42-річний Роман Макась обрав смерть, щоб не працювати на окупантів

Добавить новость

Пятница, 1 Июля 2022 13:31  |  Просмотров: 7326 | Обновлено 1 Июля 2022 14:08

В останній момент, перед тим як день 24 лютого розділив наші життя на «до» і «після», Роман Макась встиг забрати батька з чернігівської лікарні. Привіз додому в Городню, коли вже почалося вторгнення. Можливо, цим врятував його. І батько готовий був зробити все, щоб відвернути навислу над сином загрозу. Але не зміг.



11 березня Романа не стало.

— Він ріс хорошим, слухняним. Любив учитися. Закінчив школу із золотою медаллю. Був веселий, товариський. Мав багато друзів, — кожне слово дається Ларисі Георгіївні дуже важко. Не може звикнути говорити про сина в минулому часі — для неї він і досі живий. І йому всього 42.

- Після школи Рома навчався в Чернігівському політеху. Його спеціальність - фінанси і кредит. Та потім вирішив стати митником. На конкурсі набрав найбільше балів, — трохи світлішає поглядом мати. — Працював на митних постах у Добрянці, Горностаївці, Нових Яриловичах, останнім часом - у Сеньківці Він жив окремо, однак постійно піклувався про нас із чоловіком, про молодшу сестру - і в мирний час, і під час окупації.

У Городні вона тривала довгих 37 днів — аж до 2 квітня, коли ворог остаточно залишив місто. Працювала російська військова комендатура. Вулицями ходили озброєні окупанти. Люди були в постійній тривозі. Та, попри це, не раз виходили завертати танки загарбників. Співпрацювати з ними місцева влада відмовилася. Більше того, 9 березня, в день народження Кобзаря, була організована мирна хода з українськими прапорами.

- Вигукували «Слава Україні», «Героям слава!», «Смерть ворогам!», - говорить голова громади Андрій Богдан. Він був попереду колони.

Загарбники намагалися знайти йому заміну. Претендентом на очільника окупаційної комендатури визначили Романа Макася. Чому саме його, не відомо. Адже за словами друзів, Роман був патріотом України, активно допомагав воїнам ЗСУ, починаючи з 2014-го року.

Спочатку окупанти прийшли до його батьків.

— Ми були вдома. Солдати з автоматами вивели чоловіка у двір. Він був іще слабкий - не оговтався після операції. Та хто на те зважав? Допитувались де Роман. Він не сказав, - згадує Лариса Георгіївна — Та їм це й так було відомо - мали список із прізвищами та адресами. Скоріш за все, це був просто психологічний тиск на нас.

Знаючи, що від них рашисти поїхали до сина подружжя не знаходило собі місця. Час до моменту коли в слухавці почули його голос, здався вічністю. Як з ясувалося пізніше. Роман не міг нічого повідомити, бо його заштовхали в машину і возили містом, вимагаючи показати, де живуть колишні воїни АТО, резервісти. силовики. За однією з версій — шукали зброю, за іншою хотіли завербувати чоловіків у загін місцевої окупаційної поліції.

— У телефонній розмові Роман сказав, що ні на кого не вказав і що відмовився від усіх пропозицій. Повторював: не піде на співпрацю за жодних обставин. Я плакала — боялася, що це без наслідків не минеться. А він заспокоював, переконував, що вже все гаразд, що його висадили з машини і зараз він дома, що ніякої загрози немає.

Та майже одразу в соцмережах з’явилося повідомлення: Макась погодився на співпрацю з рашистами. Воно було без підтверджувавьних фактів — шите білими нитками. Проте миттєво поширилося Городнею.

— Дехто повірив соцмережам. Говорили, що наш син — зрадник. Здає прикордонників та активістів. Це було нестерпно, — витирає сльози Лариса Георгіївна, згадуючи, що довелося пережити.
Місто було захоплене ворогом. Скільки так триватиме, ніхто не знав. Люди — пригнічені і знервовані. Обстановка — важка. За таких обставин спробуй розберись, де правда, а де наклеп. Та не всі й хотіли.

11 березня Роман застрелився.

За словами матері, до лікарні його довезли ще живим. Та врятувати чоловіка не вдалося — втратив багато крові.

Мати не приховує: думала, що провести сина в останню путь за таких обставин прийдуть одиниці. Але людей було багато. Незважаючи на чутки, окупацію і страх.
Андрій Богдан назвав тоді причиною смерті Романа його цькування в соцмережах. Так вважають у Городні й досі.

«Хотів довести, що він не зрадник», — говорять у місті. «Обрав смерть, щоб не працювати на окупантів», — написав на своїй сторінці в соцмережах експрем’єр-міністр України Олексій Гончарук. Він теж навчався в Городні і теж закінчив школу із золотою
медаллю.

«На такий крок багато в кого не вистачало б ні духу, ні сміливості», — вважає городнянський волонтер Олександр Хомазюк.

«Краще так, ніж прислужувати ворогам», — Доводилось чути від багатьох чоловіків. «Прихопив би на той світ ще й кількох орків», — додавали деякі.

Роман «не прихопив». Скоріш за все, щоб не наражати на небезпеку рідних, яких він дуже любив.

...Нічого не запитую в Лариси Георгіївни про особисте життя сина. Це — ще одна драма. За словами місцевих, за кілька днів до смерті Роман одружився. Невдовзі після трагедії його обраниця виїхала за кордон. Кажуть, у Чехію.

Джерело: газета «Гарт» від 30.06.2022, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: