Як живе анексований Крим. Інтерв’ю зсередини

З початком російської агресії на Донбасі, спершу із засиланням Путіним туди своїх бойовиків різного ступеню опохмеленості, а тоді й із прямими бойовими діями з боку Росії, інтерес до теми Криму в українських ЗМІ значно впав - є справи більш нагальні. Тим не менш, періодично спливаючи у пресі, ця тема відображає для проросійських елементів картину не зовсім радісну: пусті пляжі та набережні із мордатим ОМОНом, значно поріділий асортимент продуктів у магазинах, багатокілометрові черги на Керченській переправі, та безліч інших принад русского міра.

Тим не менш, преса пресою, а із перших вуст почути, як живеться у Криму новому, окупованому, завжди цікавіше. Тому, коли не так давно я дізнався, що є людина, яка працює у Криму щоліта, і цього року теж поїхала туди, незважаючи на політичну ситуацію, тут же напросився на інтерв’ю. Отже, про курортний Крим-2014.

Взагалі-то, в Криму я працюю вже не перший рік, їжджу на сезон до одного із курортних селищ недалеко від Алушти, Малоріченського. Там є Музей Катастроф на водах, де я проводжу екскурсії для туристів. Відповідно, Крим я знаю дуже добре, встиг об’їхати вздовж і впоперек, за ці роки він став для мене як рідним. Під час самої анексії мене там ще не було, поїхав працювати я з початком сезону, десь приблизно в кінці квітня.

Про політику стараюся там ні з ким не спілкуватися. Я людина з музею, займаюся культурною діяльністю, політики у нас ніякої немає, і ми стараємося до неї відношення не мати.

Особисто до мене у місцевих ставлення не змінилося ніяк, хоча ті, з ким ми давно знайомі, знають, що я з України. Відносини як були добрими, так і залишаються, і треба продовжувати їх зберігати. Проте, видно, що більшості місцевих приємно, що вони тепер у Росії.

У Криму цікавий народ живе. Там не варто сильно людям довіряти. І не відтепер, після того, як їх забрала Росія. Так було завжди. Багато людей там заздрісних, жадібних. Обдурити тебе, де можна - запросто обдурять.

Взагалі-то, зараз у Криму цікава ситуація складується. Севастополь та Сімферополь, де проживає більшість населення, основні міста півострова, за рахунок туристів ніколи не жили, і тому їм абсолютно все рівно, будуть курортники чи їх не буде. Тому вони ніяких особливих втрат і не відчувають.

Але і населення інших населених пунктів, його переважна більшість, все одно за Росію, і сподіваються на покращення, яке настане колись у майбутньому. Сподівання ідуть на те, що колись побудують міст через Керченську протоку, і якщо не цього року, то наступного, але люди до Криму знову поїдуть.

Місцеві, дивлячись по настроям, готові терпіти незручності, зниження доходів, аби лише була Росія. Там же пенсії підняли, зарплати бюджетникам. Але ж бюджетників там небагато. Всі інші дійсно переживають. Тим більше, ще зими не було. Що буде після неї - невідомо.

Коли їдеш із Криму, наші прикордонники дуже уважно перевіряють кримчан. Кажуть, інколи навіть знімають із поїздів, хоча я особисто і не бачив. Зі мною в купе їхала пара, хлопець із дівчиною. Хлопець хоч і з Криму, але громадянство Росії не прийняв, дівчина його живе в Україні, а він їхав по роботі. І от у прикордонників до нього були питання, виясняли, чого він в Україну їде, попросили документальне підтвердження, що він їде по роботі. Я так розумію, всіх чоловіків із Криму перевіряють дуже прискіпливо.

Взагалі, щодо в’їзду в Крим та виїзду з нього, особисто у нас проблем ні разу не було, ні машиною, ні поїздом. Особливо не обшукували ні українські прикордонники, ні російські. Документи перевірили без додаткових питань і все. Але знайомі розказували, що буває й по-іншому.

Особливого продуктового колапсу я в Криму не спостерігав. На кордоні, правда, бачив, стояли довжелезні черги вантажівок. Казали, що Росія хотіла заборонити нашу продукцію, але швидко виявилося, що їх товари значно дорожчі, і тоді знову дозволила. Приїхавши працювати в кінці квітня, помітив лише, що продуктів стало менше. Дещо знизився їх асортимент. Але практично всі продукти харчування, як і раніше, на полицях стоять українські.

А от ціни виросли помітно, зараз там все коштує відсотків на 20-30 вище, ніж у нас.

У нас у Малорічці пляж пустий. Порівняно із минулими роками, курортників відсотків тридцять. Переважно росіяни, але і з України людей зустрічав: Донецьк, Харків, навіть із Києва були. Іноді чутно українську мову, ніхто на неї агресивно не реагує. Казали, що у Севастополі це може погано закінчитися. Але у нас щоб хтось ображав за українську мову, мені чути не доводилося. Тут людям все рівно, якою мовою ти говориш, аби гроші їм приносив. Будуть перебирати - зиму не перезимують.

У музеї теж відвідувачів дуже мало. Але дивна ситуація із тими, хто приїхав із Росії. Раніше, в минулі роки із росіянами було дуже важко працювати. А зараз стало набагато легше. Я так здогадуюся, їм спокійно жити не дозволяло те, що вони вважають Крим своїм, але при цьому фактично знаходяться в гостях у українців. І вели вони себе при цьому не зовсім коректно. Зараз, мабуть, вони відчули себе вдома, і стали вести себе більш-менш нормально.

Із засиллям силовиків особливо стикатися не доводилося. Багато так званої “самооборони” на вокзалі у Сімферополі бачив, коли назад поїздом повертався. А нещодавно ОМОН маски-шоу влаштовував. Приїхали “Уралом” із автоматами, у бронежилетах. Виходиш на набережну, а вони - хто на пірсі стоїть, хто в кафе сидить… Потім місцеві сказали, що міліція ходила по кафе, спілкувалася про щось із їх господарями.

Місцеві дуже сильно підтримують так званих “ополченців” на Донбасі. Навіть ті, хто війну не схвалює, все одно активно на боці Росії. Пропаганда, що ллється із екранів, має сильну дію. Тому, що кажуть з екранів, про слов’янський геноцид і т.д. всі вірять. При цьому дуже сильно люди бояться Правого сектору, якого наживу ніхто й не бачив. Він їм ввижається просто усюди.

Взагалі, мені там знаходитися зараз не дуже приємно зі зрозумілих причин. Я українець, і те, що там так брутально відбулося, має для мене значення. Тому я не знаю, як буде далі, і планів ніяких не будую. Поки працюється - працюю, а далі буде видно. Морально це важко, на наступний сезон нічого сказати не можу. Я віддав музею не один рік, а він тепер як валіза без ручки - нести важко, кинути жаль.

Зайшов у музей якийсь силовик, сам із Донецьку. Побачив, звідки ми. Ми й не приховуємо,  документи є всі. В основному всім відвідувачам до цього діла немає. А цей як дізнався, що ми з України - почав дуже жорстко наїжджати, розказувати, що нам тут не місце, щоб валили до біса. Пішов зі словами: “Будьте, хлопці, обережніше”.

Хтось із відвідувачів написав у книзі відгуків “Слава Україні”. Тут же у відгуках під ним почалися коментарі із побажаннями тим, хто писав, опинитися на “Титаніку”. Ще було таке, люди після екскурсії залишили нам гарний відгук, і приписали українською “Із любов’ю з Донецька, слава Україні”.  Так що не весь Донбас проросійський.

Випадково став свідком розмови, один чоловік розказував іншому, що відбував строк десь у Донецькій області. Казав, що там його випустили із в’язниці бойовики і примушували брати зброю і воювати на їх боці. Але той якимись правдами й неправдами зміг від них втекти і повернутися додому.

Раніше подібні історії я чув тільки десь у новинах, а тут довелося на свої вуха. Стараюся новини фільтрувати, не вірити всьому підряд, але це, схоже, так і є.

Спілкувався із працівниками заводу “Масандра”. Ті дуже переживають, що кримське вино тепер стане не таким якісним, як раніше. В Росії виноробство не розвинене, і немовби відтепер будуть гнати кількість, приносячи в жертву якість. А багато відомих  марок вин взагалі припинять своє існування.

Щоб повернулася довіра між народами, треба припинити пропаганду.
Більше це, звісно, стосується Росії. Адже в першу чергу все формується не особистими відносинами, а тим, що подають ЗМІ.
В цілому, в Криму заборонено доступ до деяких проукраїнських джерел інформації, групи “Євромайдан”, деяких інших. Інколи виникають перебої із доступом до сайту каналу «1+1».

Моя колега пішла в один із магазинчиків на набережній купити подарунок подрузі. Так продавчиня коли дізналася, що дівчина із України, цілий пакет іграшок їй подарувала безкоштовно. А через тиждень колега знову була в тому ж місці, привіталася із власницею магазинчику, так та їй ще щось подарувала знову.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.