У Чернігівській лікарні допомогають військовим боротися з кризовими станами

Добавить новость

Вторник, 23 Мая 2023 17:49  |  Просмотров: 2858

Війна ранить не тільки тіло, а й душу українських захисників. На жаль, рани війни такі глибокі, що Україна ще довго відчуватиме біль, що його переживають наші військові, повертаючись із окопів у цивільне життя.



Часто після пережитого і побаченого хлопці та дівчата страждають від тривожності, депресії, почуття провини, поганого сну. І це нормальна реакція психіки здорової людини на ненормальні події. Тут головне – звернутися до спеціаліста, щоб у майбутньому все це не впливало на їхнє життя. Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня має чималий досвід роботи з посттравматичним стресовим розладом у військових. Цей заклад одним з перших в області відкрив ліжка для військових у відділенні №15 – це відділення межових та кризових станів. І сьогодні місцеві лікарі мають чималий багаж знань для роботи з ПСТР.

«За вказівкою Міністерства оброни військові проходять лікування у містах наближених до розміщення їх частини. І не має значення, звідки родом людина – чи з Півночі, з Заходу, зі Сходу, з Центру чи Півдня України.



Сьогодні Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня обслуговує Чернігівську та Сумську область, – розповідає медичний директор Чернігівської обласної психоневрологічної лікарні Світлана Александрова. – Специфіка нашого закладу в тому, що в нас є ВЛК (військово-лікарська комісія), тобто ми не просто лікуємо, а вирішуємо на кінцевому етапі, чи може військовий продовжувати службу, чи може далі піти захищати країну, чи може виконувати бойові завдання.

Ми почали надавати допомогу нашим військовим вже давно. Я пам’ятаю, як в 2014 році одночасно надійшло дуже багато поранених військових, і 40 з них до нас були госпіталізовані. У них були неважкі супутні поранення і психологічні травми. І їх тут лікували. Тоді було трохи легше, бо більше фахівців були на місці. Та й самих пацієнтів, яким потрібна наша допомога, стало значно більше. Та зараз у нас не вистачає саме лікарів, психіатрів, психологів. Проте зараз ми набули великого досвіду роботи з такими військовими травмами і готові допомагати нашим військовим стільки, скільки потрібно. А найціннішим є те, що ті хлопці, які пройшли в нас лікування, передають інформацію військовим, волонтерам, що в нашому закладі можна отримати таку специфічну психотерапевтичну допомогу. І це насправді дуже добре».

Лікарка каже, що до кожного пацієнта, особливо коли це військовий, потрібен індивідуальний підхід. Головний принцип – не нашкодити.

«Іноді хлопці говорять, іноді мовчать. Зразу не розповідають, їм боляче таке згадувати. І головне – не нашкодити, не розвинути цей стан, а згладити його. Адже вони психологічно виснажені, – говорить лікарка. – Інший важливий аспект – це сім’ї. Дуже важливо, щоб рідні теж працювали з психологом. Був випадок, коли гарна родина, все в них ніби було добре – а він повернувся з війни і не хоче бачити рідних. Фактично він у нас лікується, але в думках іще воює. Він на полі бою з побратимами, і не хоче бачити ні дітей, ні дружину. Жінка приходила в розпачі, питала що робити. І тут важлива допомога психолога обом сторонам. Адже військового потрібно зрозуміти. Він ще з побратимами, він хвилюється, що всіх підставив, що він тут на теплому ліжку, а хлопці далі воюють. У багатьох є таке відчуття провини, всі вони рвуться назад на фронт. І тут треба, щоб родина долучалася, приймала його таким. Дати змогу відійти від війни. Тобто, якщо він хоче, то нехай виговорюється. А якщо мовчить, то не розпитувати ні в якому разі. Краще говорити на нейтральні теми. Адже є різні типи реагування: одним потрібно все розповісти, а іншим – помовчати. І не потрібно розбурхувати психіку цими неприємними спогадами. Навпаки, потрібно залучати до роботи, переключати на хобі. Коли руки працюють, голова відпочиває. І це дуже допомагає».

Власним досвідом ділитимуться з іншими

Чернігівська психоневрологічна лікарня майже місяць перебувала під окупацією росіян. І той місяць був дуже важкий як для пацієнтів, так і для персоналу лікарні. Та вони вистояли, мужньо пройшовши через всі випробування, і зараз показують усьому світу, що несе «русскій мір».

Майже відразу після звільнення Чернігівщини сюди почали приїздити чимало делегацій з різних країн. Хтось хотів подивитися на власні очі, які звірства творить росія, хтось приїздив із бажанням допомогти.

Держава також почала більше звертати увагу саме на психіатрію. Так, минулого року українські фахівці у сфері психічного здоров’я, які працюють у закладах та структурних підрозділах МОЗ, МВС, Міноборони, Мінсоцполітики, Мінветеранів, Мінреінтеграції, пройшли тренінг в ізраїльському центрі травми та стійкості NATAL. Серед них була і медичний директор Чернігівської психоневрологічної лікарні Світлана Александрова.

«У нас за рік дуже багато різних делегацій побувало. Коли людина реально бачить, що відбувається, то це правильно. Бо інформація подається по-різному. Для них важливо, що є пацієнти, є працівники разом з пацієнтами, що допомога надається. І, насправді, міжнародні донори дуже допомагають відновлювати наш лікувальний заклад після пережитого. Ми сьогодні є для багатьох авторитетом, – говорить Світлана Миколаївна. – Треба було пережити війну, щоб наша держава зрозуміла, що самодостатня країна – це та, яка турбується про незахищених пацієнтів з психічними розладами. Зараз в Україні почала діяти велика програма за ініціативи Першої леді Олени Зеленської, в рамках якої ми влітку минулого року їздили на навчання в Ізраїль.



На цьому місці - був блокпост росіян

Спеціалісти з усієї України проходили там навчання. Адже Ізраїль постійно зазнає ворожих атак, він вже навчився жити з цим та ефективно підтримувати своїх громадян. Ця країна має одні з найкращих у світі напрацювань щодо роботи з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад, – Авт.) та наслідками пережитих травматичних подій. І цей досвід є актуальним для України сьогодні. До речі, в них дуже добре працюють соціальні служби. Одного військового там вели 14 років, поки він повністю не одужав. І це важливо зробити зараз у нас, бо сьогодні війна, а завтра – мирне життя. Нам потрібно правильно увійти у нього. І тут легко не буде нікому. Важко буде і військовим, і мирним жителям. Ми повинні прийняти військових у мирне коло. Вони прийдуть з пекла, а ми тут живемо повним життям. Я згадую, як я перший раз виїхала в місто після трьох місяців життя в підвалі. То було нерозуміння, як люди гуляють спокійно по вулицях. І це я не була на передовій. Почуття справедливості загострене, емоції сильні. І тут не психіатри, а психологи мають включатися. Це потрібно відпрацьовувати. І я думаю, що колись ми, мабуть, вже будемо ділитися своїм досвідом по роботі з травмою спричиненими війною».

Джерело: che.cn.ua, Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Миколи Тищенка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: