Картопля з Великої Дороги

Добавить новость

Понедельник, 2 Августа 2021 12:34  |  Просмотров: 2273

Село Велика Дорога Ніжинського району тягнеться вздовж траси цілих сім кілометрів. На узбіччя з дворів виставляють на продаж що в кого є: вишні, огірки, помідори. І, звичайно, картоплю.

Йду шукати господиню. А знаходжу молодого господаря.



— Мама вдома, папка на роботі, — буцає сандаликом поріг чотирирічний Артем. — Східці поламались, — ділиться чоловічими проблемами.

— Будеш ремонтувати?

— Батько зробить: Він чоловік, все для мене робить. А ми, його сім’я, для нього все робимо. Мамка на городі, я — тут осьо.

— І що ти робиш? — цікавлюся.

— Зараз подумаю, — замислився малий. — Качок заводю, кіз заганяю, — згадав радісно. — Ходім, покажу, — веде на луг за двором. Там в траві пасуться чорні кізочки.

— А оцей, — киває на прип’ятого, більшого, — козел! Злий і б’ється, — і хлоп’я приставляє пальчика до лоба і робить страшне обличчя.

— Зараз маму покличу, — біжить до хати хлопчик.

— Ой, а я консервірую якраз, — виходячи, знімає фартух 46-річна Олена Клязника, — огірки закриваю.

— Картопля по 10 гривень за кіло і огірки по 10, — на ходу розказує господиня.

— Багато не садимо, 15 соток. Хату недавно купили, два роки як живемо. І не здаємо картоплю восени. Бо вирішили хазяйством займатися.

Молоду картоплю в Ніжин на базар люди возять. Дрібна там по 12, а більша — 15 і вище.

Олена з Прилук, а чоловік, 45-річний Сергій Валентій, з Самойлівки Донецької області. Познайомилися в Києві. Двое старших синів Олени Василівни в Чернігові. Середній навчається в військовому ліцеї, а старший вже служить за контрактом. Артемко взимку в дитячому садочку, а влітку хазяйнує вдома, мамі допомагає. Хлопцю чотири роки вісім місяців.

Сергій працює сам на себе (вірніше, на сім’ю), займається ремонтами в Ніжині.

— Усе чисто робить, — нахвалює чоловіка Олена. — Не з бригадою працює, сам.

То вам ще зонтиків кропу до огірків нарвати? — пропонує господиня.

Прямуємо разом на охайний город.

— Свиней вирішили завести, — ділиться Олена. — Свиноматки ще нема, але планіруемо. Набридло все життя продавцем, все життя на дядю. Продаватимемо знайомим, їх багато. Зараз дев’ять поросят. Звичайні, білі. Японці вже були.

— А може вам ще й хрону листя? Мені ж не жалко, — прямуємо межами далі, до хрону. На доріжці помічаю строкате пір’ячко.

— Шуліка курку вхопив?

— Качку! Ми тільки пір’я та кров побачили. І лисиці в двір заходять. Годину нікого вдома не було: я на 16.00 з малим у Прилуки поїхала у справах, а чоловік на роботі, о 17.00 автобус з Ніжина приходить.

А воно ото утащило за цю годину качку і 14 (!) індокаченят, таких уже хороших. Качку — коршун, аіндюшаї лисиця потягла. Ми каченят вже купили.

В тому році бачила: стояла лисиця біля посадки, видивлялася. А це зовсім знахабніла.

У тему

Ведмідь, вовк і лисиця сіли грати в карти.

Ведмідь каже:

— А хто буде махлювати, того будемо бити по наглій рижій морді!

* * * *

Одна білка випадково спробувала пиво і зрозуміла, навіщо вона все життя збирала горішки.

Олена Гобанова, «ВісникЧ» №30 (1837) від 29 липня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: