Олександр Лоза потрапив під обстріл «Граду». Пережив 14 операцій. Тепер матиме квартиру у Козельці

Добавить новость

Понедельник, 17 Октября 2016 12:13  |  Просмотров: 2293

28 вересня губернатор Валерій Куліч підписав розпорядження «Про закупівлю житла». 661500 гривень виділили на придбання будинку чи квартири 37-річному Олександру Лозі, жителю Берлоз Козелецького району. Влітку 2014 року через осколкове поранення снарядом «Граду» в зоні АТО він втратив можливість ходити лівою ногою. З того часу пережив 14 операцій. Лежав у госпіталях Харкова, Вінниці, Києва. Нині знову збирається на рентген, він покаже, що далі. Про розпорядження голови ОДА дізнався того ж дня, як виділили кошти. Уже й квартиру в новобудові в Козельці придивився. Двокімнатну. Вистачить місця для трьох (Олександра, його 11-річної донечки Олі і дружини Олени).


Олександр Лоза: "Мопед - оце мої милиці"

Велика квартира, обов'язкова вимога — ремонт

— Як дізналися, що є можливість купити житло?

— Розказали в сільраді, — говорить Олександр Лоза. — Заяву написав місяців шість тому. Вийде, не вийде — яка різниця, спробувати ж можна. Ранком 28 вересня подзвонив мій таємний агента, сказав, що гроші будуть. А вже в обід повідомили з сільради. Зробив вигляд, що уперше чую, щоб і їм було приємно.

Квартиру буду брати в Козельці. Вона має бути не більше 71 квадратного метра. І не дорожча виділеної суми. У Козельці дві новобудови. За квадратний метр в одній правлять 14 тисяч гривень, в іншій — 7500. Так за 14 тисяч можна у Броварах купити. Вибрав за 7500. У тій, що дорожче, не сподобалося: дві собачі будки-кімнати, і через усе коридор. А за 7500 планування хороше. Велика кухня. Загальна площа житла — 60 квадратних метрів. Зал такий великий, що можна навпіл перегородити і трикімнатну квартиру зробити.

— Будете переїжджати туди?

— А, звичайно. Тут, у Берлозах, живемо навіть не в батьківській хаті дружини, а в дідовій.

Ще й обов’язкова умова покупки житла для АТОвця — наявність хоч самого елементарного, соціального ремонту.

Взагалі, квартира — це супер. Навіть не цікавився, можна продавати видане житло чи ні. Продавати і не думаю. Хотілося б, звичайно, перший поверх. Та вільна двокімнатна квартира є на четвертому. Інші уже розібрали. Нам у Козельці добре підходить — донька Оля туди ходить до школи. Правда, жінка працює черговою на прохідній в будинку престарілих. Старша по впуску-випуску, як на режимному об’єкті. Та від Козельця до Берлоз — шість кілометрів. Можна їздити. Або в райцентрі роботу знайти, було б бажання.

Кияни в госпіталі розказували, що їм гроші дають на руки. Думаю, краще так, як у нас. Бо гроші можна витратити куди завгодно і лишитися без житла.

Не встиг добігти в укриття. За добу зупинили кров, і колов знеболювальне

6 жовтня Олександр Лоза не сидів удома. Почув, що приїхав «Вісник», примчав мопедом «Вентус» під свій двір.

— Оце мої милиці, — усміхаючись, показує на залізного коня. — Без мопеда б сидів удома безвилазно. На милицях не наскачешся. «Вентуса» купив уже після АТО.

У Олександра пошкоджені низ лівої ноги та коліно. Скільки говорили, стільки сидів на мопеді. Стояти йому важко, незважаючи на апарат «Тутор», який фіксує коліно.

— На ногу ступати легенько можу, — хвалиться боєць. — Без «Тутора» не ступав би зовсім. Хоча з часу поранення я майже постійно на милицях. Два місяці походив без милиць і палички — знову операція, знову з опорами. Під вечір нога болить. А як переміна погоди, починає крутити за три дні раніше.

— Як травмували ногу?

— П’яним спав, собаки покусали, — віджартовується.

Насправді ж поранення отримав у Луганському аеропорту.

До мобілізації Олександр Лоза працював разом з двома рідними братами у бригаді по будівництву.

— Повістку отримав 18 березня 2014 року, — розповідає. — Наступного дня повістку вручили брату Колі, а Вовик, наш третій, відслужив у п’яту хвилю мобілізації.

Олександр і Микола потрапили в Першу танкову бригаду (селище Гончарівське Чернігівського району).

— Приїхав, як на збори, — пригадує. — Дружина не тримала, бо тоді ще ніхто не розумів, що з нами буде. З Гончарівського перекинули на блокпости в Городнянський район, потім на Ріпкинщину, знов на Городнянщину. Там я пошкодив праву ногу. Пішов уночі, а там закопали стовпчики. Я не бачив, налетів на той стовпчик. Результат — тріщина в коліні. Комбат підписав відпустку. Наклали мені гіпс. Через два тижні подзвонили і комбат, і хлопці. Так і так, їдемо в Ніжин, а звідти в аеропорт. Я гіпс зрізав і за ними. Хоча ще два тижні мав ходити загіпсований. Лікар сказав не навантажувати ногу. А я там, в аеропорту, майже і не навантажував, в АТО ж курорт.

Як тільки приїхали, давай окопуватися. Ще хлопці кажуть, що ніяких обстрілів, навіщо копати. Я їх завірив, як почнуть стріляти, то копати буде пізно. Два дні було тихо. А потім перший обстріл з «Градів». З підкріпленням мало сісти чотири борти. Один приземлився, другий збили, ще два розвернулися і полетіли назад. Дуже ризиковано було їм сідати. Пізніше до нас пробилася частина «вісьмидесятки».

28 липня 2014 року почався масивний обстріл «Градами», — розповідає Олександр. — Я не встиг добігти в укриття. Метрів за десять від мене розірвався снаряд. І його осколком влучило мені в ліву ногу. 10 сантиметрів кістки вибило повністю. У госпіталь потрапив тільки через добу. Зразу був такий шок, що не розумів, чи є біль. Тричі намагався підвестися, та не виходило. Тільки потім дійшло: якщо нога лежить набік, певно, з нею щось сталося. Ввалили медикаменти, які зупиняють кров, медик усе почистив, обробив рану. Інакше, певно б, не зберегли ногу. У кожного бійця було по три ампули знеболювального «Буторфанол». Колов.

— Як казав один боєць: «Завдяки АТО я хоч попробував, що таке наркотик».

— Це точно, — заливається сміхом. — Річ цікава.

— Жінці зразу сказали про поранення?

— Не хотів розстроювати. Так вона по телевізору мене побачила. Як я не ховався від камери, та на милицях тікати важко, зняли мене трохи.

У госпіталях їли краще, ніж удома

— Вертольотом доставили в госпіталь у Харків. Через тиждень — у Вінницю. Повністю зашили ногу. Пробув там місяць. Потім відправили додому «заживати». А далі вже лікувався у Києві. Вирізали з ноги малогомілкову кістку, з таза якусь також. Вкинули туди, де нема. Нарощували. За жодну операцію не платив, робили за державний рахунок. Фіксуючі апарати, що були потрібні, штифт купували волонтери. «Тутор», наприклад, коштує 14 тисяч гривень.

Те, чим кормили в госпіталях за рахунок держави, ми не їли. Годували волонтери. Що замовиш — те і принесуть. Найкраще було у Вінниці. Нас у палаті було четверо. Над палатою взяла шефство колишня працівниця госпіталю, пенсіонерка. Тричі на день приносила їжу. Кормили так, що дома того не їси.

А ще возили на риболовлю. Коропців потягали на вудку. Потім їх віддали тому, хто нас возив. Його дружина почистила, приготувала і назад нам передала вже смажену рибу.

Трохи про міфи аеропорту

— Алкоголю в аеропорту пили багато?

— Хочеш жити — краще бути тверезим, — запевняє боєць. — Стояла величезна бочка, 250 літрів чистого авіаційного спирту, пий, хоч залийся. Та чим більше обстрілів — тим менше пиятики. У нас було чим зайнятися. Як не обстріл, то лопату в руки і окопуємося.

— Говорили, хлопцям їсти-пити не було чого.

— Воду збирали дощову, а їжу скидали з літаків. Достатньо. Звозили в їдальню. Взагалі, головне в АТО — це гумор і жарти. Але не до них було, коли збили літак (говорить про трагедію 14 червня 2014 року, коли бійці так званої ЛНР випустили ракету з переносного ракетно-зенітного комплексу «Ігла». Вона влучила в український військово-транспортний літак «ІЛ-76», в результаті загинуло 9 членів екіпажу та 40 десантників, котрі перебували на борту. — Авт.). Морально складно, моторошно. В інших випадках — головне не брати дурного в голову, а важкого в руки.

— Кажуть, про багатьох загиблих мовчать. Які реальні втрати в Луганському аеропорту?

— За час мого перебування, загинуло 11 бійців.

* * *

— Цього року, крім Лози, гроші на житло має отримати чернігівець Петро Швидкий, — повідомила Ольга Кучерява, начальник відділу персоніфікованого обліку та здійснення контролю за призначенням та виплатою пенсій департаменту соціального захисту населення ОДА. — У 2015 році їх виділили п’ятьом учасникам АТО.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №41 (1588)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: