21-річній Ірині Симончук з Наумівки обручку з діамантом подарував китаєць. - Готуються до весілля

Добавить новость

Понедельник, 13 Декабря 2021 12:51  |  Просмотров: 60792 | Обновлено 15 Декабря 2021 15:29

У 2013 році на Корюківщині оселилися перші китайці. Здебільшого — у Наумівці. Обробляли землю, ростили худобу. Та не одружувались на місцевих. Говорили: не можна. Тепер пройшов поголос: партія дозволила китайцям укладати шлюби з іноземками, зокрема, і з українками. То, може, вже і заміж наші дівчата повиходили, і діток понароджували?

— Бігають Наумівкою маленькі китайчата?

— Та де там! Жодного шлюбу з нашою, уже й китайців тут мало, — заперечує Ігор Григор’єв, наумівський староста. — Наші за наших ідуть.

На самому підприємстві також відхрещуються: нема кохання між українками та китайцями. Та в селі не згодні: як-то — нема? А Іра Симончук заміж збирається ж за китайського начальника ТОВ «КУТО «ЛЕН ХЕ», на ім’я Куан Цзевень.

Біля двору Симончуків порається 49-річний Микола Симончук, батько Ірини. Зачувши, з чим приїхала, махає обома руками:

— Ідіть до хати, у дівчат питайте. Оксано, — прочиняє хатні двері і гукає дружину. — До тебе.

48-річна Оксана Симончук — біля газової плити на кухні. То тут, то там квіти у вазах: троянди, збірні букети.



21-річна Ірина — симпатична, з рожевим волоссям. Червоний манікюр. Усідаються з матір’ю за стіл. Запрошують і мене.

— Заміж збираєтесь? — я знову за своє.

— Збираюсь, — знизує плечима Іра. — Пропозицію зробив з місяць назад.... Подарував обручку з діамантом...

Поволі зав’язується розмова.

— У стосунках з Жуаном уже чотири роки, — каже Оксана Симончук.

— Як з майбутнім зятем спілкуєтесь?

— Він уже трохи по-нашому говорить, учить мову, — знизує плечима.

Познайомилась Ірина з Куаном випадково. Сестра Ірини на пилорамі в китайців робила. Дівчина заскочила до сестри на роботу. І припала іноземцю до душі.

— Квіти дарує просто так, майже щодня, зранку може злітати в Корюківку за кавою, привезти Ірі,—замріяно перераховує майбутня теща.

— Скільки років Куану?

— Ого, як в анекдоті: привела дочка до батьків кавалера знайомить. Батько аж заплакав: «25 років однокласника не бачив», — сміється Оксана. — Ми однолітки, по 48 років.

Оксана показує фото майбутнього зятя у телефоні:

— Високий і гарний чоловік, не скажеш, скільки йому років.

Симончуки говорять, що спочатку Куан пропонував Іру забрати до Китаю. Зараз і сам не дуже хоче туди повертатися. Купив у Наумівці двоповерховий будинок, планує придбати квартиру в Києві.

— Що в цій Наумівці ловити? Нехай би дочка світ побачила. Та ще з таким надійним, як Куан, — хоч на край світу. Претензій до нього немає, на руках Іру носить. Завдяки йому вона в Наумівці найкраще одягнена. Сорок пар взуття має. Доглянута.

— Оце кота мені подарував, — гладить висловухого британця Моцарта Іра. — Я такого дуже хотіла. Хурму любить, морозиво, огірки мариновані, гриби.

Куан згоден не тільки Іру заміж взяти, а й разом дочку Ірини, Мілену, виховувати. Малій четвертий рік.

— Мілену дочкою називає, вона його — папою,— пишається жінка. — Іра у шлюбі не була, просто з хлопцем зустрічалася. Завагітніла. Навіть думки про аборт не виникло. Тепер є прекрасна онука, у садочок ходить. Вагітною з Куаном і познайомилась, тільки в декрет пішла (на сьомому місяці). Якщо є кохання, то діти не заважають.

— Мені прйнесить квіти, малій — цукерки-іграшки, — долучається Іра. — Увагу їй приділяє.

— Грається з нею прекрасно, — гладить татуювання («Слухай. Дивись. Мовчи» латиницею) на своїй руці Оксана. — Він по-своєму їй щось белькоче, вона — по-своєму. Хто що кому сказав, незрозуміло.

— А як же, коли познайомились, говорили з Куаном?

— Через перекладача, — пригадує Ірина. — Він попросив мій номер телефону, дзвонив, зустрічалися. Розмови — через посередника.

У Куана з Іриною буде перший шлюб. Власних дітей не має.

— Спільних малят хочете? — звертаюсь до Ірини.

— Хай ще ця виросте, — говорить про Мілену.

— Як повиростають, так назад би позапихував, знаю, як мама трьох дітей, — не змовчує Оксана.

— Які вимоги в китайця до дружини? Удома сидіти має?

— Хочеш в бар — іди, — спокійна майбутня жінка китайця. — Він розуміє, що я молода. І на своєму прізвищі не наполягає. Можу взяти його після шлюбу, можу лишити своє. Поки ще в роздумах.

— Бабуся з малою підстрахує, поки мама з друзями, — про своє Оксана. — Тільки не хоче, щоб працювала. Є бажання — прийди на фабрику посиди. А на роботу ходити не треба. Кишенькові гроші дасть. Головне — їсти вдома приготуй.

— А що їсть?

— Іра його привчила до наших страв, харчами не перебирає, — киває на дочку Оксана.

— Іноді своє щось сам готує. Китайських приправ йому передадуть. Я такого не люблю, — морщиться співрозмовниця.



— Їздили в Київ до друзів, ходили до китайського ресторану. Казала, що можна їсти, а що — хоч під стіл плюнь — не проковтнеш, — пригадує доньчині розповіді Оксана.

— Як місцеві до стосунків з іноземцем ставляться?

— Трохи поговорили і звикли. Потім дім купив — знову розмови. Зате місця вистачить усім: і йому, і Ірі, і малій, — спокійна Оксана.

Із освіти в Ірини — школа. Бо дитину народила, не до навчання було.

— А мама по життю по світу никала, — сміється про себе Оксана. — Торгувала. То в Москві, то в Києві. Трохи й Іра в Києві за прилавком поробила.

— То коли ж весільні гуляння?

— Хочеться, як потепліє, карантин відступить, щоб відсвяткувати гарно. Та і брат із Польщі тільки весною приїде. Буде зелено і гарно, фото весільні яскраві матимемо.

— Як підкорити китайця?

— Бути собою, — загадково посміхається молода жінка.

— Ніхто ж його не шукав, сам знайшовся, — додає Оксана. — Спочатку не знайомилася з ним. І за дочку переживала трохи. Він під хату під’їде, передасть нам пакет гостинців. А потім став і до хати заходить. Спільну мову знайшли легко.

«ВісникЧ» №49 (1856) від 9 грудня 2021, Вкторія Товстоног

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: