Американців у Носівці навчили варити гартаначку

Родина 58-річного Володимира та 50-річної Валентини Волох з Носівки уже вп’яте приймає до себе американську «дитину». Так вони лагідно називають волонтерів з Корпусу Миру, які з 2004 року приїздять на тримісячне стажування до районного центру.


Чарльз Сантьяго (у центрі) разом з українською "мамою" Валентиною Волох (ліворуч) і наставницею Зоєю Пухою (праворуч)

Цього разу Волохам дістався син, 22-річний пуерториканець Чарльз Сантьяго зі штату Північна Кароліна. Він навчався за спеціальністю міжнародні відносини. Працював у Естонії, Росії, Казахстані.

А до цього у Волохів були самі дівчата. Та й у сім’ї дві рідні доньки — Юлія та Ірина. Старша після подій на Майдані виїхала на навчання до Бельгії. До цього вчилася у Національному університеті імені Тараса Шевченка у Києві. Там же зараз вчиться і молодша Іринка. Зі своїми американськими «сестрами» спілкуються до цього часу.

Разом з Чарльзом у Носівській гімназії проходять стажування ще семеро закордонних волонтерів. Загалом же за час співпраці тут побувало близько 50 американців.

Приїхали волонтери 24 вересня. І пробудуть у Носівці до 5 грудня.

— Усі вони закінчили виші, отримали вчений ступінь бакалаврів за різними спеціальностями. Щоб продовжити навчання далі, потрібні гроші. От вони і їдуть, як волонтери, до різних країн, за що отримують підйомні, — розповідає 66-річна Зоя Пуха, вчитель-методист англійської мови Носівської районної гімназії. Саме вона, коли працювала з волонтерами на Житомирщині, запросила іноземців до Носівки. У 1999 році Зоя Дмитрівна і сама стажувалася у Монтанському університеті. — В Україні волонтери мають пробути два роки.

В області представники Корпусу Миру працюють лише в Чернігові, Козельці та в Носівці.

Американці приїздили щороку. Виняток — 2013-2014 роки, коли в Україні розпочався Майдан та війна. Це вже другий їх приїзд після перерви.

Декілька років приймав іноземців Мрин (село у Носівському районі), але згодом від цієї практики відмовились.

— Носівці за американців б’ються? (Кажуть, за утримання іноземця у себе українська родина отримує гонорар. Який, не зізнаються).

— Усе проходить мирно, — запевняє Зоя Дмитрівна. — Щоб прийняти до себе волонтера, потрібні відповідні побутові умови. Наприклад, американці не визнають турецького туалету. Так вони називають вуличний туалет. Тобто всі вигоди мають бути у будинку. Плюс для іноземця повинна бути окрема кімната, де він би міг готуватися до занять.

Також у родині мають бути діти чи онуки, аби іноземці могли відчути, що таке українська сім’я, її традиції.

— Може, хтось тут знайшов свою долю?

— Їм заборонено підтримувати стосунки. Протягом двох років не можуть одружуватись.

— Я майже не спілкуюся зі своїми ровесницями. Жінки і дівчата, з якими я зустрічаюся в Носівці, це або вчителі, або учениці, — долучається Чарльз. Він майже все розуміє українською та й говорить по-нашому дуже пристойно.

— Як розважаєтесь в Україні?

— Коли на вихідні приїздить донька Валентини та Володимира Ірина, ми катаємось на велосипедах. Ще мені подобається, що з нею можу говорити англійською. За тиждень від української можу і втомитись.

Та найбільше мені сподобався пікнік по-носівськи. Ми збиралися з українськими сім’ями. І вони вчили нас варити на вогнищі гартаначку. Її готують з картоплі, пшона, додають багато м’яса, сало, цибулю. Дуже смачно. Ми об’їлися.

До речі, я єдиний з групи, хто їсть сало. Сало вживаємо і вдома, але смажимо. Подобаються вареники, котлети, борщ.

— Три слова, з якими асоціюється Україна?

— Картопля. Прекрасна, — перераховує Чарльз. — А ще вільна. Люди тут дуже вільно планують свій час. Давай зустрінемось? Легко. Для американця треба запланувати зустріч тижнів за два. Вільно говорять, що думають.

24 листопада, у день нашої розмови, американці готували відповідь на гартаначку українським сім’ям і смачний стіл до Дня подяки. Кожен волонтер мав приготувати свою страву. Чарльзу дістався гарбузовий пай (пиріг).

Гарбузовий пай Чарльза Сантьяго

На дно форми, змащеної вершковим маслом, замість тіста викладаємо ряд шоколадного печива.

Гарбуз мелемо на м’ясорубку (якщо немає блендера) і перемішуємо з вершковим розм’якшеним маслом, склянкою молока, чотирма яйцями, борошном, корицею (всього потроху) і цукром за смаком.

Гарбузовою масою заливаємо печиво. І ставимо на годину у духовку, розігріту до 180 градусів.


Гартаначка — так називають у Носівці польову кашу.

Корпус Миру — урядове агентство США, призначення якого офіційно формулюється як зміцнення миру та дружби між народами світу.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №48 (1595)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: