Олександр Риндіч буде сидіти довічно, за те що підірвав гранатою свою дружину

Добавить новость

Вторник, 19 Сентября 2023 16:14  |  Просмотров: 2563

У червні цього року Корюківський райсуд засудив до 15 років ув’язнення 47-річного Олександра Риндіча — колишнього рятувальни­ка із Семенівки, який через ревнощі вбив свою дружи­ну. Втім вирок не задоволь­нив ні засудженого, ні прокурора з потерпілими. Оби­дві сторони подали апеля­ції. Днями їх розглянув Чер­нігівський апеляційний суд і виніс душогубові новий вер­дикт — довічне позбавлення волі.

У семенівській пожежній час­тині Риндіч працював водієм. Був старшиною служби цивільно­го захисту. У день убивства (1 жовтня 2022-го) перебував поза службою. Усе сталося близько де­сятої вечора, коли він напідпит­ку приїхав додому до колишньої дружини — 45-річної Валентини Кобрик (подружжя розлучилося в серпні). Крім неї, у будинку були її повнолітній племінник Валерій Оганесян 19-річний і син Валенти­ни та Олександра.



Того дня Оганесян був у Семенівці по роботі і зупинився в тіт­ки переночувати. Якраз збирали­ся вечеряти, коли Валентині за­телефонував Риндіч і сказав: «За­раз приїду — буде боляче. Не чі­пай дитини!» Жінка тут же вийшла у двір і замкнула хвіртку на замок. Хвилин за десять приїхав Олександр. Перелазити через паркан йому не довелося, бо на прохан­ня батька хвіртку відімкнув син.
Валентина вийшла до колишньо­го чоловіка на ґанок. Відбулася ко­ротка розмова. Про що саме гово­рили, Валерій не чув. Почув лише звук, ніби Риндіч штовхнув дружи­ну. Після цього Олександр зайшов у кухню і сів за стіл. Валентина сіла навпроти, а Валерій — між ними.

Син подружжя був у коридорі.

В якийсь момент Риндіч дістав із ки­шені гранату і став смикати за чеку, але витягти її не вдавалося.«До ці­єї гранати я поставився несерйоз­но. Думав, що муляж», — розказу­вав згодом Оганесян. Чомусь у той момент він вирішив залишити па­ру наодинці — щоб поговорили віч-на-віч. Та тільки-но вийшов із кухні, як пролунав вибух. Ударною хви­лею Валерія відкинуло й оглуши­ло Отямившись, він спершу нічого не бачив перед собою, тож пішов на світло. Опинився у дворі. Звід­ти зателефонував у поліцію та рід­ним. І поспішив до школи, де домо­вився зустрітися з родичем. Удвох вони повернулися на місце траге­дії. Там уже була «швидка». Меди­ки якраз забрали тіло Валентини. Вона загинула на місці. Вибухом їй відірвало ліву руку та два пальці на правій, а також посікло оскол­ками голову, груди і внутрішні ор­гани. Риндіч же відбувся легки­ми ушкодженнями.
Гранату РГД5 він кинув на стіл у бік дружини, а сам кинуся у ванну кімнату. Після вибуху сів у машину і трохи від’їхав — до найближчого болота. Там його й затримали поліцейські.

Важливим свідком став син Валентини і Олександра. Він розповів слідчим, що, коли впустив батька у двір, той попрощав­ся з ним і ска­зав, що завжди його любив. А ще наказав взяти гроші (які Риндіч ховав у ражі) й тікати куди подалі.

Малий бачив, як тато відштовхнув маму і зайшов у хату, а вона піш­ла слідом за ним. Хлопець теж за­йшов у дім, сів на диван у коридорі і почув, як мати запитувала батька «Чого ти до нас прийшов? Щоб лякати гранатою?» Потім із кух­ні вийшов Оганесян а за секун­ду гахнуло. Заходити туди хлоп­чик побоявся, тож подзвонив сво­єму дядькові і попросив викликати «швидку», поліцію і рятувальників, а сам побіг до сусідів.

У Семенівському райсуді бра­кувало суддів і справу переда­ли в Корюківку. Там Олександра судили одразу за двома стаття­ми: незаконне поводження з бо­єприпасами (ч. 1 ст. 263 ККУ) й умисне „вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя бага­тьох осіб (п. 6 ч. 2 ст. 115 ККУ).
За сукупністю йому світило від 10 до 15 років тюрми або ж довіч­не ув’язнення. Риндіч визнав ви­ну частково. Мовляв, вбивати Ва­лентину не збирався, а лише хотів її налякати. Гранату буцімто знайшов у лісі під час прогулянки. Ще давно. Думав, що то муляж, і сховав у гаражі. А взяв її лише в день трагедії, коли син впустив його у двір (втім за версією слід­ства Олександр привіз гранату із собою).

Риндіч зізнався, що мав конфлікт із колишньою дружи­ною, бо вона нібито забрала в ма­лого телефон. Тож він вирішив при­їхати і з'ясувати, чому Валентина кривдить сина. Однак слідство встановило, що причиною розпра­ви були ревнощі. Це випливало з переписки, що збереглася в теле­фоні Олександра. Про погрози на ґрунті ревнощів суддям розказува­ли і сестра загиблої, племінник та сусідка (з якими Валентина діли­лася сокровенним).

Зрештою Корюківський райсуд визнав обвину­ваченого винним і присудив йому 15 років в'язниці. А на додачу за­довольнив цивільні позови сестри покійної та її матері (за якими Рин­діч має виплатити їм 800 та 700 тисяч гривень відповідно). Втім не минуло і двох тижнів, як обидві сторони подали апеляції.

В інтересах Риндіча скаргу подав його адвокат - він про­сив пом'якшити вирок і при­значити остаточне покарання у вигляді 12.5 ро­ку тюрми. Мотивував це тим, що Олександр розкаявся, а суд першої інстанції цього не врахував. Як і того, що його підзахисний раніше не судимий, має статуси учасника бойових дій і потерпілого від наслідків ава­рії на ЧАЕС, а також почесні відзнаки, позитивну харак­теристику за місцем роботи та проживання.

Прокурор же попросив для Риндіча довічного ув’язнення. Свою вимогу обґрунтував тим, що вбивство було скоєне способом, небезпечним для оточуючих до того ж напідпитку, що є обтяж­ливим фактором. Також зазначив, що не була сповна оцінена пове­дінка Олександра після вибуху. Зо­крема те, що він навіть не спробу­вав надати допомогу Валентині, а просто втік.

У свою чергу потерпі­лі теж виступили за максималь­не покарання для вбивці. І наго­лосили, що враховувати треба не лише холоднокровність та жорстокість убивства, а й цинізм злочину. Адже, розправившись із дружи­ною, Олександр ще й зіпсував до­лю синові, який фактично став сиротою (бо ж горе-батько тепер сидітиме в тюрмі).

Колегія суддів Чернігівського апеляційного суду, детально ви­вчивши справу та подані скарги, у результаті дійшла такого висно­вку: «Призначаючи покарання, суд першої інстанції не врахував на­лежним чином обставин скоєн­ня вбивства, а саме підриву гра­нати, яку Олександр Риндіч зазда­легідь підготував і підірвав у жилому будинку, де крім Валентини Кобрик, перебували її племінник та малолітній син. При цьому після вчинення злочину Риндіч не нама­гався надати медичної допомоги колишній дружині. Натомість по­кинув місце події і продовжив вжи­вати спиртне. Також місцевим судом було залишено поза увагою думку потерпілих, які наполягали на довічному ув'язненні. У матері­алах провадження вказано, що об­винувачений добровільно не відшкодував завданої шкоди, не просив вибачення, щирого каяття не проявив.
Поведінка Риндіча свід­чить про виражену антисоціальну спрямованість, зневажливе став­лення до закону та норм моралі. З урахуванням усього вищенаведеного колегія суддів вважає не­обхідним призначити засудже­ному виняткову міру покарання у вигляді «довічного позбавлен­ня волі».

Отож Апеляційний суд став на бік прокурора та потерпілих. Ви­рок уже набрав чинності. Спробу­вати його оскаржити Риндіч може хіба що через Верховний Суд.

Джерело: газета “Гарт” від 14.09.2023 , Юрій Нікітін

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: