Мобильная версия сайтаДоторкнутися до стін рідної школи (відео)
Переселення – тяжка то була справа, згадують колишні мешканці Сивок Чернігівського району про те, як їхнє рідне село руйнували під затоплення. Місцева школа знаходилася у приміщенні Михайлівської церкви. Стіни її були заштукатурені і побілені, та на них все одно проступали ікони. Школу розібрали, одну частину вивезли до Новоселівки, а другу – до Радянської Слободи. Там вона стала основою нової школи. Жителі Сивок сорок п’ять років не знали про це, а коли випадково дізналися, вирішили зібратися, щоб доторкнутися до рідних стін.
У кінці шістдесятих років минулого століття цих людей виселили з рідних домівок, а їхню школу, яка знаходилася в приміщенні церкви, розібрали і вивезли. Село Сивки Чернігівського району підпадало під затоплення – створювалося Київське водосховище. Пройшло сорок п’ять років, і сивківці випадково дізналися, що їх рідні стіни не зникли безслідно – частина старої школи стала основою нової, яку у 1968 році відкрили в Радянській Слободі. Директором туди призначили ще зовсім молоду Наталію Александрову. Знайомство з тільки-но привезеною з іншого села будівлею не забуде ніколи. Наталія Александрова, директор Радянсько-слобідської школи (1968-2013 рр.): «Я зайшла в недобудоване приміщення і побачила образи на дерев’яному розписі. Це мене дуже вразило, я стала питати, звідки це, мені розказали, що це привезено із Сивок, а села вже немає».
Села вже немає – страшні слова для сивківців. Людей позбавили рідної землі, де поховані їхні предки. Мабуть тому так багато сумних віршів про це написали його мешканці після переселення. «Сивки не зрівняти з жодним селом, куди б не переїжджали», — каже син тодішнього директора Сивківської школи Василя Савости Олександр. Життя у придніпровських селах було нелегке, розповідає чоловік, під час великих повеней у школі було по коліно води, проте руйнування домівок і переселення люди сприйняли тяжко. Олександр Савоста, син директора Сивківської школи: «Захищали, все що могли, там присилали бригади, щоб демонтувати будинки, так були і бійки навіть. Деякі старі люди просто повимирали – переселилися у інші місця і вже не могли там прижиться».
Два роки тому в Сивках встановили пам’ятний хрест, гроші на який збирали всі сельчани. Вони кожного року їздять до рідного села, зупиняються в будиночку на березі озера. Марія Ребенок, організатор зустрічей жителів с. Сивки: «Заїжджаєм на своє рідне кладовище, де наші родичі поховані, спускаємося до пам’ятного хреста і йдемо дальше».
Коли сивківці дізналися з районної газети, що до стін рідної школи можна доторкнутися, дуже схвилювалися, і вирішили організувати в Радянській Слободі зустріч. І ось нарешті зібралися, охочих ледве вмістив актовий зал – людям важливо зберегти історію для нащадків. Марія Ребенок: «Дуже-дуже-дуже важно, ми раді, ви ж бачите, скільки людей приїхало. Важливо доторкнутися, душа тріпоче, дуже хочеться до стіночки притулиться».
Радянсько-слобідська школа, яка починалася з частини сивківської – невеличкого приміщення, весь час добудовувалась. За роки директорства Наталія Александрова перетворила її у потужний навчальний заклад, який знаходиться у кількох будівлях. Проте частину старої сивківської школи її учні впізнають. Навіть припускають, що вона допомагає успіхам нинішніх школярів, адже стіни, як кажуть, намолені.
«Сівер-центр»
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Экспорт новостей
