Володимир Слабеняк під обстрілами годував 150 захисників Чернігова

Добавить новость

Четверг, 23 Июня 2022 14:51  |  Просмотров: 4327

Повномасштабне вторгнення росії викликало неабиякий сплеск патріотизму на Чернігівщині. Одні пішли в тероборону, інші взялися допомагати нашим воїнам. Не залишився осторонь і 66-річний Володимир Слабеняк із Чернігова. Дізнавшись, що наші захисники недоїдають, він зібрав команду волонтерів, яка двічі на день готувала гарячу їжу для більш ніж 150 (!) оборонців Чернігова. І особисто розвозив готові страви на позиції. Часто — під градом ворожих снарядів.



Володимир Дмитрович — колишній військовий. Має 20 років вислуги. Служив у Чернігівському полку зв’язку, був в Афганістані, брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Звільнившись на початку 90-х зі служби, зайнявся підприємництвом (мав продуктовий магазин у Гончарівському, який із часом передав синові Сергію). Війна застала його в Березанці під Черніговом, де він був у своєї цивільної дружини Валентини.

- Близько п'ятої ранку я почув звуки вибухів. Сказав Валі, що це, напевно, рвуться снаряди. Та вона не повірила: «Які снаряди, ти що?» А потім подзвонив Сергій (йому 39) і повідомив, що через кордон прорвалися російські війська, — розказує Володимир Дмитрович. — Ми вирішили, що я відвезу Валю і її сестру Люду в Товстоліс до матері. Однак туди ми не доїхали — ще на під 'їзді нас обстріляли з мінометів. Біля машини як гахнуло! Потім іще раз. Пів кузова землею закидало. Видно. снаряди були фугасні, бо якби осколкові, то ми б там усі лишилися.

- Поїхали ми в Чернігів. Дорогою побачили, як біля переправи в районі Бобровиці окопуються наші військові з батальйону охорони і тероборонівці. Проїжджаючи там наступного дня, я віддав захисникам ящик апельсинів, який був у салоні автомобіля.
- Виявилося, що серед тероборонівців є мої знайомі. Один із них - Валик - упізнав мене, гукнув. Я підійшов до нього на кілька слів, а він і каже: «Другу добу стоїмо тут, холоднеча, а в нас навіть харчів ніяких немає. Взагалі...»

- Тоді я й вирішив зібрати групу волонтерів і допомогти. Якраз пригодився мій досвід, адже в армії я 20 років займався забезпеченням, а в Чорнобилі був начальником пункту харчування вузла зв’язку. Спершу я направився в ЖЕК, де попросив надати мені приміщення з кухнею для приготування їжі для наших захисників. Мені запропонували школу № 12. Але там бомбосховище, в якому тоді перебувало не менш ніж 100 людей. Щоб не наражати їх на небезпеку, нам виділили приміщення в дитсадку №4. Тамтешній завгосп допомогла мені видзвонити кухарів, які погодилися готувати. Сама теж зголосилася допомагати, як і ще одна вчителька із сусідньої школи. Також у підмогу дві жінки привели своїх чоловіків.

Того ж дня волонтери зібралися в дитсадку і вперше приготували обід для захисників.

- Харчі виділив мій син (частину продуктів зі свого магазину він іще 24 лютого роздав людям у Гончарівському, а решту привіз у Чернігів). У подальшому Сергій постійно передавав нам усе необхідне. Одного тільки м’яса за місяць дав десь 300 кілограмів. Тож ми бійцям і котлети, і відбивні робили. Люди із сусідніх будинків теж підключилися і назносили купу продуктів. А якийсь підприємець привіз повну машину картоплі.

- Завдяки цьому було з чого готувати захисникам страви на перше та друге. З напоїв їм возили компот із сухофруктів, який у банках передавали люди. Їжу волонтери готували двічі на день — уранці й по обіді. Після чого Володимир Слабеняк розвозив її містом своєю машиною. Каже, що мало не щодня попадав під обстріли:

— Спершу я їздив «газеллю», та дійшло до того, що росіяни, тільки-но побачать мою «газель», давай по мені гатити. Тож я пересів на «Рено Кенгу», яке мені віддав син. Їжею ми забезпечували всіх наших захисників, що займали позиції від радіозаводу й аж до міського кладовища. Загалом близько 150 чоловік. А скільки ще сходилося до нас безпосередньо в дитсадок, і не скажу. Приходили і прикордонники, і тероборонівці із сусідніх районів. Згодом рашисти дізналися, що ми годуємо військових (видно, через дрон побачили, що до нас сходяться захисники), і на початку березня обстріляли заклад.

- Я тоді якраз під'їхав вантажитися. Вибухом на кухні вибило вікна і двері, а осколками посікло стіни дитсадка. Та дівчата вели себе мужньо. Просто полягали на підлогу і чекали, коли все закінчиться. І після того все одно приходили і готували. Навіть коли зникли вода та електрика. Я привіз десять 40-літрових бідонів із водою і газовий балон. А хтось притягнув плиту. Так і викручувалися. Пізніше дівчата стали готувати у квартирах сусідніх багатоповерхівок, де був газ і куди пускали люди. Тягали важкі каструлі на 5-6 поверх, бо чоловічих рук не вистачало.

- У квітні, коли бойові дії відкотилися за межі Чернігівщини, Володимир Дмитрович написав звернення до міськради з проханням нагородити його волонтерську групу.

- Мені особисто нічого не треба. Себе я навіть не вказував, лише попросив визначити тих, хто впродовж 35 днів під обстрілами готував їжу для бійців. Це Наталія Білоус, Світлана Пастушенко, Тетяна Пашковська, Вікторія Дяченко, Олександр та Валентина Коваленки, Наталія та Андрій Герасимчуки. А ще Саша Шиянов, який весь цей час забезпечував військових свіжим хлібом, випеченим на домашній міні-пекарні. Під моїм зверненням навіть підписалися солдати, для яких ми готували. Та, на жаль, у міськраді сказали, що це не на часі...

Джерело: газета «Гарт» №14 від 23.06.2022, Юрій Нікітін, фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: