив вирок — 10 років тюрми. Проте Апеляційний суд цей вирок скасував, і рік тому його випустили із СІЗО. Тепер справу розглядають у Новозаводському суді Чернігова по-новому. Він під домашнім арештом, проте їздить на роботу на «Рабен» у Бровари. Ще й на людину напав у магазині в Козельці. Бідна та Таня, вона його досі боїться.

Дружині теж не раз діставалося, це все село знає.

Пригрозила поліцією

У селі Закревське двадцять жилих дворів. Люди, яких питала про Любенка, лише відмахуються. Хтось чесно зізнається, що боїться.

— Бояться люди недарма, — каже 42-річна Світлана Ярова, власниця розплідника собак. — Тетяна Донець — жінка питуща, та це не означає, що над нею можна глумитися. її донька допомагала мені. Якось Тетяна прибігла до мене, труситься, просить заховати. Каже, Любенко хотів мене згвалтувать. Вони десь разом пили, а потім він почав чіплятися і вона втекла. Припускаю, і Володя Ус загинув через те, що за неї вступився. І до мене Любенко приходив, добивався вночі. Пригрозила поліцією. Якщо батьки його бояться, можете собі уявити. Вдома вікна бив. Дружина його мені не раз жалілася. З дітьми до свекрів тікала.

Ще місцеві розказують, було, таксі узяв, а платити не захотів. Водія перед селом з машини викинув у кювет. Таксисти потім приїздили розбиратися.

— В голові не укладається. По телевізору показують, що за убиту собаку карають, а тут за людину (це про Уса — Авт.), — зітхає 59-річний Григорій Федоренко. — Сашу Скрягу душив, думали, уб’є.

— Володя Ус був безвредний, спокійний чоловік. Так, випивав, але ж і робив, і допомагав, хто що попросить. Любенки мої сусіди. Що Микола, що його дружина Наташа... — каже 70-річна Катерина Ковалівська.

— Були ж у мене покупці на свекрову хату з сусідніх сіл, дачники з Києва. Ні, думаю, хай своє, сільське буде, їм хату продала. Хазяїн мій помер, ще господарство тягла, на Київ їздила торгувати. Замок Любенка попросила купити. Так він мені чотири ключі віддав, а п’ятий — ні.

Якось Наташа його зайшла з синочком. Тоді ще одне дитя у них було. А воно рукою на стіл під клейонку, де гроші лежали. Потім за доріжку на підлозі, а під нею долари були.

Та я тоді подумати не могла, що це, певно, вже і без мене робилося.

Було це ще в 2007 році. 31 серпня я встала о третій ночі і пішла на материне дворище, чекати машину, щоб вантажити картоплю на Київ. Через трохи вернулася додому, а двері у хату зсередини на гачок зачинені. Я взяла той ніж, що буряки чищу, засунула, відчинила, а в хаті — Наташа Любенкова.

«Чого ти тут?», — питаю. «Це я од Колі ховаюся. Я нічого не взяла. А я ж то грошей перед цим не порахувала. Потім вже, як міліція питала, казала, що кілька разів у мене гроші крала по 200-300 гривень. Загалом повернула 1400 гривень. Микола приходив: «Заберіть заяву. Скажіть, що гроші дома знайшли». Потім суд був. Наташа все на суді брехала. А я руку деру, як піонер: «Дайте мені слово». І все судді розказала. Дали їй рік умовно. Замки я змінила. І знати їх не хочу. Страшно жить.

Миколу Любенка вдома не застала. Був на роботі у Броварах на ТОВ «Рабен Україна». Він водій електронавантажувача. Рідні захищають Миколу.

— Аби син був винен у вбивстві Уса, давно б уже сидів. А так Апеляційний суд вирок скасував, — каже батько 62-річний Василь Любенко.

— Невинуватий Коля, повішали на мого придурка. Не один він там був. Хай поліція розбирається, — додає 57-річна Антоніна Любенко. — Доказів немає. Кажуть, ми суддів купили, дві корови продали. Хіба трьох суддів в апеляції можна купити за корову? Ми худобу збули, бо кредит на лікування Колі брали, йому операцію на венах робили. У нас грошей немає. Я навіть зубів не можу поставити.

Захищає чоловіка і 33-річна Наталія Любенко.

— Колю на роботі поважають. Місце для нього майже рік тримали, доки сидів у СІЗО.

— Чого ж він на Кобижчу напав?

— Нікого він не бив. Колька обізнався, смикнув за куртку. А той давай його бити. Лупонув у око.

— А побої познімали?

— Ні. Ми хотіли мирним шляхом все вирішити.

— Навіщо Микола Скрягу бив викруткою і ножем?

— То була самооборона.

— Кажуть, і вам від чоловіка дістається.

— Неправда. Якби хоч раз на мене руку підняв, я б його покинула. Я не з тих, хто буде терпіти.

— А гроші в Катерини Ковалівської ви взяли?

— Не було такого, — дивиться в очі Наташа. (А я ж вирок бачила. — Авт.).

Козелецька поліція відкрила кримінальне провадження поки що за нанесення Кобижчі легких тілесних ушкоджень (після експертизи можуть перекваліфікувати). Проте у поліції з’явився «головняк». Людина, яка перебуває під домашнім арештом та судовим слідством, у громадському місці побила чоловіка.

* * *

Проаналізували, «бере» Миколу у свята, у середу чи напередодні. Наче темні сили керують. Одна з них відома — горілка. Хто ж вгамує Миколу?

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №9 (1608), 2 березня 2017 року