АКТУАЛЬНО Олександр Кондрацький 15 років працює слюсарем сільської дільниці «Чернігівгазу».



   Його село Нова Басань з перших днів війни опинилося в рашистській окупації – через нього та ще декілька сусідніх російські ординці намагалися пробитися до Києва. У селі влаштували своє розташування – нагнали техніки, складували боєприпаси. Навіть через місяць після звільнення Нова Басань та околиці всіяні боєприпасами, вибухівкою та спаленою ворожою технікою. Тіла вбитих окупантами місцевих мешканців та ліквідованих російських солдатів з вулиць уже прибрали. 

   «24 лютого почули вранці рано 2 вибухи. Незрозуміло було, з якого боку бабахнуло - це зараз ми вже орієнтуємося. 28 лютого вони зайшли, і пробули тут місяць. Приїхали під хату, стоїть їхній  БМП і їх чоловік 20 сидить. Зайшли у двір, переписали людей,забрали телефони, все обійшли і сказали з дворів не виходити, а на парканах написати кількість мешканців. Патрулювали село, мародерили - заходили в хати і забирали, що сподобалося, або розстрілювали майно. Одного разу колона зайшла – я 43 одиниці техніки нарахував: танки, САУ, зенітки, Гради, БТРи, БМП.  Біля нас їхні танки ховалися, погрузли в болоті. Вони ж на Київ намагалися пробитися, але куди не смикнуться, їм там наші насипають по вухах. Вони повертаються злющі, біснуються, стріляють аби куди. Ми один раз ховалися в погріб, бо там захист у нас такий-собі, хіба від уламків, а так – засипле, і все. Казала моя сусідка, погріб – то архів смерті. У нас ще було 7 переселенців з Києва – думали, тут безпечніше. Ховалися всі в хаті. Їли, що було. Картоплю їли. Поки борошно було – пекли хліб, а тоді все. Дерть мололи, балабушки пекли», - розповідає Олександр Кондрацький.

   Працювати слюсарю доводилося і віддалено, як би дивно це не звучало. Приймав дзвінки від місцевих жителів, у яких обстрілами пошкодили газопроводи, і телефоном розповідав, що робити.

   «Ті придурошні орки кинули гранату вночі, перебили газовий стояк, стояв стовп вогню – люди дзвонять, питають, що робити. Я туди пройти не міг, бо сказали – десь побачимо, стрілятимемо без попередження.  Я їм сказав накрити для початку великою мокрою ганчіркою. Була година, щоб усунути цю аварію, інакше довелося би перекривати всю лінію, до якої підключено декілька сіл. Там виявилися толкові мужики, я їм розказав, що робити – забили чіпок, зафіксували. Тобто заглушили трубу, і газ не відключили.  А ще я переживав, бо тут міст поряд – щоб його не рвонули, бо там іде газова труба, і труба рвонула б. Розтяжок наставили, але не підривали» - говорить чоловік.

   Згодом сталася інша велика  пожежа на газопроводі. Олександр розумів – якщо швидко зможе перекрити газ на місцевому газорегулюючому пункті, без газу  залишиться лише його село. Якщо не встигне – ще й усі сусідні села.

   «Вони якраз там капонір вирили під танк,  їздили туди-сюди, патрулювали – постійно стояти вони там боялися, бо наші їх там накривали, а звідти далеко тікати.  Я городами, обніжками туди до шафового пункту якось добрався, поперекривав газ. Може і добре, що там закрили газ, бо коли почали нас визволяти – 12 годин нас обстрілювали. Хати горіли – і труби газові погоріли, і лічильники. Якби був газ у селі при обстрілах і пожежах, ще більша біда була б», - каже Олександр.

   Після звільнення села від окупантів Олександр Кондрацький разом з колегами одразу взялися обстежувати пошкодження та виправляти нароблену шкоду.  В Новій Басані газові стояки перебиті снарядами та осколками, газопроводи-вводи вивернуті  танками, пробиті розподільні газопроводи  - окупанти рили окопи прямо на газових трубах. Газовики вже заварили багато таких пошкоджень і продовжують ремонти, частина газових мереж зруйнована безповоротно і їх треба  відбудовувати з нуля.  Працювати доводиться у супроводі саперів. Олександр каже – з усім справляться: «Чому я не поїхав з села, коли сюди прийшла війна? Бо це моя земля. Раз вижили – значить, і з іншими задачами справимося».