Антоніна Дергунова з Вертіївки рятувала тварин, яких дорогою викидали чернігівські бі­женці

Добавить новость

Пятница, 28 Октября 2022 19:49  |  Просмотров: 6135

Будинок 67-річної Антоніни Дергунової з Вертіївки Ніжин­ського району постраждав від обстрілів рашистів. Жінка по­ступово робить у ньому ремонт, на який потрібні чималі гроші, і в той же час опікується бездомними тваринами, яких прихистила в період активної війни на Чернігівщині.



— Хто б міг подумати, що ми відчуємо, що таке війна, на со­бі, — зітхає Антоніна Михайлівна. І згадує: - Десь о 5.30 24 лю­того я почула перші вибухи. Ко­ли сплю, завжди залишаю вікно в кімнаті відчиненим, от і кинула­ся від першого ж звуку. Одразу зайшла в Інтернет, але повідомлень про війну гам іще не було. А не­вдовзі мені зателефонувала се­стра Олександра, яка живе в Бо­брику Ніжинського району: «То­лю, росіяни закидають нас авіа­бомбами. Почалася війна...» І тут у мене прихопило серце. Річ у то­му, що моя старша дочка Таня в віч із 23 на 24 лютого саме була на зміні (працювала в «МакДональдзі» у Києві), а молодша, Свєта, о третій ночі також виїха­ла в столицю на роботу... Родина у нас велика, родичі є чи не в кожній області України, то ми весь ра­нок зідзвонювалися. Ясно було одне: бомблять усюди. Я була са­ма не своя: діти в Києві, який за­раз під ударом, а я нічим не можу їм допомогти. Таня врешті-решт добралася додому в Ніжин, а Свє­та залишалась на роботі аж до 22-ї працює касиром на заправ­ці, то разом зі своїм начальником до вечора відпускала бензин, щоб люди могли виїхати з Києва. Потім якось попутками додому, у Вертіївку, добралася. Іде до хати, я — їй назустріч, аж тут поряд як бахне! Я кинулась до неї, думала, прикрию її своїм тілом, все-таки я життя прожила, а вона ще молода (40 років усього), їй ще жити і жити. Та, на щастя, обійшлося. А пізніше авіабомбу скинули прямо над лі­сом, що поряд із нашою вулицею. От тоді в нас будинки на кутку і по­страждали - стіни та стеля просто шматками посипалася. Добре хоч, що в самі оселі не поцілило.

Здавалось би, в такі складні часи людина має думати лише про своє життя, та Антоніна Михайлів­на взялася рятувати тварин, яких дорогою викидали чернігівські бі­женці.

- Нашою вулицею машини час­то виїжджають на трасу. У березні я нерідко спостерігала за тим, як повз будинок тяглися побиті легковики і маршрутки. Бувало, і по 60 штук од­разу. А після них на узбіччі лишали­ся котики. Що робити? Підбирала і приносила їх у двір. Живу ж під лі­сом, то тут постійно кошенят вики­дають. Я їх годую. Частину роздаю, частина ж так у мене і залишаєть­ся. Понаставляю у дворі мисочок і кілька разів на день підсипаю їжі, бо приходять їсти неначе по черзі. А як зберуться купою на подвір'ї, то тоді, бува, і до бійок доходить.

Варить їжу котам Антоніна Ми­хайлівна спеціально.

- Їх же чимало. Ось тільки в бе­резні я 12 котів підібрала попід лісом, щоправда зараз уже зали­шилось дев’ять: п’ятеро ручних, а четверо — зовсім дикі. Зі сво­го столу на таку кількість не наста­чишся. Варю їм окремо кашу. Щоб було смачніше, якихось кісточок додаю, все-таки яке-не-яке, а своє господарство є. А за три хати живе сусідка Танюша зі Славутича, то вона ще й спеціально купує то ши­йок, то лапок для цих пухнастиків.



Зараз у Антоніми Михайлівни залишилося дев’ять котів

Якщо ж прибігають приблудні собаки, то і їм завжди є що поїсти — і Таня, й Антоніна Михайлівна го­дують усіх.

— У мене ж і в самої два соба­ки, - каже Антоніна Михайлівна.

Тузик це мій давній друг. Він дуже хворобливий, то доводить­ся його постійно лікувати. Якось він поранився, так навіть операцію робили. А ось Кнопочка в мене не так давно. Це собачка моєї сестри. Коли сестра померла, Кнопка піді­йшла до мене просто під час похо­вання і не відходила ні на крок. Ну як її було не забрати? Та все ж та­ки я більше котяча мама.

Собаками ж постійно займається моя дочка Таня (їй 46 років): і підгодовує, і на лікування їх возить. Так що це в нас сімейне. Якось онучка йшла зі шко­ли і на узбіччі натрапила на собач­ку, якого збила машина. Таня годі ще медсестрою працювала, то ма­гія подзвонила їй, мовляв, що із со­бакою робити, поранений, а мороз же, тут і замерзне. Таня звернула­ся по допомогу до волонтерів-зоозахисників. почалося... Волон­тери інколи допомагають ій кор­мами, та останнім часом із цим су­тужно. То я мелю зерно на крупу, клунки з картоплею лагоджу і все це передаю їй. А що ж... Ми-то про себе подбаємо, а ось хто про них подумає, та ще й в такі важкі часи.

Джерело: газета “Гарт” від 27.10.2022, Катерина ДРОЗДОВА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: