Формула успіху ковбас від фермера

Нині СФГ «Колос» плідно працює у тандемі з власним підсобним господарством, де виробляють «Ковбаси від фермера» торгової марки «Ратибор II». Мета спільна - постачання на стіл споживачів виключно високоякісної продукції.

 

 

У 1993 році звичайний сільський житель Віктор Труш разом з дружиною Надією взяли в оренду ЗО гектарів землі. Вирішили вирощувати зернові культури.

 

- Все йшло начебто за планом, і врешті-решт постало питання - куди ж цю продукцію реалізувати? До речі, у 90-тих роках чимало господарників мали таку ж проблему, - розповідає керівник «Колосу» Віктор Владиславович Труш. - Замислилися: щось треба вирішувати, абй зерно не пропало. Закупили свиней, виростили, поїхали на Ніжинський переробний завод,, аж виявилося, що наша сировина... нікому не потрібна. Своєї, кажуть, нікуди дівати. Спробували перекупникам на базар віддавати, та невдовзі зрозуміли, що г це не вихід. Почали будувати власне підсобне господарство. Працювали ми удвох із дружиною, потім До нас приєднався економіст Віктор Зеленський (він нині є моїм заступником). З роками наше господарство розширювалося, розвивалося, з’являлися нові й нові робочі місця...

 

 

Новітні форми та методи господарювання, застосування сучасних технологій у рослинництві і тваринництві тепер дозволяють господарству бути рентабельним і займати передові місця в області. Все це є підсумком двадцятирічної невтомної і відповідальної праці колективу під керівництвом успішного господарника Віктора Труша.

Загальна площа посівів СФГ «Колос» нині складає близько 8000 гектарів. Спеціалізується господарство на вирощуванні зернових та технічних культур, що дає можливість прогодувати понад,5000 голів великої рогатої худоби, стільки ж свиней та  чотири десятки коней. Фіналом замкнутого циклу виробництва є ковбасні вироби, копченості, напівфабрикати. Продукцію, вирощену на фермах, переробляють у власних забійному та м’ясопереробному цехах.

 

- Нам вигідно, що ми ні від кого не залежимо. Для виготовлення ковбас підприємство використовує сучасну технологічну лінію австрійського виробництва. В 2010 році на території ковбасного цеху була введена в експлуатацію одна з найкращих в області лабораторія для перевірки якості продукції. Асортимент наш налічує понад сто видів м’ясних виробів під торговою маркою «Ратибор II». Головним для нас є випуск смачного якісного продукту. Більш того, наш товар: і досі виготовляють з дотриманням ГОСТів радянських часів. Був такий період, що наші виробничі потужності почали більш стрімко розвиватися за господарство. Тож довелося закупити сировину в Польщі. Коли я побачив їхнє сало, хотів уже нараду Збирати, мовляв, дивіться, який має бути продукт. Гарні товсті шматки з сімома прорізями м’яса. Я про таке навіть не чув. Та коли ми виготовили з цього сала продукцію, вона виявилася на смак «ніякою»! Де ще раз доводить просту істину - своє найкраще! Тому ми й почали збільшувати поголів’я і стовідсотково покривати своє виробництво.

 

Голова СФГ «Колос» запевняє, що в своїй діяльності ніколи не опускався до того, щоб десь і когось обдурити. Увесь процес виробництва Віктор Труш контролює сам, постійно спілкуючись зі споживачами та щомісяця перевіряючи книги скарг і пропозицій у торгівельних центрах.

 

- Коли мені потрібна ковбаса, на замовлення собі не роблю, посміхається пан Віктор, - а купую на Складі, звідки вона постачається у звичайні крамниці.

 

Недарма ж за результатами конкурсу «100 кращих товарів», який щорічно проводить Держспоживстандарт України, СФГ «Колос» у 2006-2007 роках ставало почесним фіналістом за високу якість переробної продукції. А з 2008 року має статус елітно-насіннєвого господарства й включене до Єдиного державного реєстру. За виставкову діяльність у 2011 році підприємство нагороджено «Знаком Пошани» Міністерства аграрної політики України. Сам керівник «Колосу» є кавалером орденів «За заслуги» III та II ступенів. Хоча він запевняє, що всі ці нагороди - результат колективної праці.

 

- У нас є чудові фахівці, яких я дуже ціную. Але все одно проблема з кадрами є однією з найважливіших. Тому розв’язувати її намагаємося різними шляхами. Нині навчаємо п’ятьох студентів, платимо їм стипендію, але все де за умови, що вони повернуться працювати на Куликівщину. Не-місцевих працівників забезпечуємо житлом. Приблизно півтора десятка наших спеціалістів вже отримали квартири. Та щоб це житлом стало їхньою власністю, вони мають пропрацювати у нас не менше п’ятнадцяти років. Був такий випадок: у господарстві не вистачало ветеринарів. Я взяв на роботу чоловіка з Харкова, який, до речі, мав вищу освіту і працював в лабораторії інституту. Він переїхав до нас у село з родиною. Підприємство одразу придбало їм будинок (не будуть же люди по хатах вештатися!). Це, на мою думку, нормальний людськйй підхід. І знаєте, я не прогадав, хлопчина виявився чудовим спеціалістом. Побільше б таких.

 

 

Віктор Владиславович розповідає, що задля підтримки молодих фахівців у планах господарства - будівництво багатоквартирного будинку. У СФГ «Колос» працюють близько 400 людей, у сезон - з півтисячі, але розвиватися і нарощувати виробництво - одне з пріоритетних завдань господарства. Це свідчить про те, що нові робочі місця й надалі з’являтимуться, було б бажання працювати.

 

- На мою думку, у центрах зайнятості псують людей і виховують дармоїдів. Нині, щоб не працювати і отримувати гроші, можна просто стати на облік. Хіба це нормально? Я чув, як дехто розмірковує; - мовляв, відпрацюю шість місяців та й піду собі у центр зайнятості і ще півроку отримуватиму майже таку ж зарплату. Постає питання: навіщо за таких умов працювати? Знаєте, я б повернув указ радянських часів «Про посилення боротьби з особами, які ухиляються від суспільно корисної праці і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». Тоді люди, які працювали менше чотирьох місяців на рік, притягувалися до кримінальної відповідальності. Тому ледарів і дармоїдів не було. А тепер?! Я розумію, коли справді роботи немає, то так, але я вірю: хто шукає, той завжди знайде. Просто зараз всі хочуть багато й одразу. Та я переконаний: хто починає з маленького і невтомно працює, той врешті-решт досягає високих результатів, а той, кому все легко дістається, швидко втрачає, - підсумовує Віктор Труш.

 

«Бджола мала, а й та працює...», «Без діла жити - тільки небо коптити», «Де руки й охота, там скора робота», «Маленька праця краща за велике безділля...» - цей список народйих приказок можна ще і ще продовжувати. І Віктор Труш, дотримуючись цих неписаних правил, власним прикладом довів, що результат невтомної праці не змусить на себе довго чекати.