Росіяни на очах у 10-річного Андрія Близнюка вбили його батьків

Добавить новость

Среда, 29 Июня 2022 14:20  |  Просмотров: 183953

Вони витягнули хлопчика з ними ж розчавленого, понівеченого автомобіля, посадили закривавлену дитину обабіч дороги. Запитали,чи є в нього телефон. Дізнавшись, що немає, «дбайливо» поцікавилися, хто в нього ще з рідні залишився й наказали сидіти на місці, мовляв, тебе скоро заберуть. Затим розвернули башту однієї зі своїх бойових машин у бік автівки й прицільно шмальнули в бензобак. Після цього колона рашистських військових, минувши охоплене вогнем авто з тілами трьох мирних жителів, як ні в чому не бувало, рушила далі...



На фото родина БЛИЗНЮКІВ: Оксана та Михайло з дітьми Танею і Андрійком

Навіть сьогодні, через два місяці після трагедії, від подробиць розповіді Андрійка про те, що сталося тоді з його родиною на дорозі біля Калинівки, стигне кров і від болю розривається серце. Хлопчик тоді справді дивом врятувався. Але зробили це ті, що кілька хвилин тому цинічно й безжально розчавили авто, перекресливши долі трьох молодих людей, чия провина була в тому, що вони просто хотіли вижити, та волею випадку опинилися на шляху військової колони знавіснілих ординців. Невже слід дякувати їм за те, що врятували бодай одну невинну дитячу душу? Аякже те, що росіяни нагло й підступно вдерлися до нас в дім, в одну мить перетворивши життя цілого народу вільної держави на абсолютне пекло? А якби хлопчик сидів на передньому сидінні поруч з татком, чи вистачило б в рашистських нелюдів здорового глузду не скерувати свою смертоносну машину на живих людей? Навряд чи...

Ще попереду буде Буча й Ірпінь, Чернігів і Маріуполь, буде Велика Дорога й Нова Басань, сотні й десятки тисяч закатованих і спалених мешканців знищених міст і сіл України, будуть мотивовані рашистським урядом на мародерство дагестанці й буряти, для яких будь-яке людське життя важитиме менше за награбовані ними чужі килими, телевізори, м’ясорубки й дитячі іграшки. Ще будуть нові й нові військові злочини на території України, які російські завойовники брехливо на весь світ називатимуть спецоперацією з «денацифікації» й «демілітаризації» українців. А тоді, першого кривавого березня трагедія, що розгорнулася ось тут, за кілька кілометрів від Носівки, сколихнула серця всіх без винятку мешканців окупованої й вільної частин колишньої Носівщини, прирікши на вічний і невигойний біль непоправних втрат родини загиблих.

Чи ж знали Оксана та Михайло Близнюки (1970 р.н.), в перші дні військової агресії втікаючи разом з сином від ракетних обстрілів у Броварах, що біда настигне їх саме тут, у Софіївці, в нашій завжди мирній та спокійній сільській глибинці, де вже багато років живуть їхні батьки?!.

Сьогодні тут мало що нагадує про ті страшні події. Цвітуть сади й селяни звично пораються на городах, намагаючись вихопити й раціонально використати для картоплі й баштану кожну крихту цьогорічного запізнілого тепла. Діти катаються на велосипедах, бавляться на гойдалках та влаштовують ігри на сільському дитячому майданчику. Відходить від пережитого й Андрійко. Рідні намагаються зайвий раз не травмувати його важкими, болючими спогадами, відволікають від них. Як тільки налагодилося транспортне сполучення, до хлопчика приїхала сестричка Таня, яка зі своєю родиною перебувала в евакуації на Житомирщині. Тепер ця тендітна, ще зовсім молода дівчина, яка й сама в одну мить стала сиротою, буде за маму не тільки для своєї донечки Аніточки, а й для рідного братика.

Намагається залучити внучка до своїх справ дідусь Олександр - з ним вони й по господарству пораються, і велосипед ремонтують, ось, на майданчику, що якраз навпроти дідусевого обійстя, скоро траву будуть косити. І тільки чорні хустини й тепер вже завжди сумні, заплакані очі бабусі Каті й тьоті Шури, яка в тій страшній трагедії, що забрала життя батьків Андрійка, втратила свого синочка Сергія, щемом і сумом наповнюють маленьке, але таке хоробре сердечко цього десятирічного хлопчика. Та він тримається - мужньо, по дорослому, по чоловічому.



На фото Андрійко БЛИЗНЮК біля автомобіля, розтрощеного та спаленого окупантами



На фото Сергій САЛІВОН, який був у машині з родиною Близнюк




 Тяжка дорога до рідних могил для Олександри САЛІВОН, Катерини та Олександра ЧОРНОВАЛІВ



На фото автівка, яку спалили росіяни

Якось попросив дідуся повезти його на місце події, де розповідав йому про страшні подробиці останніх хвилин життя дорогих йому людей. Принаймні, все те, що вдалося йому згадати - чітко, в деталях, без емоцій. Кажуть, такі особливості дитячого організму, дитячої психіки - справжні емоції й почуття з’являться пізніше, коли він підросте, коли усвідомить справжні масштаби того горя й біди, які внесла в його життя й долю фатальна зустріч з рашистськими орками. Ті нелюди забрали у хлопчика найдорожче, що в нього було: ніжну й лагідну маму, доброго й турботливого татуся, люблячого дядю, який у хвилину небезпеки, ризикуючи своїм власним життям, кинувся захищати від біди усю їхню родину. Цього він ніколи рашистам не подарує й не пробачить. Як і ніхто з нас в Україні не пробачить рашистам ні зруйнованих людських доль, ні втрачених надій на мирне й спокійне життя у своїй власній, вільній і незалежній державі.

Тож нехай хоч у майбутньому буде щасливою твоя доля, любий хлопчику, у мирі, спокої та благополуччі. Нехай світлою й сонячною буде твоя життєва дорога, хай поруч завжди будуть люди, які тебе люблять, допомагають та підтримують.

Джерело: Носівська громадсько-політична газета "Носівські вісті" від 12 травня 2022 року Катерина ГАВРИШ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: