Політех отримав статус Національний. Інтерв'ю з ректором іституту Сергієм Шкарлетом

- Початок розмови буде дещо несподіваним. Ви й досі залишаєтеся наймолодшим ректором настільки престижного закладу в системі вищої освіти України?

- Так.

- Цікаво, що чверть століття тому ваш покірний слуга був наймолодшим власним кореспондентом Держтелерадіо УРСР ,який висвітлював життя Чернігівщини.


І раптовості нашого інтерв’ю тривають. Друге запитання... Нещодавно до мене звернулася схвильована сусідка. ЇЇ внучку,тривало безробітну після закінчення теж університету, але педагогічного, наполегливо запрошували виїхати - точніше, бути вивезеною - за рубіж для проходження невідомо яких курсів і подальшої потім високооплачуваної роботи. Згадавши про пригоди українських секс-рабинь, я вжахнувся. І довелося докласти чимало зусиль, щоб цю оборудку поламати. Найбільша проблема була з пориваннями дівчати, яка прагнула самореалізації під явним психологічним впливом «роботодавця».

Отож, ваша оцінка перспектив молодих людей з палаючими очима після отримання довговиборюваного диплома.

- Висловлю парадоксальну дещо річ. В умовах глобалізованого світу серйозний роботодавець - не з тих, хто трапився врятованій вами юнці - все менше звертає увагу на сам диплом. Бо цей папір є, кажучи мовою математиків, умовою необхідною. Але - не достатньою.

- Я закінчував спершу фізмат, тому цю тезу добре розумію.

- Тим краще. Для загалу поясню, що це взаємопов’язані терміни, які вимагають неодмінної присутності обох.
Диплом, красива палітурка - це гарно. Але треба дивитися, що стоїть за цим документом. Коли три роки тому колектив довірив мені очолити Чернігівський технологічний, я почав ні мало не багато, як зі зміни цільових напрямків цього вузу. Звалося це так : «Студент - перш за все». Ми повині випустити людину не тільки з красивою «скоринкою», але й з гідним багажем, який за цим дипломом стоїть.

Зміни ніколи не відбуваються просто і зразу. Ми оновлюємо і програми свої навчальні, і практичну підготовку. Головне - подальше успішне працевлаштування студента, його конкурентна перевага у тісному зв’язку з вимогами часу. Це - нагальний чинник не тільки в Україні. В Росії, Німеччині, Франції та сама картина.

Істотне спостереження. В тих же програмах центрів зайнятості є такі перетини, які дають змогу інженеру-технологу знайти роботу, скажімо, виконроба. Або й навіть у банку, в аграрній фірмі. Тому що справа не в кількості накопиченої інформації, а в глибині та інтенсивності її осмислення.

А коли повернутися до згаданої вами дівчинки з чарівним принцем, котрий кудись - невідомо куди й навіщо!- відвезе... І підростаючому поколінню, і їх батькам я б наполегливо радив зрозуміти, що тільки важка й копітка праця на кожному кроці, постійне самовдосконалення забезпечать успіх. І не допоможе тут найдосконаліший викладач, якщо молода людина не прагне працювати.

- Свого часу Томас Едісон, нині дещо призабутий, але великий винахідник - одна лампочка розжарювання чого варта! - казав, що геній на один відсоток складається з таланту...

- А на дев’яносто дев’ять процентів - з поту. Тяжкої, виснажливої, наполегливої,але й надихаючої праці. Над собою.

Університет, насамперед, має навчити вчитися. Розвивати самого себе.


В практичному плані - ми сьогодні з обласною радою, міською радою намагаємося створити такий собі центр студентський , котрий би взаємодіяв з центром зайнятості, роботодавцями. В рамках тих державних програм, яких мусимо дотримуватися, шукаємо шляхів, які підвищать запитаність наших випускників.

- Оскільки , як жартував відомий американський фантаст Рей Бредбері, хочеш все життя байдикувати - полюби свою роботу...

- Але спершу її треба знайти.

І тут можу навести отакий факт. У 2012 році в Чернігівській області проходив офіційний аудит стосовно працевлаштування вихованців усіх навчальних закладів Чернігівщини. Найвищим виявився рівень тоді ще державного - не Національного - технологічного університету. Дев’яносто сім і вісім десятих відсотка.

Я ж не стверджую, що всі вони влаштувалися суто за фахом. Але отримали перше в житті робоче місце! Проводили ми в цьому напрямку певну роботу, вона триває - круглий стіл з підприємцями, зокрема. Адже це, передусім, соціальна проблема! Дуже гостра для суспільства. І без взаємодії всіх зацікавлених, і бізнесменів, і владних структур, і освітніх закладів тут неможливо.

- Що ж...Ви, як фахівець, знаєте, що в системотехніці є просте положення - ефективність об’єднаних в певну структуру елементів завжди набагато вища від їх розрізненого набору.

- Ще є поняття синергетики, схемотехніки...Радий спілкуватися однією мовою.

- А тепер повертаємося до головного. Реалізації вже достатньо означеної мети силами університету.

- Нагадаю - повністю переглянули всі програми підготовки. Якщо ми працюємо на студента - ми працюємо на замовника. Якому повинні видати якісний продукт.

- А тут виникає непростий момент. Ось воно вступило, оце дитя, крізь гострокіл екзаменів, а вийде лише через чотири роки. Тим часом ситуація на ринку праці може різко помінятися. Більше того, це станеться неодмінно! І ви маєте це прогнозувати.

Як казав Антуан де Сент-Екзюпері устами одного зі своїх навйпривабливіших літературних персонажів, Маленького принца - ми відповідаємо за тих, кого приручили...

- Ось саме тому мені приємно спілкуватися з вами, математиком за освітою, котрий знається на синергетиці і системотехніці. Оскільки картина світу збирається з маленьких клаптиків, мозаїки, смальти - як фрески старовинних соборів. І вийде або щось пістряво-строкате, або єдиний довершений образ.

От ми й вибудовуємо навчальний цикл, виходячи з необхідних задля професійної адаптації студента критеріїв. Людина має вийти з наших стін і мати конкурентні переваги перед продуктом інших вузів. Адже навколо робочих місць дуже велика тиснява!

А тому ми ще й доклали серйозних зусиль, щоб атестуватися за міжнародними стандартами. Два роки готувалися, преформатували всі процеси, цільову спрямованість нашої підготовки і отримали міжнародний сертифікат якості.

Завдяки цьому маємо можливість виходити на співпрацю з провідними вищими освітніми закладами Європи, Сполучених Штатів, навіть Латинської Америки. Щоб гармонізувати не тільки наукові, але й трудові взаємини. Адже зараз чимало молоді виїжджає, наприклад, до Польщі, інших країн. У глобалізованому світі вже з’явився термін - транснаціональні знання. А Чернігівщина географічно є великим транзитером на шляхах, де перетинаються інтереси від Китаю до Великобританії і Скандинавії. І в цей вир втягується молодь, яка , завдяки нашій освіті, знаходить можливість зробити розумний вибір.

- Було б з-поміж кого вибирати...

- Маємо багато договорів - з поляками, болгарами, німцями, шведами, американцями. На черзі - співробітництво з Туреччиною.

- Отут виникає достатньо болюче питання. Як на мене - журналіста, письменника - однією з найбільших бід українців є одвічний комплекс меншовартості. Підтримуваний дуже вміло і плідно з багатьох напрямків.

Але я бачу, що над вами, керівником одного з провідних вузів нашого регіону, цей комплекс анітрохи не тяжіє.

- І я докладаю всіх зусиль, аби навіть оцього вірусу меншовартості в нас не заводилося. Ми здатні конкурувати і з Києвом, і з Харковом, котрі здавна могли дещо пояснити європейцям в царині сучасних технологій.

- Шоправда, в мілітаризованих переважно науково-економічних галузях. Але, якщо вдуматися, то рубежі нашої оборони якраз і проходять в людських душах.

Надто, якщо ці люди - молоді.

"Чернігівщина" №43 (423) від 24 жовтня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: