«Вартові погоди» відзначають столітній ювілей

Пятница, 19 Ноября 2021 14:06 | Просмотров: 2066

19 листопада в Україні щорічно відзначається День працівників гідрометеорологічної служби, а цьогоріч дата неабияка – сто років з дня заснування цієї служби.

Начальник метеостанції «Чернігів» Микола Глущенко

Без прогнозу погоди нині багато людей не уявляють свого життя. Адже, орієнтуючись на прогнози синоптиків, ми плануємо свою роботу, відпочинок та навіть гардероб на день. Та мало хто замислюється, скільки кропіткої праці метеорологів, синоптиків, гідрологів, агрометеорологів та фахівців зі спостереження зроблено для того, щоб ми просто могли побачити, буде сьогодні сонячно чи піде дощ.

З давніх-давен люди спостерігали за зміною погоди і намагалися передбачити погодні умови. Літописи Х-ХІІ століть містять відомості про екстремальні природні явища, зокрема катастрофічні повені або пересихання цілих річок через страшні засухи. Звісно, спочатку спостереження за змінами погоди мали переважно описовий характер. І тільки винайдення термометра у 1597 та барометра в 1644 роках відкрили можливості для кількісного опису атмосферних явищ та спроб передбачити погодні умови на деякий час.

Геліограф (визначає тривалість сонячного сяйва)

Першу метеорологічну мережу в світі було засновано в 1654 році. Вона складалася з одинадцяти станцій в Італії, Франції, Німеччині та Австрії. І лише в 1820 році були створенні перші синоптичні карти Європи, а перший прогноз погоди опублікований 1 серпня 1861 року в газеті «Таймс». По телебаченню перший прогноз погоди показали майже через 100 років – 11 листопада 1936 року.

Гідрометеорологічна служба України теж має доволі давню історію. Перші інструментальні метеорологічні спостереження у нас датуються ще XVIII століттям, а вже на початку XIXстоліття з’явилися перші метеорологічні станції у Києві, Одесі та Полтаві. Та згодом мережа метеорологічних простежень протяглася від Бессарабії до Криму і від Одеси до Чернігова. Майже при кожній земській управі були такі станції. Та швидкий розвиток гідрометеорології розпочався після створення 19 листопада 1921 року Української метеорологічної служби.

Сім діючих станцій на Чернігівщині

На території сучасної Чернігівської області формування мереж метрологічних станцій почалося у другій половині XIX століття (1850-1896 рр.).

Сьогодні на території нашої області працює сім метеостанцій: у Ніжині, Прилуках, Семенівці, Щорсі, Острі, Чернігові та в селі Покошичі на Коропщині. Станція в Покошичах є водобалансовою, і починаючи з 1924 року (від дати утворення) тут систематично проводять цілу низку наукових досліджень теплового та водяного балансу території та метеорологічні спостереження. Сьогодні на кожній станції є метеорологічний майданчик розміром 26x26 метрів, де встановлені різні прилади, за допомогою яких і ведеться спостереження за погодними явищами.

Загалом за всю історію регулярних гідрометеорологічних спостережень, окрім нині діючих, в Чернігівській області також функціонували метеостанції в Нових Млинах, Малій Загорівці, Носівці, Парафіївці, Довжику, Величківці, Мостищі, Щаснівці, Качанівці, а також гідрологічні станції в Батурині, Брусилові, Салтиковій Дівиці, Малому Усті, Вишеньках та Кривицькому.

Була авіаційною – стала цивільною

Чернігівська метеостанція розміщується на околиці села Киїнка Чернігівського району, у десяти кілометрах від обласного центру.

«Ця станція діє з 1896 року, – розповідає начальник метеостанції «Чернігів» Микола Глущенко. – За весь час існування вона змінювала не лише свою назву та призначення, а й місцезнаходження. З червня 1944 року станція стала називатися авіаційною метеостанцією і розташовувалася на аеродромі в селі Количівка Чернігівського району. Разом з кліматичними спостереженнями там проводилося метеорологічне забезпечення польотів авіації. А в 1990 році її перевели на аеродром поблизу села Шестовиця. На жаль, у 2003 році аеропорт припинив своє існування. Люди були звільнені, літаки – розпродані. Приміщення почали здавати в оренду, ми також орендували. Та працювати там було не досить комфортно, і насамперед це стосувалося працівників станції, яким потрібно було якось добиратися туди у будь-яку пору року. Їздили перекладними, доїздили Гончарівським рейсовим автобусом, а потім два з половиною кілометри йшли пішки. Оскільки умов для нормальної роботи там не було, довелося збудувати нову метеостанцію поблизу села Киїнка. Не повірите, але переїздили ми буквально за декілька годин. Все оперативно зібрали і перевезли, адже дослідження переривати не можна».

Заходимо на територію, біля адмінбудівлі знаходиться ніби іграшковий майданчик для метеоспостережень. Він нагадує палубу човна: весь білий, з «мачтами» флюгерів, закріпленими тросами, та чудернацькими приладами. До них ведуть сходинки, немов на капітанський місток. Зупиняємося біля приладу, схожого на велику ромашку.

«Це опадомір Третьякова. Тут є відро, в нього потрапляють опади, і ми за допомогою опадомірної склянки вже у приміщенні за ціною поділки розраховуємо, скільки міліметрів опадів випало», – розповідає Микола Федорович.

Поруч – грядка з термометрами. Так визначають температуру на поверхні землі. Поряд – дерев’яна підставка з натягнутою марлею. Таким чином спеціалісти визначають забрудненість повітря. Так, кожні три дні цю марлю знімають, обережно складають і відправляють у Київ на дослідження.

Звичайно, всі прилади, які знаходяться на наших станціях спостереження, досить застарілі, але все ж дієві.

Заміри кожні три години

У дружньому колективі метеорологічної станції трудяться закохані у свою професію люди. Вдень і вночі, під шквалами вітру і в дощові зливи, в спеку і в мороз вони проводять свої спостереження.

«Метеорологічні спостереження включають цілий комплекс процедур, – розповідає Микола Глущенко. – Вісім разів на добу, тобто кожні три години, в один і той же час техніки-метеорологи роблять усілякі заміри. Знімають показники з приладів, записують їх, кодують спеціальним метеорологічним кодом і передають інформацію у Київський гідрометцентр, а також у Чернігівський обласний центр гідрометеорології. Вже там, на місці, фахівці аналізують ці дані і складають прогнози. На станції ми спостерігаємо за станом хмар, кількістю опадів, атмосферним тиском, температурою повітря й ґрунту, видимістю й вологістю повітря, швидкістю і напрямком вітру, атмосферними явищами. Навіть забруднення атмосферного повітря і радіацію вимірюємо».

Психрометрична станція (вимірювання вологості повітря)

Це ж саме роблять одночасно на всіх метеостанціях країни та зарубіжжя, тобто чернігівські метеорологи – це частина цілої мережі глобальних спостережень. Через кожні три години по міжнародному скоординованому часу, з яким у нас різниця в три години, вони передають у банк даних всі результати своїх вимірювань, і на їхній підставі синоптики роблять прогнози.

Найточніший короткочасний прогноз

Прогнози погоди бувають короткострокові (на день наперед), довгострокові (на три дні) і орієнтирні (на тиждень, місяць або сезон).

«Звичайно ж, найточніші прогнози – короткострокові, – говорить Микола Глущенко. - Вони справджуються, як правило, на 98-99%, довгострокові виправдовують себе на 75%. Досить точних прогнозів погоди, що охоплюють період у більш ніж 10 днів, немає у всьому світі. Звісно, можна покластися на народні прикмети, але вони вже не справджуються, бо клімат міняється. Крім спеціальних служб, які використовують наші дані, буває, дзвонять до нас і пересічні громадяни й запитують, яким буде прогноз погоди на завтра, або ж навпаки скаржаться, що прогноз неправильний. Ось, наприклад, ми вимірюємо температуру ґрунту. Так часто люди питають навесні, яка температура на глибині 10 см. І потім вже вирішують, чи саджати, наприклад, картоплю чи почекати трохи, поки ґрунт більше прогріється. Прогноз погоди на місяць теж буває, але виглядає він зовсім не так, як на день чи два: у ньому вказуються очікувані середньомісячні показники у співвідношенні з нормою, тобто з середнім багаторічним значенням метеорологічних параметрів за роки спостережень».

Професія відповідальна, але непопулярна

Сьогодні професія метеоролога серед молоді не дуже популярна, тому, як правило, працівники таких метеорологічних станцій, як у Киїнці, – це люди пенсійного віку або ті, хто вже на місці перевчився з основної професії на техніка зі спостережень.

Ірина Годун працює тут вже сім років. За освітою жінка бухгалтер, прийшла працювати на станцію, бо було цікаво. Каже, спершу страшно було, багато чого треба було навчитися – вимірювання робити, передавати, – та зараз вже звикла і просто обожнює свою роботу.

«Подобається мені ця робота, – каже Ірина. –Звичайно, спершу боялася, мені здавалося, що важко все запам’ятати, але цікавість перемогла, і зараз я дуже люблю свою роботу. І до того, що цілу добу не спиш, вже звикла. Більше того, мені подобається весь цей процес. А іноді знання всіх погодних умов допомагають у житті».

Ось така вона – ця робота, нелегка і дуже відповідальна. А якщо замислитися, то й незамінна. Адже на її результати орієнтуються мільйони людей.

«Чернігівщина» №46 (864) від 18 листопада 2021, Марія Пучинець