Чому про тe, ким може бути папа, співають на шкільній лінійці 1 вересня?!
Чому про тe, ким може бути папа, співають на шкільній лінійці 1 вересня?!
Давно те було. Країну маємо тепер вже не таку неосяжну» і газети у нас далеко не всі є -підкованими ідеологічно». Бо ж зовсім недавно вже двадцять другу річницю державної незалежності відсвяткувала Україна... І хоча я особисто своїх рідних школяриків не маю (старший син давно переріс школу, а менший до неї ще замалий), захотілося мені подивитися, як то воно тепер відбувається - оте святкування.
Отже, 1 вересня 2013 року. Чернігів. Неділя. Ранок. Сонячно, незважаючи на «погрози» синоптиків, тісно у міських маршрутках, гамірно на підході до шкільного подвір’я. Навчальний заклад я не обирав спеціально, а пішов туди, куди, як кажуть, «ноги несли».
Прийшов. Подивився. Послухав. Що ж, свято як свято, що про нього писати, але... Про дещо все ж таки сказати хочу. І до початку лінійки, й під час неї лунали веселі пісні, розраховані на дитячі серця. Та вразило не те, що лунали, а те - які пісні! Українською мовою не почув жодної!
Слух зомбувапо оте давнє: «Учат в школе, учат в школе, учат в школе...», «Первоклашка, первоклассник, у тебя сегодня праздник...» Директор, вчителі, учні говорили державною мовою - і обов’язково про патріотизм, любов до України тощо. А між отими виступами лилися пісеньки державною мовою... сусідньої держави.
Чому?! Інтернаціоналізм в «действии» чи, може, таким чином рекламується майбутня злощасна «регіональна» мова для Чернігова і Чернігівщини?! Не думаю. Думаю інше, а саме - за оті згадані 22 роки незалежності в освітянських колах України ніхто не подумав про те, що варто б у композиторів чи поетів замовити написання циклу дитячих пісень, які б можна було використовувати на таких заходах.
Ну, зрозуміло, доки відповідним міністерством «рулить» Табачник, то тут «ловити» нічого. Але ж нещодавно при владі були ті, котрі називали себе не інакше як націонал-патріотами. Куди вони дивилися? Чим займалися і що слухали?
Особливо ж «весело» було слухати перед початком лінійки в школі з українською мовою викладання пісеньку зі словами «Папа может быть кем угодно, только мамой не может быть»... Слова, даруйте, дурнуваті, але ж справедливі. Ну, справді, на ті часи, коли оті слова писалися, так і було. Та, подумалось, нині світ докотився вже до того, що і папа може бути... мамою. Я маю на увазі оті «чудеса», які чинять західні ліберали, узаконюючи одностатеві шлюби та ще й дозволяючи отим «парочкам»... всиновлювати дітей! І як в цій ситуації підростаючій дитині розібрати - хто у неї мама, а хто папа?
Спасибі депутатам українського парламенту, - вони не підтримують згаданих вище «демократичних цінностей», тож поки що наше суспільство не «докотилося» до такої ситуації. Але ж час іде, ліберали набирають сили і верещать на кожному розі, що без всіляких узаконених преференцій для осіб «цікавої» сексуальної орієнтації Україну в Європу не пустять. То, може, хай краще не пускають? Але я відхилився від теми...
Закінчу оцей свій «крик душі» запитанням: хто і коли подумає про те, що давно час втрутитися у ситуацію з неукраїнською піснею для української дитини? Патріотизму ані 1 вересня, ні в будь-який інший день від «папа может...» під час урочистостей не додасться! Чи не варто організувати спеціальні конкурси - і з преміями й з лауреатами - для народження саме української дитячої пісні. І тоді свято 1 вересня виглядатиме трохи по-іншому. Я в цьому переконаний.
P.S
Я свідомо не називаю школу, куди я завітав 1 вересня. Навіщо? Гадаю, що такі ж струхлявілі диски з не менш давніми пісеньками прокручували у День знань і в багатьох інших навчальних закладах, і не лише Чернігова.
Олександр Супронюк, газета "Чернігівщина" №36 (416) від 5 вересня 2013
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.