«Вашого брата арештовувати ніхто не буде, зразу розстріляють. За такіє дєньгі і за три убивства», - сказав поліцейський сестрі Олександра Маклюка

Добавить новость

Вторник, 1 Декабря 2015 12:21  |  Просмотров: 10677 | Обновлено 2 Декабря 2015 12:19

Інкасатора «ПриватБанку» городнянця Олександра Маклюка оголосили в розшук другого листопада, якраз у день його 35-річчя. За повідомленням поліції, Олександра підозрюють у причетності до розбійного нападу на інкасаторський автомобіль та умисного вбивства трьох співробітників банку.


Олександр Маклюк. Фото надане ГУНП в області

Вони загинули 23 жовтня

23 жовтня троє чернігівських інкасаторів. 46-річний Юрій Магдибор. 43-річний Андрій Новіков та 45-річний Володимир Гончар, поїхали за готівкою до Києва. Завантажили , броньований автомобіль мішки з гривнями, їх було 10 мільйонів 500 тисяч. Та кейс з валютою — 150 тисяч доларів і 30 тисяч євро.

Об 11.38 інкасаторське авто виїхало зі столиці. Існують версії, що грошовоз зупинився на кілька хвилин у Броварах та у селі Прогрес Козелецького району, що категорично заборонено посадовою інструкцією. Автомобіль був обладнаний GPS-навігатором. Тобто з центру (банку) повністю відслідковувався маршрут авто.

О 13.44 у «ПриватБанк» надійшов сигнал, що в машині спрацювала тривожна кнопка. Зв’язок з екіпажем був відсутній. Навігатор показав, що за селом Красне Чернігівського району інкасаторський автомобіль відхилився від маршруту на 200 метрів у бік села Скорінець. 3 банку повідомили міліцію. І з Чернігівського регіонального відділення «ПриватБанку», і з міліції до місця зупинки виїхали групи. У цей час з’ясувалося, що автомобіль горить.

Коли пожежники загасили полум'я, ні залишків грошей у машині, ні пломб інкасаторських мішків не було, лише обвуглені рулончики стрічки для банкомата. Тіла інкасаторів дуже обгоріли. Особливо голови і ноги. Водій сидів на своєму місці, трохи нахиливши голову на колегу, який був поруч. Той схилився до віконця. Третій член бригади лежав за кабіною, біля дверцят відсіку, де зберігаються гроші. Двері були відчинені. Судячи з положення тіл, на момент горіння автомобіля чоловіки і не намагалися вибратися з авто. Було призначено низку експертиз, у тому числі ДНК. Остання підтвердила, що це справді тіла інкасаторів.

17 листопада в Чернігові на кладовищі «Яцево» рідня попрощалася з Андрієм Новіком. Володимира Гончара поховали на цвинтарі на Котах (район Чернігова) на кілька днів раніше. На могилах багато вінків. Від «ПриватБанку» ні на одній, ні на іншій не помітила. Юрія Магдибора теж поховали. Кожного у закритій труні, бо тіла сильно попеклися, м’язи і нутрощі було видно. Температура горіння була така висока, що броньоване лобове скло розплавилося і сіра маса потекла в салон. Проте уцілів мобільник Володимира Гончара, лише трохи обплавився корпус. Кажуть, у цьому телефоні були розписані коди на капсулу (сейф), що був у інкасаторському авто. Ймовірно, розбійники ним скористалися. Потім покинули в надії, що телефон згорить.

Читайте також: Инкассаторы упокоились на «Яцево» и на Котах

За місяць від дня нападу поліція нікого не затримала. Не встановлено і місцезнаходження грошей. Деталі розслідування тримають у таємниці. Справа дуже резонансна, це породжує безліч чуток.

Оголошений у розшук

Минулого тижня Едуард Альохін, в. о. начальника Головного управління Національної поліції в області повідомив, що смерть інкасаторів настала внаслідок удушення продуктами горіння. Поліція під час розслідування відпрацьовувала різні версії нападу. До кола підозрюваних потрапило тридцять осіб. Їх усіх перевірили. Під час перевірки виникла підозра в причетності до скоєння розбійного нападу на інкасаторів їх колеги. Через ряд технічних моментів його не затримали відразу. Він зник. Тому був оголошений у розшук. Едуард Альохін уточнив: це не означає, що саме він вбив інкасаторів. Говорити про його роль у цій справі можна буде лише після затримання та з'ясування обставин.

Читайте також: 35-летнего жителя Городни подозревают в причастности к убийству троих инкассаторов

Нині поліція та служба безпеки банку ведуть паралельні розслідування. Як за ниточку, вхопилися за пошук підозрюваного Олександра Маклюка, в надії, що чергова розмова з ним прояснить хоч щось у цій мутній історії. За словами рідних Олександра, поліція опитувала його аж п’ять годин. Було це 26 жовтня. Після тієї бесіди він вийшов розстроєний, ледь не плакав. Сказав товаришу: «Все хочуть повісити на мене». Ввечері повернувся додому без настрою, пригнічений. Невдовзі, близько дев’ятої вечора, пішов з дому і безвісти зник. Через кілька днів після цього поліція нагрянула з обшуками до рідних, друзів, кумів Олександра Маклюка.

У Маклюка – алібі?

— Третього листопада я збирала дітей до школи, аж у двір зайшло шестеро у цивільному. Один з них ще у веранді сказав: «Вашого брата арестовувать ніхто не буде, зразу розстріляють. За такіє дєньгі і за три убивства», — пригадує 37-річна Марина, сестра Олександра.

— Показали ухвалу суду про проведення обшуку, — жінка простягає документ. Цитата з ухвали Новозаводського суду Чернігова від 28 жовтня 2015 року: «Допитаний як свідок Маклюк Олександр Дмитрович показав, що він проживає разом із дружиною Маклюк Юлією у селі Радянська Слобода Чернігівського району. Він працює з січня 2014 року в Чернігівському управлінні ПАТ «ПриватБанк» на посаді водія-інкасатора, охоронника. 23.10.2015 року о 7.35 він прийшов на роботу, де приймав участь у нараді відділу інкасаторів. Того дня він був після нічного чергування, тому мав вихідний. Після наради, приблизно о 9.00, він пішов до Центрального ринку Чернігова. Після чого поїхав додому та протягом дня був дома. Приблизно о 12.00 зустрів сина зі школи в селі Радянська Слобода та пішов додому. Близько 15.00 він поїхав до Чернігова, де в аптеці по вулиці Щорса, 55 купив препарат від опіків. Після чого пішов до дитячого садка №37 забрати доньку. Забравши її з садка, він поїхав додому. Також Маклюк показав, що 22.10.2015 у вечірній час після чергування удома чистив чайник від накипу, для чого кип’ятив його, і пара з чайника потрапила йому на праву руку, обличчя та вухо з правого боку, в результаті чого по ушкодженій поверхні тіла утворився сильний опік.
...У день скоєння злочину Олександр Маклюк був вихідним. 25.10.2015 року прийшов на роботу з опіками на обличчі та руці. На даний час місцезнаходження останнього не відоме. За місцем проживання відсутній, на роботі не з’являється, мобільний телефон відключений».

— Перерили все в будинку, лазили на горище. Забрали гроші (у мене є ветеринарний кіоск) і мобільні телефони. Навіть дитячі. Гроші згодом повернули. Вони перевіряли їх за номерами і серіями, — розповідає Марина. — Як можна звинуватити людину, базуючись лише на припущеннях? Я читала, о котрій автомобіль виїхав з Києва. Коли горів. На той час брат, судячи з пояснень, був дома, зустрічав сина зі школи. Думаю, це було навіть пізніше, ніж о 12 годині дня. Оскільки уроки закінчуються після опівдня. Сашу з сином мали бачити і учні, і односельці. Він їхав за донькою до садка в Чернігів. До міста ходить лише кілька автобусів (маршруток), можна перевірити його слова. Брехня, що у Саші нібито зламався автомобіль і він зупинив інкасаторську машину. Автомобіля у брата немає. Він продав його давно.

«Саша вразливий. Коли порося ріжуть, навіть держати боїться»

— По життю я сильна жінка, ніколи не плачу, та вже нерви не витримують, — говорить 59-річна Зінаїда Маклюк, мати Олександра.

— Де Саша? Що з ним? Як розповіла невістка, він не взяв з собою ні українського, ні закордонного паспортів. Зброя (пістолет-травматик) вдома. Я на його покупку давала сину тисячу гривень. Бо без власного пістолета не приймали на роботу в банк. Нині все забрала поліція. Не знаю, що вже й думати. Пліткують про сина Льошу. Так він справді був рік в АТО. Служив у Пісках. Влітку повернувся. У рюкзаку були його речі. Він залишав їх дома у Городні. Сам мешкає в гуртожитку у столиці. Я речі перепрала, бо тхнули війною. Троє штанів Альошиних забрали при обшуку, все до них принюхувались. Побували в нього в гуртожитку у Києві. Ніяких претензій до нього немає. Проводили обшук у Саші вдома, у Слободі. Город перекопали. І в селі Мощенка, де живе мама дівчини Сашиного друга, теж город копали. Думали, що гроші закопані. І в кумів побували. Та хіба не видно, що город не чіпаний з тих пір, як врожай зібрали.

Саша в нас вразливий, вбити нікого не може. Коли служив в армії, на Західній Україні, якраз величезна повінь була. Плавало багато трупів. Побачене переживав навіть після дембеля. Ночами прокидався від тих кошмарів, кричав. Довелося до бабки звертатися, щоб відшептали. Тому я не вірю, що син має хоч якийсь стосунок до історії інкасаторів, — говорить мати. — Саша дуже любить дітей. Вані дев’ять років, Ані — чотири. Онучка за ним ого як. Не міг Саша, нічого не пояснивши, покинути сім’ю. На жаль, останнім часом не говорила з сином. Була головою виборчої комісії, справ сила-силенна. Коли вже після виборів їздила до них, бачила, що за будинком та за сім’єю слідкували. Я помітила червону машину. Якщо за ним слідкували, то як він міг зникнути? Я теж подала заяву до поліції про зникнення сина. Минуло два тижні, ніхто нічого нам не каже.

— А що їм казать? — зітхає батько, 64-річний Дмитро Петрович. — Я вже все проаналізував. Сім’я опіків не помітила. Чи перевірила поліція їх походження? Опіки від пари і відкритого вогню відрізняються. Чи ходили до аптеки, щоб перевірити синові слова? Він же нікуди не ховався. Ходив на роботу, давав пояснення. Діти говорили, що тато ледь не плакав, коли дізнався, що загинули його товариші.
Зробили все це професіонали. Вони знали, яку суму хлопці везуть. Я в перші дні почув по телевізору, що машину чимось залили, аби ніяких слідів не лишилося.

Вставка від автора. Після цих слів Дмитра Маклюка у мене в голові «клацнуло». Через три години після того, як автомобіль згорів, я була біля нього. Заглянула всередину. Чула крик правоохоронців: «Ствол. Один ствол нашли». Тоді я залишила поза увагою, що не відчула запаху згареного. Зазвичай на пожарищі чи місці, де згоріла машина, тривалий час тхне паленим. Цей їдкий запах просочує одяг, волосся. Та біля авто специфічного смороду не було.

— Я припускаю, — чоловік загинає пальці, — що сина утримує або служба безпеки банку, або поліція, може, СБУ, в крайньому разі, бандити. Усіх цікавить, де гроші. Під тортурами можна зізнатися в чому завгодно. Але якщо людина не брала і не знає, то не зможе показати місця, де вони знаходяться, — розмірковує чоловік. — Думаю, хочуть усе звалити на сина. Він єдиний не з силових структур, хто працював там інкасатором. Син розповідав, що працюють люди з різним минулим. Один зі спецслужб, брав участь у штурмі палацу Аміна в Афганістані. Тоді дев’ятеро наших вирізали 30 охоронців Аміна. Згадував про капітана міліції, прийшов цього літа, родич-начальник таким способом заховав його від відправки в АТО. Тепер колеги нагинають голови і відмовчуються, коли їх розпитують про Сашу. Я не вірю, що син міг таке зробити, не того він виховання. Коли порося ріжуть, навіть держати боїться.

— Можливо, Олександра не утримують, а він, як колишній прикордонник, зміг перебратися до Росії?
— Коли то було, що він служив. Більше десяти років тому. Відбув півтора контракту. В копицях ночували. Чорних, які переходили кордон, ловили. Тепер не ті часи. Кордон з Росією охороняється дуже пильно. Та й усі документи сина лишилися вдома.

«Опіків не бачила»

Дружина Олександра Юлія працює у Господарському суді. Поговорили телефоном.

— Опіків ні на голові, ні на руках чоловіка я не бачила. Три дні він ходив на роботу, і нічого. Ввечері 26-го Саша повернувся додому пригнічений. Нічого не розповідав. Ні документів, ні грошей, ні речей не брав. Узяв рюкзак, з яким прийшов з роботи, і мовчки пішов з дому. Після того як пропав, уже з поліції я дізналася, що його опитували як свідка. В той день, як таке сталося з інкасаторським автомобілем, чоловік був вихідний. Забрав сина зі школи. Ми зідзвонювалися. Говорив, що забрав сина і їхатиме в Чернігів за донькою в садочок.

— Чи перевіряла поліція його алібі?
— Припускаю, що ні. Я хотіла дізнатися хоч щось. У поліції нічого не розповідають. Просила ознайомитися з матеріалами справи, відмовили. Сказали: «Ви проходите як свідок», і все. Сподіваюся, що Саша живий. Дітям кажу, що їх тато найкращий.

— Це шок для сім’ї, — коментує оголошення Олександра в розшук його тесть, колишній сільський голова Хрипівки Городнянського району Володимир Міненко. — Про історію з інкасаторським автомобілем я дізнався від родича з Дніпропетровська. Він подзвонив, поцікавився у мене, що сталося. Сашу я бачив 23 жовтня. Надвечір я заїхав забрати дружину, вона бавилася з онуками. Привітався з ним за руку, опіків на ній не бачив. Де він тепер, і гадки не маємо. Були у бабки. Сказала, що живий. Погано, що на нього все вішають. Саша людина м’яка, качку дома не заріже. Обшуки були у сватів, у кумів, у знайомих. Городнею плітки ходили, що у нас вдома півтора кілограма банківського золота знайшли. Хоча Саша працює в банку недавно. До цього їздив на заробітки. Правди ж ніхто не каже. Нас у розслідування не посвячують. Читаємо версії і домисли, а іноді і цілковиту маячню, — говорить Володимир Миколайович.

Тим часом у кримінальному провадженні за фактом розбійного нападу та вбивства інкасаторів фігурують невстановлені особи. З ухвали суду: «23.10 2015 в денний час невстановлені особи, знаходячись у лісосмузі на дорозі між селами Красне та Скорінець Чернігівського району, з корисливих мотивів вчинили вбивство трьох потерпілих, які знаходилися в автомобілі «Фольксваген», після чого заволоділи грошовими коштами, які були в автомобілі, підпалили його та втекли з місця події.
...Під час огляду автомобіля виявлено та вилучено стріляну гільзу з маркуванням «38x38». Згідно з висновком експерта, гільза є частиною патрона калібру 7,62 міліметра до нарізної зброї зразка 1930-33 року. Використовується також для стрільби з пістопетів-кулеметів ППДП, НПШ, ПНС і з іноземною зброєю, чехословацьким пістолетом СІ-52, пістолетами-кулеметами китайських типів 50, 54, 64, югославським М-56, корейського типу 45. Іранським М-52, в’єтнамським К-50М».

— Чи перевіряла поліція алібі Олександра Маклюка?
У секторі комунікації Головного управління Національної поліції відповіли, що це таємниця слідства. Наразі тривають слідчі дії.

Чим більше таємниць у слідства, тим більше запитань у рідних та журналістів. Речі Олексія Маклюка міліція вже повернула рідним. Мобільні телефони членів родини теж.

Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №48 (1542)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: