41-річна Надія Науменко сидітиме за вбивство співмешканця

Добавить новость

Четверг, 23 Мая 2024 15:39  |  Просмотров: 1167

У Менському райсуді днями вине­сли вирок 41-річній Надії Наумен­ко зі Старих Боровичів Сновської громади, яка на Новий рік (1 січ­ня) зарізала свого співмешканця — 59-річного Руслана Міцука. Па­ра мешкала разом близько року. Удвох пили, чубилися. «Фінал за­кономірний», — кажуть односельці. За скоєне жінці світило від 7 до 15 років за ґратами. Присудили міні­мум. Бо врахували пом’якшувальні обставини: щиросердне каяття об­винуваченої, її співпрацю зі слід­ством та інвалідність III групи.



На лаві підсудних Надії довелося по­бувати не вперше. За плечима вона має погашену судимість за крадіжки, яку отримала, ще коли мешкала у Броварах. На Сновщину ж переїхала у 2017-му. Тоді з тюрми вийшов її брат Валерій. Кажуть, він продав їхню квартиру на Київщині і ку­пив сестрі старенький будинок у Старих Боровичах — за 15 тисяч гривень. А ре­шту грошей витратив на себе. У купленій хаті Надія майже не жила. Невдовзі після переїзду знайшла собі співмешканця (він теж придбав собі житло в селі) і перебра­лася до нього. Удвох з Ігорем (так звали її співмешканця) пристрастилися до чар­ки. Так прожили кілька років. Можливо, і досі були б разом, якби Надя постійно не вешталася де попало. Ігореві це набрид­ло, і він її вигнав. А сам повісив замок на двері і виїхав із села. Оскільки до того ча­су Надина хата вже стала розвалюватися, їй не було куди йти. Жінку пожалів і забрав до себе колишній агроном Руслан Міцук. Він місцевий. Із дружиною давно розій­шовся (дочку вона забрала із собою). Піс­ля розлучення жив із батьками. Коли ж їх не стало, зостався сам. Пробував зійтися то з однією жінкою, то з іншою. Та жодна в нього надовго не затримувалась, бо Рус­лан, коли заливав очі, ставав агресивним. А випивав він часто. Видно, тому й покли­кав Надю до себе: як то кажуть, два чобо­ти — пара.

Місцеві розказують, що Руслан із На­дією жили на її пенсію з інвалідності (у неї загальне захворювання). Останнім часом майже не просихали. Не раз скандали­ли, билися. Чергова сварка, що стала­ся ввечері 1 січня, закінчилася трагеді­єю. Надія сама викликала «швидку» і по­ліцію. Оператору заявила, що посварила­ся зі співмешканцем, ударила його ножем у груди і той помер. Та коли приїхали пра­воохоронці, Надія сказала, мовляв, нена­довго вийшла з хати, а коли вернулася, чоловік уже був мертвий. Втім досвідчені оперативники швидко розкусили її брех­ню. Відпиратися Надія не стала і розказа­ла їм, як усе було. Потім підтвердила все на слідчому експерименті. А ось на су­ді, хоча й визнала вину та розкаялася, розповіла так:
— Того дня (1 січня) Руслан близько дев'ятої ранку повернувся додому зі ще­дрування. Був напідпитку. Ми з ним сіли поснідати, випили. Потім поспав. Коли прокинувся — пішов рубати дрова у дво­рі. Десь о 16-й повернувся в хату і став чіплятися до мене, звинувачувати у зраді. Хотів ударити, штовхнув у груди. Тоді зі столу на кухні я схопила ножа і, направив­ши лезо на нього, сказала: «Не підходь!» Та він усе одно пішов на мене. Я зроби­ла крок уперед і відчула, як лезо ножа увійшло йому в груди. Руслан крикнув від болю, підняв сорочку і спитав:«Бачиш кров?» А тоді відійшов і сів на лавку. По­тім ліг. Він важко дихав, тож я викликала «швидку» і поліцію.

Медики приїхали за 20 хвилин. Та бу­ло вже запізно. Експертиза показала: «Смерть Міцука настала внаслідок проникаючого колото-різаного пора­нення грудей з ушкодженням серця та масивною крововтратою». Він букваль­но стік кров'ю. Того ж вечора підозрюва­ну помістили під варту. Невдовзі провели освідування і виявили в неї синці на гру­дях. Проте, за висновком експерта, вони з'явилися за кілька днів до вбивства.

Науменко судили за ч. 1 ст. 115 ККУ (умисне вбивство). Певно, чудо­во розуміючи, що за наявності кількох пом’якшувальних обставин обвинуваче­ній не присудять надто суворого пока­рання, прокурор запросив для неї 7 років тюрми. Призначений державою адвокат «пішов іще далі» і добивався, щоб до Надії застосували 69-ту статтю Кримінального кодексу (про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом). Та підстав для цього суд не знайшов і прису­див їй 7 років позбавлення волі. Зараз засуджена у слідчому ізоляторі. Має мі­сяць, щоб оскаржити вирок. І готується відбувати призначене покарання. Одно­сельці Надії розказують, що недавно во­на дзвонила їм із СІЗО і просила допомог­ти з відправкою посилок за ґрати. Пояс­нювала людям, що надсилатиме гроші на банківську картку, аби вони купували і від­правляли їй продукти та інші замовлення. Втім селяни відмовилися, побоюючись встрянути в аферу. З рідних же Надії про­сити нікого: дочка з нею давно не спілку­ється, а рідний брат недавно переніс ін­сульт і нині ледве ходить.

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: