Юрій Тарасовець: Дуже не хочеться зносити «Градецький»

Вторник, 9 Марта 2021 11:16 | Просмотров: 5300 | Обновлено 10 Марта 2021 16:11

https://www.0462.ua/news/3042152/urij-tarasovec-duze-ne-hocetsa-znositi-gradeckij

Один з найбільших забудовників Чернігова та депутат міської ради Юрій Тарасовець розповів про те, що заважає розвитку будівельної галузі в Чернігові, чому місто відстає від Івано-Франківська, що планує зробити з двома готелями, Річпортом і колишнім кінотеатром «Дружба».

Переваг для забудовників у Чернігові немає

– Будівельна галузь Чернігова. Наскільки добре чи погано вона почувається, якщо порівнювати з іншими містами?

– Розвивається, я б сказав, посередньо, якщо розглядати ситуацію загалом по країні. Коли порівнювати з Івано-Франківськом, то ми пасемо задніх. Якщо з Сумами, то ми попереду. Але однозначно будівельна галузь потребує нових підходів. Індивідуальний підхід – от що зараз цікаво. Покупці хочуть унікальності.

– Що найбільше гальмує розвиток будівництва в Чернігові? І які переваги Чернігова для забудовників?

– Найбільше гальмує бюрократична система. Ми купили земельну ділянку на розі вулиць Кошового та Волковича три роки тому і тільки зараз отримали містобудівні умови. Інші наші питання знімаються з розгляду з тієї чи іншої причини, не зрозумілої для нас.У багатьох країнах компанія, яка довела свою здатність працювати на ринку будівництва, може прийти в галузь і без величезної кількості чиновників, які не попереджають те чи інше порушення, а чекають, поки воно відбудеться, щоб взяти хабар. Це основне гальмо на шляху інвестицій у будівельну сферу.

Які переваги? Та нема їх у Чернігові. На жаль. Ви взагалі бачили, щоб хтось із київських інвесторів зайшов у місто за останні п’ять-шість років? Жодна компанія з інших міст не побудувала жодного промислового об’єкта. Бо управління земельних ресурсів постійно вводить людей в оману.

– Складається враження, що в місті рекордна кількість будівельних майданчиків – від Масанів до Олександрівки, від ЗАЗу до Шерстянки. Це якийсь бум?

– Це суб’єктивна оцінка. Знову ж таки давайте повернемося до Франківська. Це лідер за темпами зростання будівництва. Там, наприклад, щороку будується удвічі більше об’єктів, ніж у нас. І тому ціна там на квартиру в новобудові нижча, ніж у Чернігові. Бо є однакові для всіх правила гри. Забудовники намагаються максимально використовувати сучасні технології, високоякісні матеріали, створюючи функціональні планування квартир та унікальні архітектурні рішення. У Чернігові буму точно нема. Ми намагаємося йти в ногу з часом. Є попит – є пропозиція...

– Ще одне суб’єктивне відчуття – надлишок пропозицій житла при скороченні кількості населення. Як наслідок – ледве не половина вікон у новобудовах у вечірній час не світяться. Хто зараз купує житло в місті, зважаючи на те, що рівень доходів чернігівців – найнижчий в Україні?

– Ніколи не звертав увагу, щоб половина вікон у новобудовах не світилася… Річ у тім, що майже всі квартири в наших будинках розкуповуються ще на етапі будівництва. Коли наш клієнт купує квартиру на «етапі котловану», вона дешевша. А коли будинок зведений, то люди, які придбали, скажімо, одразу кілька квартир, можуть продати їх приблизно на 30 відсотків дорожче за кожну.

У країні, де нестабільна фінансова система, функція забудовників – не лише створення житла, а й збереження грошей. Це більш надійно та ефективно, ніж зберігати кошти в банку. Наприклад, ми зараз будуємо на Масанах. Ціна на первинному ринку за квадратний метр нині – 11 900, а в будинку, який уже зведений поряд, люди перепродують по 17 000 гривень. Проста арифметика! Отож деякі вікна можуть не світитися одразу, бо очікують на того, хто придбає квартиру по завищених цінах, а не за цінами, які пропонував забудовник.

Ще є варіанти, коли батьки купують квартири дітям на перспективу. Або для подальшої здачі в оренду. Дехто з покупців не вселяється, вичікуючи, доки не відбудеться усадка фундаменту, і це, до речі, правильно. Родини очікують від року до трьох, а вже потім роблять там високоякісний ремонт. Може бути низка пояснень тому, чому деякі вікна не світяться… Попит на ринку нерухомості є, у цьому я можу вас запевнити.

– На які квартири попит найвищий?

– Більш ліквідним вважається невелике житло. Одно- і двокімнатні квартири площею до 50 кв. м. Таке житло купують швидше за все. Велику роль нині грає розмір кухні, санвузла – ці приміщення не повинні бути занадто малими. У кухні має бути можливість встановити великий кухонний гарнітур, виділити столову зону. У санвузлі повинно вистачати місця не лише для сантехніки, але й для пральної машинки, кошика з білизною і т. д. Нині тенденція йде на маленькі спальні приміщення і великі кухні-їдальні, де родина найбільше проводить часу. Звичайно ж, важливими є сучасні технології будівництва, комплексний підхід до енергозбереження, застосування тільки якісних, сертифікованих будівельних матеріалів.

– Якось довелося почути від людини, яка «в темі», що конкуренції в Чернігові за земельні ділянки між забудовниками нема. Мовляв, між собою ключові гравці домовилися і ніхто не зазіхає на плани одне одного. Як прокоментуєте?

– Конкуренція існує завжди. Ось нещодавно був аукціон: фонд державного майна виставив на продаж своє приміщення по проспекту Миру, 145. У ньому брали участь і Тарасовець, і Черненок, і Вереша… Не було лише Олени Пузан. Це був прозорий аукціон на державному рівні, де правила гри єдині для всіх… Ніхто не домовлявся. Усі ключові гравці, як ви кажете, були в однакових умовах і виходили із власної спроможності. Інколи буваютьвипадки, коли земельні ділянки настільки дорогі, що нам доводиться домовлятися між собою і купувати разом. Таке буває…

Любецьку треба пробивати

– У Чернігові в центральній частині міста досі залишається велика частина одноповерхового приватного сектору. Чи будуть забудовники і далі викуповувати такі ділянки і будувати багатоквартирні будинки? Чи витрати на розселення завеликі?

– Дуже актуальне запитання. Ця проблема має вирішуватися забудовниками спільно з міською владою. Влада має допомагати тим забудовникам, які розселяють людей, адже вони наводять лад у приватному секторі. Спільні проєкти мають бути частиною цілісної концепції розвитку Чернігова.

Ось ситуація. Десять років тому до нас прийшли люди з одного старого будинку і попросили їх розселити. Переговорили з усіма, досягли спільного рішення. Усі п’ять родин задоволені запропонованими нами умовами, а одна жіночка вирішила, що «найрозумніша», і поставила нам свої умови, мовляв, у мене є син у Києві – йому треба квартира, і є мама в Сумах – їй потрібен будинок, та мені теж дайте щось у Чернігові.

Ну, люди добрі, у неї є 29 метрів квадратних без комунікацій та зручностей, і вона хоче пів мільйона доларів за це? Абсурд! Ми з нею попрощалися. Вона бігає, поливає мене брудом, просить депутатів уплинути на мене, щоб я купив її житло…

З цим зіштовхнулися і мої колеги по бізнесу, які нині займаються розселенням по Кирпоноса – Єлецькій. З них, наприклад, вимагають 300 тисяч доларів за шість соток. Халупи в центрі міста, де прописано по двадцять людей і кожен вимагає собі хороми, – де таке бачено?

Витрати на розселення колосальні, і міська влада має йти назустріч і допомагати тим, хто готовий займатися цією невдячною справою. Це має регулюватися законодавчо, і влада не повинна стояти осторонь цих проблем, якщо хоче, щоб місто мало гарне обличчя, а надходження до бюджету були в цивілізований спосіб.

– Як загалом ви бачите розвиток житлового будівництва в Чернігові? У який бік йому слід рухатися: це має бути багатоповерхова чи дво-, триповерхова забудова? Слід розширювати віддалені райони міста і збільшувати його загальну територію чи докладати зусиль для забудову відносно вільних районів середмістя?

– Це має бути два-, три-, чотириповерхова забудова в історичній частині міста і багатоповерхова після проспекту Перемоги. Я наведу приклад, як забудовуються великі міста в Америці. Там купуються так звані повітряні права і будується свічка у тридцять поверхів. Це красивий будинок, що стає символом якогось мікрорайону. Варто лише подивитися на гарні архітектурні форми сучасних міст – Чикаго, Техас, Атланта, Нью-Йорк… І звісно, вони приваблюватимуть туристів, бо це незвичайна архітектура, яка вражає...

Щодо другої частини запитання: я би приділяв більше уваги розбудові центральної частини міста. Але для цього, наголошую, влада має співпрацювати з бізнесом. Виступати посередником у перемовинах з жителями приватного сектору і хрущовок. Центр – візитівка будь-якого міста. Ніякий турист не приїде дивитися на розвалини і відголоски радянського минулого – сірі, однотипні та безрадісні будівлі. Так звані хрущовки, які були зведені в 60–80-х роках минулого століття в якості швидкого вирішення житлової проблеми післявоєнного часу, повністю вичерпали свій ресурс. І тим не менш у них продовжує проживати 25 відсотків населення. Рано чи пізно це питання постане ще серйозніше. Ми маємо залучати гарних, досвідчених архітекторів, і так само молодих, креативних, і розбудовувати сучасне, красиве місто. Ми, забудовники, звісно, можемо спокійно будувати на околицях і не морочити собі голову, але тоді наш Чернігів ніколи не стане цікавим містом, куди хочеться повертатися. Наголошую: лише плідна співпраця міської влади і будівельного бізнесу може дати бажаний результат!

– Чи є ще резерви для забудови Чернігова в центральній частині? Лише за рахунок знесення аварійного та старого приватного житла? Чи є ще привабливі вільні ділянки?

– Ділянки є, але нині ми маємо приділяти особливу увагу знесенню аварійного та старого приватного житла. Тільки так місто стане цікавим для інвесторів, людей, які хочуть тут жити і т. д. Нині дуже багато українців працює дистанційно не лише через коронавірус, а тому що так зручно і це на часі… У мене багато знайомих з Києва кажуть: розглядаємо Чернігів для постійного проживання. Адже, погодьтеся, жити тут, у нас, краще і комфортніше, ніж на Троєщині чи Борщагівці, та й сполучення дозволяє в разі потреби швидко дістатися потрібного місця. Тож нині ми маємо створити всі необхідні умови для людей, які поглядають у бік Чернігова, аби вони захотіли перебратися в наше місто. Також нині тенденція: квартири в Чернігові купують мешканці північних населених пунктів нашої області. Вони вже не хочуть у Київ, який стоїть у пробках. Тим більше, наголошую, діджиталізація всіх сфер життя дозволяє працювати віддалено.

– Ще років десять тому новобудови старалися втулити в центрі Чернігова, а тепер активно розвиваються околиці. Це через дефіцит ділянок у центрі міста чи так змінилися запити покупців?

– Запити покупців не змінилися. Усі хочуть працювати і задовольняти більшість потреб у пішій доступності, але знову ж таки: для забудовників легше будувати на околиці, ніж пройти сім кіл пекла, аби розселити людей, а потім там щось робити. Ділянки ще є, і запити у покупців не змінилися, але доки не буде співпраці, доти не буде бажаного результату.

Ті, хто володіє приватним сектором у центрі міста, має дуже завищені апетити. Консенсусу знайти часом просто неможливо.

– Чому досі будуються в Чернігові багатоповерхові будинки без підземного паркінгу, прирікаючи мешканців на забитий автівками двір? Чи не слід було б заборонити на рівні дозвільної документації будівництво таких будинків? І як у цьому плані справи по Ваших об’єктах?

– Ми одні з перших почали будувати в Чернігові підземні паркінги під нашими об’єктами. Наш ЖК «Шевченківський» має сучасний підземний паркінг. У ЖК «КиївSKY» плануємо будувати дворівневий підземний паркінг. Переваги такого паркінгу очевидні та беззаперечні – це зручність, безпека, комфорт власника та його авто за будь-яких погодних умов. Більше того, біля будинку мають бути дитячі й спортивні майданчики, а не забитий автівками двір. Наша компанія «Основа Буд – 7» є соціально відповідальною компанією. За нашою ініціативою на останній сесії міськради було виділено чотири земельні ділянки для будівництва автостоянок у мікрорайоні Масани, за межами житлової забудови. Стоянки ці ми облаштуємо за власний кошт, і вони будуть абсолютно безкоштовні для мешканців будинків. Ми не хочемо, щоб двір потопав у автомобілях там, де граються діти й відпочивають люди. Також плануємо побудувати велику автопарковку вздовж вулиці Кільцевої, там, де будуємо ЖК «Олександрівський». Будь-який бізнес має враховувати соціальну складову, а не дбати лише про власну економічну вигоду. Неприйнятно, коли забудовники намагаються з максимальною користю витиснути із земельної ділянки рентабельність. Тобто будують приблизно за такою логікою: навіщо шмат землі відводити під парковку, якщо там можна збудувати додатковий під’їзд на певну кількість квартир, які потім можна буде продати. Парковки, дитячі й спортивні майданчики, благоустрій території – це має бути за правило для кожного, хто будує.

– Чи потрібно докладати зусилля на прорізку проспекту Перемоги від П’яти Кутів до Рокоссовського, і Любецької від Мазепи до проспекту Перемоги? Чи, зважаючи на хаотичну забудову приватними будинками, це вже втрачені проєкти?

– Це треба робити обов’язково! Особливо на часі Любецька. Подивіться, які там пробки, коли люди їдуть на роботу і повертаються додому. Незабаром там побудують ще вісім будинків на Любецькій та Пирогова. І тоді Любецька зовсім стане.

Це дуже важливий проєкт, який треба втілювати в життя зараз. Бо наше красиве місто незабаром потопатиме в пробках. Уже зараз водії нарікають, а з кожним роком автомобілістів на дорогах стає все більше. Цими питаннями нехтувати не можна.

– Яка вартість житла нині в Чернігові? Мінрегіон у грудні 2020 року назвав цифру для Чернігівської області – 13 248 грн за квадратний метр. Це реальна цифра? Які є найдешевші варіанти зараз на ринку? Чи буде зростати, на Вашу думку, загальна вартість квадратного метра житла в новобудовах найближчим часом?

– Ну ось, наприклад, на Масанах ми продаємо по 11 900 за квадратний метр – це найдешевший варіант по Чернігову. Сучасні квартири в новобудовах з індивідуальним опаленням, енергозберігаючими технологіями і благоустроєм території. У центрі – 19 900. Ціни абсолютно різні. Це залежить і від того, скільки коштів забудовнику довелося вкласти в розселення людей, які проживали в цьому будинку. Свого часу ми дали 15 квартир людям, які проживали на Київській, 7, де нині зведений будинок. Це був жеківський будинок. Там проживало десять родин. Комусь – дві двокімнатні, комусь – одна трикімнатна. Дивлячись, як домовились. Нам ця ділянка обійшлася майже в мільйон доларів. Це був 2007 рік – рік піку надвисоких цін на квартири.

Мінрегіон називає правильну середню ціну по місту. Але ж слід зауважити, що у вартість квадратного метра входить собівартість будівництва, яка включає витрати на купівлю земельної ділянки, будівельно-монтажні роботи, підведення комунікацій, виплату податків і т. д. А також підземний паркінг, наприклад, благоустрій території… Складових багато. І кожен забудовник їх прораховує.

Чи буде зростати ціна на квартири в новобудовах? Так, ціни на будівельні матеріали зростають, людям треба платити й відповідну заробітну плату. Звісно, зростатиме й ціна. Вкладення коштів у нерухомість – це функція збереження і накопичення коштів.

Як знівечити найкращий будинок

– Скільки зараз ваших ділянок у Чернігові в роботі? На яких із них уже ведеться будівництво, на яких воно почнеться 2021 року?

– Наразі ми добудовуємо ЖК «КиївSKY», ЖК «Шевченківський», на розі вулиць Рокоссовського та Шевченка. Активно ведеться будівництво на Масанах, ЖК «Олександрівський» на Кільцевій та на Мазепи, 23, ліворуч від Палацу культури. У 2021 році ще плануємо розпочати будівництво на розі вулиць Волковича та Кошового. Це колишній 171-й завод. На наступний рік у планах – будівництво по вулиці Пушкіна та проспекту Миру, 145. Також сподіваюся, що домовимося з містом і забудуємо ділянку на Попудренка, 16. Допоможемо людям отримати сучасне житло.

– Що вище? «КиївSky» Юрія Тарасовці чи Black Wood Tower Владислава Атрошенка?

– Мабуть, Black Wood Tower. Ми, коли будуємо, то не змагаємося у висотності. Якість, комфорт і безпека – ось наші пріоритети в будівництві.

– Який будинок, зведений вашими інвестиціями у Чернігові, вам подобається найбільше?

– Найбільше мені подобався будинок навпроти Троїцької церкви. Це чотириповерховий, архітектурно дуже привабливий будинок, запроєктований заслуженим архітектором міста Валерієм Зеленюком. Там були оригінальні ковані балкони, огорожі, перила, козирки… Це все створювало таку собі атмосферу вишуканості та ексклюзивності. І гармонійно поєднувалося в єдиному стилі з архітектурним ансамблем Троїцького собору.

Але власники квартир все знівечили, оту всю унікальність вони здали на металобрухт, замінивши на дешевий пластик. На превеликий жаль, люди не розуміють, що зовнішній вигляд будинку – це спільна власність усіх мешканців, а в сукупності – обличчя міста того чи іншого мікрорайону. Від тієї краси нині нічого не залишилось.

Іншим об’єктом, яким пишаюся, є «КиївSKY». Це авторський проєкт сучасного дизайну та інженерних рішень. Найсучасніший будинок у центрі міста з висотою поверху 3,3 метра. Під час будівництва ми насамперед приділили значну увагу матеріалам та оздобленню новобудови. Величезний хол, вимощений керамогранітом, три сучасних ліфти(!). Також запланований дворівневий підземний паркінг... Усі квартири просторі, наповнені світлом. А з вікон відкриваються панорамні краєвиди.

– Якби у вас з’явилася можливість обрати для будівництва будь-яку ділянку в Чернігові, яка би місцина це була?

– В центрі міста, за «Янтарем». Повторюся, треба зносити старе, аварійне житло і будувати сучасні житлові квартали, у яких приємно буде жити. Але, знову ж таки, так званого відселенського чи маневрового житлового фонду в місті нема. Не існує й механізму можливої компенсації мешканцям старої житлової площі у грошовій формі чи новою, але рівноцінною житловою площею у будинках поза межами кварталу, що реконструюватимуть. А досягти взаємного порозуміння чи розумного компромісу в цих питаннях з мешканцями на добровільних засадах украй складно.

Завданням міської влади є створення правил та засад інвестування, спрощення ведення бізнесу, запровадження розумних регуляцій, які сприяють розвитку, а не ставлять додаткові бар’єри. Тому, якщо міська влада зацікавлена, щоб Чернігів осучаснювався, вона має співпрацювати з бізнесом, який воліє розвивати і розбудовувати Чернігів, робити його привабливим для туристів і комфортним для життя.

Кіно повернеться у «Дружбу»

– Готель «Градецький. Яка доля цього об’єкту? Знесення? Реконструкція?

– Це складне запитання. Ми дуже хочемо зберегти готель. Коли ми його придбали, то заплатили 4,3 млн грн чужих боргів. Із них плата за землю – 2 млн 560 тис. Наразі ведемо перемовини з міжнародними готельними мережами щодо реконструкції. На жаль, поки нема бажаного результату.

Дуже не хочеться зносити цей об’єкт, за який свого часу авторський колектив отримав Національну премію Шевченка. Є бажання реставрації! Але власними силами це неможливо. Сподіваюся, що ми таки знайдемо інвесторів серед власників знаних готельних мереж.

– Триває реконструкція готелю «Україна». Це просто ремонт вхідної групи чи у вас більш серйозні плани?

– Ми хочемо, щоб готель «Україна» був сучасним простором та туристичним магнітом міста. Це буде чотиризірковий готель. Є план надбудови шостого поверху, зміни фасаду. Ми дуже відповідально до цього ставимося та намагаємося зробити так, щоб це в майбутньому дійсно буде візитівка нашого міста.

– Приміщення колишнього кінотеатру «Дружба». Свого часу його продавали з намірами зобов’язати покупця зберегти кінопрокат. Це буде реалізовано?

– Звичайно, ми не відмовляємось від намірів зберегти кінопрокат у цьому місці. Там буде житлова будівля, але зі збереженням кінопрокату на першому-другому поверхах… І вже ведуться перемовини з кінопрокатною мережею. На жаль, щоб реалізувати якийсь проєкт, треба пройти сім кіл пекла. І мова навіть не про кількість паперів, які необхідно надати, а про рівень бюрократичного тиску в плані витрат часу та грошей на виконання бюрократичних процедур.

– Ваш ресторанний бізнес – «Бібліотека», «Бурштинова кішка»… Що сильніше по них ударило: коронавірус і обмежувальні заходи чи скарги та конкуренти? Чи, можливо, це природний еволюційний перебіг подій? У Вас ще лишилися наміри інвестувати в цю сферу?

– Я ніколи не займався ресторанним бізнесом. Так, названі Вами ресторани знаходилися у наших приміщеннях. І мої інвестиції теж мали місце, але це була партнерська діяльність.

Що більше вдарило? Я думаю, недобросовісна конкуренція. Пам’ятаю, коли закривали «Бурштинову кішку», то люди, які приходили пікетувати, були зовсім не мешканці цього мікрорайону, тим більше прилеглих до приміщення дворів. Були серед них «гості» з Подусівки та Шерстянки… Про що це говорить? Думаю, здогадуєтеся самі…

Намірів інвестувати в цю сферу в мене не було і нема. Не цікаво!

– Житловий комплекс на Кільцевій двічі за останні півроку опинився в епіцентрі різких критичних зауважень з боку міської влади. Спочатку вам закидали неузгоджений проєкт будівництва насосної станції (замість самопливної каналізації) і уникали брати об’єкт на баланс. А нещодавно звинуватили у недофінансуванні проєктних робіт щодо надземного переходу. Яка нині ситуація з цими питанням і чи не вважаєте такі заяви міського голови і чиновників елементами шантажу?

– Зауваження з боку міської влади є безпідставними. І не тільки що стосується Кільцевої. Це і вигадана несплата податків. Наголошую: у жодного пов’язаного зі мною підприємства немає заборгованості по сплаті податків як до місцевого, так і до державного бюджетів!

Ми щорічно поповнюємо бюджет на 24 млн грн, забезпечуємо роботою понад пів тисячі людей і є соціально відповідальним бізнесом.

З приводу останніх подій щодо переходу на Кільцевій. Спочатку мене хотіли зобов’язати зробити там підземний перехід. Але підземки в містах – це спадок радянського минулого, і в містах, де поважають людей, максимально докладають зусиль, щоб їх позбутися і зробити міське середовище безбар’єрним. Нові державні будівельні норми України вже взагалі не передбачають наявності підземних переходів.

Після тривалих дискусій зупинилися на надземному переході. Але щоб розпочати проєктування, необхідно було пройти ряд інстанцій, отримати документацію. На все це потрібен був час. Більше того, там проходять газові труби високого тиску, що додає чималого клопоту. Щоб перенести таку трубу, потрібно відключити пів міста(!) від газопостачання. Тому управління газового господарства чинить перепони зі свого боку. Також там проходять дві електромережі високої напруги Укренерго й Міноборони. Це держустанови, і від жодної з них ми ще не отримали дозволу на перенесення цих ліній. Ми шукали типовий проєкт, але його неможливо прив’язати в цьому місті через кількість комунікацій. Тому зараз розробили індивідуальний. Наразі проєктант повідомив нас, що передав документацію на пішохідний перехід управлінню ЖКГ.

Роботи ще не розпочаті, але вже є відгуки людей про те, що надземкою користуватимуться лише одиниці. Я переконаний, що краще інвестувати в якісний проєкт облаштування безпечного добре освітленого наземного переходу з світлофорами, ніж витрачати мільйони на конструкцію, яка просто стоятиме, а люди тим часом бігатимуть через дорогу, порушуючи правила.

З нашого боку, це буде медвежа послуга і автомобілістам, і пішоходам. Одним словом, це буде безглузде витрачання ресурсів.

– Відновлення частково зруйнованого гуртожитку на вулиці Попудренка. Чи це цікаво Вам? Чи плануєте брати участь у конкурсі?

– Це дуже складне запитання. Я не відмовляюся від того, що потрібно допомогти людям, які вже п’ять років без власного даху над головою. Але ми ще не знаємо умов конкурсу. Треба домовитися з мешканцями. А це 98 родин! Також – з міською владою, аби будівництво велося за програмою співфінансування. Це в першу чергу головний біль міста – чи не так?! Інший варіант: якщо місто не зможе залучити інвестора, це буде добудова за кошти міського бюджету лише стіни, що завалилася. Знаєте вислів: «На гнилому фундаменті – міцний будинок не побудуєш»?.. Цей будинок уже давно віджив свій вік. Знову заселити мешканців у ці аварійні стіни означає повторно наражати людей на небезпеку.

– Територія УТОС біля педагогічного університету. На якому етапі реалізація проєкту?

– З проханням викупити адмінбудівлю до мене звернувся директор УТОСу. Цій установі треба було погасити борги перед банком, працівниками і вирішити нагальні проблеми – зробити опалення, водопровід, каналізацію. Через аукціон, ми стали власниками будівлі, яку наші попередники назвали лежачим майном, бо приміщення потребує великих капіталовкладень, а з роками – перетворюється на руїни.

У наших планах – зробити капітальну реконструкцію будівлі. Наразі є проєкт, розроблений архітектором. Але це питання вже двічі знімають із розгляду на земельній комісії. Ми готові там навести лад, але, на превеликий жаль, не все залежить від нашого бажання і спроможності.

– Ділянка навпроти РАЦСу на території колишньої мехпекарні. Схоже, це одна з найдовших нереалізованих історій. Які перспективи щодо цього проєкту?

– Дійсно, перша земельна ділянка по вулиці Пушкіна була придбана понад десять років тому. Потім знайшлася людина, у якої шість соток землі поряд. Тепер просять шалену суму. Зрозуміло, що, коли нема економіки, ми не будемо будувати. Ніхто не буде працювати собі в мінус. Тому, на жаль, поки не буде домовленості ми нічого зробити не зможемо.

Плани, звісно, є, і, можливо, люди, прочитавши цю статтю, ще раз захочуть переговорити. Ми залюбки підемо назустріч, але купувати земельні ділянки за захмарними цінами, за мільйони доларів, не будемо.

– Територія колишнього м’ясокомбінату. Що тут планується, зважаючи на не надто високу престижність району і наявність об’єктивних проблем (поруч залізниця, гудронове озеро)?

– Комплекс «Любецький» (колишній м’ясокомбінат ) був придбаний нами з боргами до міського бюджету. Усе було своєчасно погашено. Нині підприємство законодавчо користується земельною ділянкою на праві постійного користування. Усе це в правовому полі. Але з нас постійно вимагають гроші. От уявіть, що компанія не працює, а їй викручують руки: плати, плати, плати… Досі не затверджений Генплан… Як будувати? Усупереч закону? Ні, це не про нас. Тож ми вирішили продати це підприємство. Бо наразі маємо інвестиційно привабливіші земельні ділянки, де будуватимемо. А платити за те, що стоїть мертвим вантажем… ну, вибачте, такий бізнес ніколи не принесе бажаного результату. Як казав Дональд Трамп: «Найгірше, що ви можете зробити зі своїми грошима, – це залишити їх лежати мертвим вантажем. Це чистий збиток. Ваші гроші завжди повинні працювати. До них слід ставитися так само, як до свого персоналу. Вам же не захочеться, щоб люди, яким ви платите зарплату, сиділи склавши руки. Тому не залишайте гроші без руху. Навіть у найнесприятливішій економічній ситуації неприйнятно складати їх у панчоху».

Річпорт – магніт для туристів

– Найбільш свіжа ділянка, яка потрапила до кола ваших інтересів, – територія Річпорту. Яким бачите майбутнє цього об’єкта? Житловий комплекс, розважально-рекреаційний, офісний?

– Аби повернути Річковому порту туристичне значення, тут перш за все треба зайнятися благоустроєм території. Бо наразі цей унікальний майданчик тільки відлякує туристів і чернігівців.

Почув від знайомих, що туристи навіть охрестили наш Річпорт радянським привидом. Він уже зараз асоціюється з розрухою, а якщо й надалі простоюватиме, то страшно буде глянути в цей бік. Сюди однозначно потрібні значні інвестиції.

Мені часто закидають, що я там, мовляв, багатоповерхівки будуватиму. Ні, це неможливо! Пояснюю: на цій земельній ділянці є обмеження по поверховості, бо це історична частина міста, – максимум 15 метрів. Це до п’яти поверхів. У європейських містах уже давно поєднують історичну й сучасну архітектуру в єдиний ансамбль. Це таке собі перехрестя минулого і сьогодення. Можливо, саме такий тандем у поєднанні епох і привертатиме увагу туристів.

Чи це будуть котеджі чи офісні приміщення, ми ще поки вирішуємо. Але тут обов’язково буде рекреаційна зона для відпочинку дорослих та дітей, і, можливо, навіть якийсь арт-простір для молоді. Відверто кажучи, розглядаємо зараз багато варіантів. Також ми плануємо почистити затони і трішки саму річку Десну й облаштувати човнову станцію.

Тут можна буде брати човен або катамаран і плавати нашою мальовничою Десною, милуючись незайманою природою навкруги. Я дуже люблю своє місто і хочу, щоб воно так само полюбилося туристам. Для цього ми робитимемо все можливе!

– Багато кажуть про розвиток Чернігова як туристичного центру. Це реальна перспектива чи балачки для мрійників?

– Чернігів – колоритний, розкішний, багатий на туристичні родзинки. Але для туриста важливі не лише історичні, архітектурні, культурні цінності, а й інфраструктура. Чернігів повинен пропонувати гостям і розважальні, і гастрономічні, і пізнавальні, і рекреаційні, і ділові можливості. Не варто заганяти туризм у певні рамки і шаблони, вважаючи, що турист оглядає лише пам’ятки, і більше йому нічого тут робити… Це самообман, неправильний стереотип… Потрібно працювати не над статусом туристичного міста, а над статусом комфортного міста для життя, для навчання, для розвитку. Також дуже важливим зробити комфортне залізничне сполучення Київ – Чернігів. Пустити швидкісні потяги, якими люди матимуть змогу за годину комфортно діставатися до тихого і красивого міста та залюбки проводити тут час, відпочиваючи від столичної метушні. У цьому має бути зацікавлена міська влада. А ми, як депутати, обов’язково підтримали б це питання. Треба вести діалог з Міністерством інфраструктури.

Тільки в співпраці – готель, ресторан, музей, атракція, туристичні агенції, влада, громадські організації, наукові інституції, транспортний зв’язок – буде ланцюг, який формує привабливе для туриста середовище. Будемо відверті, нам потрібно, щоб турист у місті залишав кошти, а не просто оглядав меморіали, сідав у маршрутку і повертався до столиці.

– Чи потрібен Чернігову дизайн-код, як Ви його розумієте і як його потрібно втілювати?

Застосування дизайн-коду в містах світу на сьогоднішній день стає поширеною практикою, але в Україні ця практика, на жаль, ще малорозвинена як на рівні виконавців, так і користувачів. Дизайн-код, крім одноманітності і гармонії зовнішнього вигляду міста, переслідує ще й найважливіше завдання доступності та зручності користування містом і його інфраструктурою. Дизайнерськими засобами можна і направити, і пояснити, і ввічливо попросити. Звичайно, Чернігову потрібен дизайн-код. Завдяки йому місто стане особливим, естетичним, у чомусь навіть унікальним. Тільки так наше місто зможе приваблювати туристів. Але над дизайн-кодом треба працювати комплексно, системно. Щоб це не було так, що прибрали з історичної частини міста зовнішню рекламу – це і є весь дизайн-код... Має бути дотриманий єдиний, унікальний стиль у всьому. Над цим мають працювати креативні архітектори. Чернігів – самобутній, цікавий, таким же має бути і його візуальний стиль.

– Яких великих, значних інфраструктурних об’єктів, на Вашу думку, не вистачає Чернігову в першу чергу?

– Сучасних парків розваг і відпочинку, обладнаних майданчиків для проведення майстер-класів, занять та інших культурних заходів. Також офісних будівель, щоб мешканці могли працювати у своїх мікрорайонах.

Чернігів потрібно розбудовувати, осучаснювати, шукати цікаві рішення й оригінальні ідеї, а потім це все реалізувати. Це можливо за умови співпраці бізнесу різних напрямків і розумної політики влади та місцевого самоврядування. Співпраця, партнерство, рівність участі кожної зі сторін та спільна відповідальність – це шлях до досягнення мети.

Джерело: щотижневик «Семь дней»